вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"14" лютого 2019 р. Справа№ 911/3749/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
при секретарі: Ярмак О.В.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 16 січня 2019 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області
на рішення
Господарського суду Київської області
від 12.04.2018 (повне рішення складено 27.04.2018)
у справі №911/3749/17 (суддя Янюк О.С.)
за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури
в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Димерське лісове господарство",
до 1) Вишгородської районної державної адміністрації Київської області
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнерія Київ"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1) ОСОБА_2, м.Київ;
2) ОСОБА_3, м.Київ;
3) ОСОБА_4, м.Київ;
4) ОСОБА_5, м.Київ;
5) ОСОБА_6, м.Київ;
6) ОСОБА_7, м.Київ;
7) ОСОБА_8, м.Київ;
8) ОСОБА_9, м.Київ;
9) ОСОБА_10, м.Київ;
10) ОСОБА_11, м.Київ;
11) ОСОБА_12, м.Київ;
12) ОСОБА_13, м.Київ;
13) ОСОБА_14, м.Київ;
14) ОСОБА_15, м.Київ;
15) ОСОБА_16, м.Київ;
16) ОСОБА_17, м. Новоград-Волинський Житомирської області;
17) ОСОБА_18, смт Димер Вишгородського району Київської області
про скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння
Короткий зміст позовних вимог
13.12.2017 Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» з позовними вимогами до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарнерія Київ» про:
- визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА від 28.01.2010 №358 «Про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області»;
- витребування у постійне користування ДП «Димерське ЛГ» з незаконного володіння ТОВ «Гарнерія Київ» земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільскої ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення Вишгородської РДА останньою було прийнято без наявності відповідних повноважень та із порушенням процедури надання фізичним особам спірних земельних ділянок. На підставі зазначених рішень, громадяни незаконно отримали державні акти на право власності та здійснили державну реєстрацію. Вважаючи, що спірні земельні ділянки вибули із постійного користування позивача-2, просить на підставі ст.388 Цивільного кодексу України, витребувати їх від відповідача-2.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2018 (повне рішення складено 27.04.2018) у справі №911/3749/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на момент прийняття Вишгородською РДА спірного рішення відповідні земельні ділянки належали до земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні ДП "Димерське ЛГ", а тому приймаючи розпорядження 28.01.2010 відповідач-1 перевищив свої повноваження в частині передачі спірних ділянок у приватну власність фізичним особам, оскільки повноваження державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено у ст. 17 Земельного кодексу України, а у сфері лісових відносин у ст. 32 Лісового кодексу України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент прийняття Вишгородською РДА спірного рішення відповідні земельні ділянки належали до земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні ДП "Димерське ЛГ", а тому приймаючи розпорядження 28.01.2010 відповідач-1 перевищив свої повноваження в частині передачі спірних ділянок у приватну власність фізичним особам.
На час прийняття спірного розпорядження було чинним розпорядження Кабінету Міністрів України "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" від 10.04.2008 №610-р відповідно до якого, зокрема, зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.
З урахуванням положень ст.ст. 17, 57, 84, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 32, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації судом установлено, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави та володіння ДП «Димерське лісове господарство» незаконно.
Проте, під час судового розгляду спору, відповідачами було надано суду заяву про застосування наслідків порушення строків позовної давності.
Як встановлено судом, оскаржуване розпорядження було прийнято Вишгородською РДА 28.01.2010, із даним позовом прокурор в інтересах позивачів звернувся до суду 12.12.2017 (конверт із відміткою поштового зв'язку), тобто з порушеним строком позовної давності (понад 4 роки), встановлених ст. 257 ЦК України.
Проте, жодним із позивачів не було надано суду жодного доказу, які б вказували на поважність причин пропущення строку позовної давності, або спростовували б зазначену обставину. У свою чергу, чинне законодавство не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Наявне у матеріалах справи клопотання ДП "Димерське ЛГ" (т.2 а.с.129-130) судом до уваги не приймається, оскільки останній просить визнати поважними причини пропуску прокурором, а не безпосередньо самим позивачем-2.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним розпорядження Вишгородської РДА від 28.01.2010 № 358 є недоведеним, заявленими з порушенням строку позовної давності, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Щодо витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння у порядку ст. 388 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ні прокурором, ні позивачами не наведеної жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказував на наявність "суспільного", "публічного інтересу" та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та враховувати при вирішенні питання правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної вимоги.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив наведене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції надаючи оцінку спірним правовідносинам, об'єктивно встановив, що спірні земельні ділянки до прийняття оскаржуваного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 28.01.2010 № 358 перебували у постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, що підтверджується їх копіями та схемою накладення спірних ділянок на землі лісогосподарського призначення, наданою листом ВО «Укрдержліспроект» від 05.05.2017 № 292.
Також апелянт зазначає, що судом обґрунтовано установлено, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави та володіння ДП «Димерське лісове господарство» незаконно, враховуючи положення ст.ст. 17, 57, 84, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 32, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації.
Прокурор одночасно зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 28.01.2010 № 358 у зв'язку зі спливом строку позовної давності, судом було неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 261 Цивільного кодексу України та порушено вимоги ст.ст. 73, 74, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України в частині встановлення початку відліку строку позовної давності.
Крім того, прокурор вказує, що правовідносини у даній справі пов'язані з порушенням права постійного користування ДП «Димерське лісове господарство» на землі лісогосподарського призначення та необхідністю витребування їх з володіння осіб, що не є законними власниками спірного майна, а також порушенням законних інтересів держави у сфері охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів, від імені якої у спірних правовідносинах діє Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.
За таких обставин, безпосередньо особами, що мають право на звернення до суду з даним позовом, є ДП «Київське лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.
Водночас, оскаржуване рішення не містить жодного висновку суду чи встановленої обставини з посиланням на відповідні докази, які б свідчили про поінформованість ДП «Димерське лісове господарство» чи Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про видання оскаржуваного розпорядження чи державних актів на право власності на спірні земельні ділянки фізичним особам з того моменту, який суд визначив початком перебігу строку позовної давності, а саме 28.01.2010, тобто з дати видання оскаржуваного розпорядження.
При цьому судом проігноровано те, що за обставинами справи Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на вилучення чи зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, а в силу наданих повноважень неможливості чи обов'язку здійснювати перевірку розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації Київської області.
Апелянт вважає, що судом безпідставно не враховано, що оскаржуваним розпорядженням право постійного користування ДП «Димерське лісове господарство» не припинялось та формально його прав не стосувалось.
ДП «Димерське лісове господарство» не було учасником правовідносин щодо надання спірних земельних ділянок у приватну власність громадян, видачі їм державних актів чи подальшого відчуження земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод.
Законному володільцю вказане розпорядження для виконання чи до відому не направлялось, а під час розробки землевпорядної документації розташування спірних земельних ділянок і їх межі з представниками ДП «Димерське лісове господарство» не погоджувались.
Більше того, у 2014 році на спірних ділянках в порядку ст.ст. 45-48 Лісового кодексу України проведене чергове базове лісовпорядкування, виготовлені планшети та розроблений Проект організації та розвитку лісового господарства. На момент проведення лісовпорядкування спірні земельні ділянки були вкриті багаторічною деревною рослинністю та не мали ознак їх використання у цілях, не пов'язаних з ведення лісового господарства. Згідно вказаних матеріалів спірні землі до цього часу фактично розташовані в 16 кварталі Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» та використовуються для ведення лісогосподарської діяльності.
Прокурор звертає увагу на те, що на момент виділення спірних земельних ділянок у власність фізичним особам ДП «Димерське лісове господарство» не знало та не могло знати, що землі 16 кварталу Ясногородського лісництва були предметом розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, а на момент звернення прокурора до суду з позовною заявою ДП «Димерське лісове господарство» мало чинні правовстановлюючі документи на спірні землі, та враховуючи, що у встановленому законом порядку його право постійного користування не припинялось, продовжувало вважати спірне майно таким, що перебуває у його володінні. У відкритому доступі станом на 28.01.2010 не було інформації про місце розташування спірних земельних ділянок, їх власників та підстав отримання останніми речових прав.
Більше того, 22.10.2013 на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 24.09.2013 № 368 ДП «Димерське лісове господарство» укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами № 101 з ТОВ «Гарнерія Київ», предметом якого є лісові ділянки у 14, 16, 25 виділах 16 кварталу Ясногородського лісництва, які відповідають у більшій мірі спірним земельним ділянкам. Даний договір до цього часу є чинним. Вказане свідчить, що у ДП «Димерське лісове господарство» навіть сумніву у належності йому спірних ділянок не могло бути станом на жовтень 2013 року не було, оскільки останні по суті є предметом чинного договору та були передані ТОВ «Гарнерія Київ» за актом прийому-передачі від 24.10.2013 без вилучення у постійного користувача.
На думку апелянта, за таких обставин, враховуючи вимоги ст. 261 Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, висновок суду про початок перебігу строку позовної давності з 28.01.2010 є безпідставним та необґрунтованим.
Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведений у запереченнях на апеляційну скаргу.
03.08.2018 ТОВ «Гарнерія Київ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення Господарського суду Київської області є законним та обґрунтованим, оскільки товариство набуло у власність оспорювані земельні ділянки у спосіб визначений чинним законодавством України, та є відповідно добросовісним набувачем даних земельних ділянок, а отже відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано у добросовісного набувача. Якщо можливо і існувала помилка державних органів під час виділення земельних ділянок, то ця помилка не повинна виправлятись за рахунок добросовісного власника.
16.08.2018 Вишгородська районна державна адміністрація Київської області подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, в процесі розгляду справи судом не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, повністю досліджено обставини справи, оскільки нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими органами виконавчої влади рішеннями, позбавляє права прокурора посилатися на відсутність можливості дізнатись про проведення спірних рішень до спливу строку позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у позові відповідно до ст. 267 ЦК України.
Крім того, оскаржуване розпорядження прийнято у відповідності ст.ст. 17, 22, 57, 116, 118, 121, 202 та п. 12 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 року № 1420 «Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України», а отже Вишгородська районна державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень, передбачених законом України «Про місцеві державні адміністрації» та Конституції України.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 (повне рішення складено 27.04.2018) у справі №911/3749/17 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме: подати до Київського апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 6 627 (шість тисяч шістсот двадцять сім) грн. 40 коп. та докази надсилання копії апеляційної скарги листом з описом вкладення іншим учасникам справи.
20.06.2018 до Київського апеляційного господарського суду від прокуратури Київської області надійшов лист на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018, до якого долучено оригінал платіжного доручення №1401 від 18.06.2018 на підтвердження оплати судового збору в сумі 9 941 (дев'ять тисяч дев'ятсот сорок один) грн. 10 коп.
21.06.2018 до Київського апеляційного господарського суду від першого заступника прокурора Київської області надійшов лист на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018, до якого долучено докази направлення копії апеляційної скарги листом з описом вкладення учасникам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №911/3749/17, розгляд справи призначено на 18.09.2018.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 оголошено перерву у розгляді справи до 04.10.2018.
Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.
Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03.10.2018 року в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018 року.
Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Актом прийняття-передачі судової справи від 03.10.2018 справу № 911/3749/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 19.12.2018.
Ухвалою від 19.12.2018 розгляд справи відкладено на 16.01.2019.
Розпорядженням Керівника апарату від 15.01.2019 № 09.1-08/205/19 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Скрипки І.М. справу № 911/3749/17 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2019 справу №911/3749/17 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Тищенко А.І., судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 відкрито апеляційне провадження у визначеному складі суду, в судове засідання 16.01.2019 представники позивачів, відповідача-1, третіх осіб не з'явились.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 розгляд справи відкладено до 14.02.2019.
Явка учасників у судове засідання
У судове засідання з'явились представник прокуратури та відповідача-2, інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника прокуратури та відповідача-2, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності осіб, представники яких не з»явились в судове засідання та які повідомлялись належним чином про час та місце розгляду справи, однак не скористались своїм правом участі в судовому засіданні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказів Міністерства лісового господарства Української РСР "Про організаційну структуру управління лісовим господарством України" від 31.10.1991 №133, Димерського лісгоспзагу "Про ліквідацію лісгоспзагу і на його базі створеною держлісгоспу" від 20.01.1992 №5, Державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" "Про організаційну структуру управління лісовим господарством області" від 20.11.1991 №163 та Державного комітету лісового господарства України "Про перенайменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту" від 07.02.2005 №111 вбачається, що ДП "Димерське ЛГ" є правонаступником Димерського державного лісогосподарського підприємства та Димерського лісгоспзагу (т.1 а.с.162-181).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 09.07.1979 №328 "Про вилучення земель з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і надання їх підприємствам, установа і організаціям" із земель Димерського лісгоспзагу вилучено 4,8га лісів для потреб Київ-Петрівського об'єднання залізничного транспорту під розміщення бази відпочинку у довгострокове користування - на 10 років (т.1 а.с.84). На підставі зазначеного рішення було видано відповідний акт на право довгострокового тимчасового користування землею від 11.08.1980 (т.2 а.с.219-220).
28.01.2010 Вишгородською РДА прийнято розпорядження №358 (т.1 а.с.83), відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 14 громадянам України у власність для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області, та передано безоплатно у власність 14 громадянам України земельні ділянки загальною площею 1,4000га з них: піски (гр.69) - 1,4000га, для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту, згідно додатку.
На підставі зазначеного розпорядження 28.07.2010 зазначеним особам були видані державні акти на право власності на земельну ділянку (т.1 а.с.69-75), а саме:
ОСОБА_2 - державний акт НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_2;
ОСОБА_3 - державний акт НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_4;
ОСОБА_4 - державний акт НОМЕР_5 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_6;
ОСОБА_5 - державний акт НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_8;
ОСОБА_6 - державний акт НОМЕР_9 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_10;
ОСОБА_7 - державний акт НОМЕР_11 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_12;
ОСОБА_8 - державний акт НОМЕР_13 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_14;
ОСОБА_9 державний акт НОМЕР_15 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_16;
ОСОБА_10 - державний акт НОМЕР_17 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_18;
ОСОБА_11 - державний акт НОМЕР_19 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_20;
ОСОБА_12 - державний акт НОМЕР_21 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_22;
ОСОБА_13 - державний акт НОМЕР_23 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_24;
ОСОБА_14 - державний акт НОМЕР_25; на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_26;
ОСОБА_15 - державний акт НОМЕР_27 на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_28.
30.07.2013 між ОСОБА_16 (продавець) та ТОВ "Гарнерія Київ" (покупець) були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами: НОМЕР_6, НОМЕР_4, НОМЕР_8, НОМЕР_10, НОМЕР_12, (т.1 а.с.76-78). Зазначені земельні ділянки продавець придбав у ОСОБА_3 (НОМЕР_4), ОСОБА_4 (НОМЕР_6), ОСОБА_6 (НОМЕР_10), ОСОБА_7 (НОМЕР_12) та ОСОБА_5 (НОМЕР_8, т.2 а.с.57-58) за відповідними договорами купівлі-продажу від 01.11.2012, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у Поземельній книзі за відповідними номерами.
30.07.2013 та 31.07.2013 між ОСОБА_19 (продавець) та ТОВ "Гарнерія Київ" (покупець) були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами: НОМЕР_18, НОМЕР_16, НОМЕР_22, НОМЕР_14, НОМЕР_24, НОМЕР_26, НОМЕР_28 (т.1 а.с.78, 79-81). Зазначені земельні ділянки продавець придбав у ОСОБА_9 (НОМЕР_16), ОСОБА_12 (НОМЕР_22), ОСОБА_14 (НОМЕР_26), ОСОБА_15 (НОМЕР_28), ОСОБА_10 (НОМЕР_18, т.2 а.с.42-43), ОСОБА_8 (НОМЕР_14, т.1 а.с.253) та ОСОБА_13 (НОМЕР_24, т.2 а.с.11-12) за відповідними договорами купівлі-продажу від 08.11.2012, 15.11.2012 та 19.12.2012, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у Поземельній книзі за відповідними номерами.
31.07.2013 між ОСОБА_18 (продавець) та ТОВ "Гарнерія Київ" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_20 (т.1 а.с.82). Зазначену земельну ділянку продавець придбав у ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу від 29.07.2011(т.2 а.с.27-28), який нотаріально посвідчений та зареєстрований у Поземельній книзі за відповідним номером.
08.07.2013 між ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "Гарнерія Київ" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 (т.1 а.с.82).
Зазначені договори з ТОВ "Гарнерія Київ" нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.116-129).
Як зазначає прокурор та позивач-2, останній є постійним користувачем земельної ділянки Ясногородського лісництва в кварталі 16 площею 4,8га, яка знаходиться у власності держави, що в свою чергу, підтверджується планшетами лісовпорядкування (т.1 а.с.85-86).
Із змісту фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і таксаційних виділів Ясногородського лісництва ДП "Димерське ЛГ" (за матеріалами лісовпорядкування 2007 року та 2014) вбачається, що спірні земельні ділянки частково накладаються, а деякі з них і знаходяться на землях, які виділені ДП "Димерське ЛГ" у постійне користування (т.1 а.с.87, т.3 а.с.3).
Як зазначає прокурор та підтверджується листом Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства від 13.06.2017, останній не надавав погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок (т.1 а.с.89).
Вважаючи, що зазначені обставини порушують інтереси держави прокурор звернувся із даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини 1 статті 2 ГПК у згаданій редакції).
Підвідомчість господарських справ установлено статтею 12 ГПК (у вказаній редакції), за змістом пункту 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ГПК викладено в новій редакції.
Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційний господарським судом, установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Натомість відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 Земельного кодексу України. При цьому порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Земельного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена, зокрема у постанові ОСОБА_20 Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, а також у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 925/538/17.
Ураховуючи, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА від 28.01.2010 №358 «Про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області», яким надано земельні ділянки у власність фізичним особам та повернення спірних земельних ділянок, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб.
Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 175 і пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Частиною 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 278 Господарського процесуального кодексу України визначено, що порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Виходячи з вищевикладеного, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження у даній справі.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, а саме повернути Прокуратурі Київської області з Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі на підставі п. 5 ч. 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 129, 240, 275, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі № 911/3749/17 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у справі № 911/3749/17 скасувати повністю.
Закрити провадження у справі № 911/3749/17.
Повернути Прокуратурі Київської області (ЄДРПОУ 02909996, 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) з Державного бюджету України судовий збір сплачений за подання позову в розмірі 6 627, 40 грн. та судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 9 941,10 грн.
Видати наказ.
Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.
Матеріали справи № 911/3749/17 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, встановлені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано 25.02.2019
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б.Михальська