вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"24" січня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/3072/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Подоляк Р.Ю.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 24.01.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 (повний текст складено 09.07.2018)
у справі № 910/3072/18 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод"
до Публічного акціонерного товариства "БТА Банк"
про стягнення 183 443,94 грн.
В судовому засіданні 24.01.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У березні 2018 Публічне акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод" (далі - ПАТ "ДМЗ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "БТА Банк" (далі - ПАТ "БТА Банк") про стягнення збитків у сумі 1 198 571,20 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 позовні вимоги ПАТ "ДМЗ" до ПАТ "БТА Банк" про стягнення 1 198 571,20 грн. були роз'єднані шляхом виділення їх у самостійні провадження.
Предметом даної справи є позовні вимоги ПАТ "ДМЗ" про стягнення з ПАТ "БТА Банк" збитків в сумі 183 443,94 грн., завданих внаслідок неправомірних дій відповідача.
У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що за ПАТ "ДМЗ" обліковується земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, розташована по вул. Будівельників, 34, місто Дніпро. На вказаній земельній ділянці знаходиться, в тому числі, нерухоме майно - корпус № 89 літ. Ї-1, загальною площею 4 614,9 м.кв., яке, як зазначив позивач, ПАТ "БТА Банк" набув на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі та споруд № 500 від 13.04.2011.
Однак, ПАТ "БТА Банк", як власник вказаних будівель, не виконує умови зазначеного договору в частині відшкодування позивачу коштів за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться цей об'єкт нерухомості, у зв'язку із чим позивач зазнав збитків, сплативши земельний податок до Державного бюджету у сумі 183 443,94 грн. у період з 01.11.2014 по 30.11.2017.
Позивач, посилаючись на ст. 636 ЦК України, ст. 287 ПК України та ст. 224 ГК України, просить суд стягнути з відповідача понесені збитки у сумі 183 443,94 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що відповідно до податкового законодавства саме на позивача - власника земельної ділянки (землекористувача) покладений обов'язок сплачувати земельний податок. Також вказав на відсутність зобов'язань у відповідача щодо відшкодування витрат на сплату податку на землю, що виключає наявність складу цивільного правопорушення в діях банку перед позивачем.
У відповідь на відзив позивач заперечив доводи відповідача, зазначивши, що банк ухиляється від урегулювання відносин з відшкодування сум земельного податку, а тому він має відшкодувати завдані збитки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі №910/3072/18 в позові відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що оскільки відповідач не є користувачем земельної ділянки по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, право користування ПАТ "БТА Банк" вказаною земельною ділянкою не було зареєстроване в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та сторони не врегулювали спірні правовідносини, тому обов'язку сплачувати (відшкодовувати) земельний податок у банку не виникло. Крім того, суд дійшов висновку, що у проведенні господарської діяльності у спірних правовідносинах відповідач не здійснював порушень, відсутня його вина та причинно-наслідковий зв'язок між діями та збитками.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт зазначає, що внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору по суті, зумовленого розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи, суд дійшов невірного висновку про те, що відносини між ПАТ "ДМЗ" (землекористувачем) та ПАТ "БТА Банк" щодо користування земельною ділянкою не були оформлені належним чином, окремого договору користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомості ПАТ "БТА Банк", сторони не уклали.
Апелянт вказує, що ПАТ "ДМЗ" і ТОВ «КРЕНДЛЗ», а в подальшому ТОВ «КРЕНДЛЗ» та ТОВ «РОКОСБРОК» фактично визначили умови користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:202:0076, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна (площа забудови 4 614,9 кв.м.).
Зазначає про нові обставини, що підлягають встановленню щодо наявності договірних відносин між ТОВ «КРЕНДЛЗ» та ТОВ «РОКОСБРОК» (як попереднім землекористувачем) щодо користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:202:0076, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна (площа забудови 4 614,9 кв.м.).
На переконання апелянта, після набуття ПАТ "БТА Банк" права власності на нежитлові будівлі та споруди, права ПАТ "ДМЗ", ТОВ «КРЕНДЛЗ» та ТОВ «РОКОСБРОК» на частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:202:0076, на якій знаходяться зазначені об'єкти нерухомого майна, припинились автоматично в силу закону, без «оформлення» припинення прав будь - якими актами та документами, а ПАТ "БТА Банк", незалежно від оформлення свого права, стало користувачем такої земельної ділянки та тих самих умовах, в тому ж обсязі, що були у ТОВ «РОКОСБРОК» на підставі укладеного з ТОВ «КРЕНДЛЗ» договору купівлі - продажу, а умови договору купівлі - продажу, посвідченого 29.03.2013 нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №97, не мають значення для правильного вирішення спору по суті.
Звертає увагу, що у відзиві на позов ПАТ "БТА Банк" не заперечувало проти факту користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:202:0076, на якій знаходяться належні йому на праві власності об'єкти нерухомого майна.
Оскільки ПАТ "БТА Банк" є фактичним користувачем частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:202:0076, на якій знаходяться належні йому на праві власності об'єкти нерухомого майна, то саме воно має нести податкове навантаження зі сплати земельного податку у встановленому законом порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що матеріали справи не містять будь - яких доказів, які б свідчили про перехід зобов'язань щодо відшкодування відповідачем позивачу земельного податку. При цьому позивачем не був наданий суду договір купівлі - продажу №97 від 29.03.2013, за яким відповідач набув право власності на спірний об'єкт нерухомості від ТОВ «РОКОСБРОК».
Зазначає, що судом не встановлено усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, наявність обов'язку у відповідача щодо сплати податку, вини відповідача у заподіяні шкоди, що виключає можливість стягнення збитків.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2018 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Чорній Л.В., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Тищенко О.В., Разіна Т.І.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2018 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Чорній Л.В., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Куксов В.В., Разіна Т.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі № 910/3072/18, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 02.10.2018.
25.06.2018 на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.
Відповідно до акту прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 910/3072/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Разіна Т.І., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №910/3072/18 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 28.11.2018.
27.11.2018 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника позивача в судове засідання 28.11.2018, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 розгляд справи відкладено на 20.12.2018, приймаючи до уваги неявку представників сторін та задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі №910/3072/18 відкладено розгляд справи на 03.01.2019, приймаючи до уваги неявку представників сторін.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.01.2019, у зв'язку з перебуванням суддів Тищенко А.І., Разіної Т.І. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 у справі №910/3072/18 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 24.01.2019.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 24.01.2019 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки представника позивача суду невідомі.
27.11.2018 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.04.2011 між Відкритим акціонерним товариством "Дніпровський Машинобудівний Завод", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Дніпровський Машинобудівний Завод", (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крендлз» був укладений договір купівлі-продажу № 500. Відповідно до умов цього договору продавець продав, а покупець купив, зокрема, корпус № 89 літ. Ї-1, загальною площею 4 614,9 м. кв.
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34 (п. 1.2 договору купівлі-продажу).
Згідно з п. 4.1 договору купівлі-продажу право власності на нежитлову будівлю, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Передача продавцем і прийняття його покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами (п. 4.2).
Відповідно до п. 5.1 договору купівлі-продажу сторони домовились, що покупець відшкодовує продавцю витрати, пов'язані із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно. Період, за який здійснюється відшкодування, починається з моменту підписання акту приймання-передачі і закінчується моментом державної реєстрації укладеного покупцем договору на оренду зазначеної вище земельної ділянки.
У подальшому, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 29.03.2013 право власності на корпус № 89 літ. Ї-1, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34, було набуте ПАТ "БТА Банк" за договором купівлі-продажу № 97 від 29.03.2013, укладеного із ТОВ «Рокосброк».
Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка належить ПАТ "ДМЗ" на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007019, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування за № 001194 від 15.01.2001.
Позивач у період з 01.11.2014 по 30.11.2017, як землекористувач указаної земельної ділянки, сплатив до Державного бюджету земельний податок за користування земельною ділянкою площею 4 614,9 м. кв., - у розмірі 183 443,94 грн., які він просить стягнути з відповідача (а.с. 28 - 39).
З метою врегулювання питання щодо відшкодування сплачених АТ "ДМЗ" сум земельного податку за земельну ділянку, на якій розміщено майно відповідача, позивач звертався до банку з листами № 92/99 від 21.07.2017, №92/65 від 03.06.2015, № 0002/81-1 від 26.01.2017, № 0002/81-23 від 20.09.2017 про погодження проекту укладення договору про відшкодування сум земельного податку, у додатках до яких позивачем вказано примірники договорів про відшкодування витрат та копії декларацій позивача із земельного податку за 2013-2017 роки (а.с. 56-77). Однак, такий договір відповідачем підписаний не був.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків на суму 183 443,94 грн., що були спричинені, за його думкою, неправомірними діями відповідача.
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).
Згідно із ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП №007019 підтверджується, що позивач є землекористувачем земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:07:202:0076, площею 42,0902 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34.
Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).
Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Отже, враховуючи, що позивач є користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0076) по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007019, то саме на нього покладений обов'язок сплачувати земельний податок у встановленому законодавством порядку.
Звертаючись із вказаним позовом, АТ "ДМЗ" просило відшкодувати йому за рахунок відповідача, який є новим власником нерухомого майна, розташованого на переданій позивачу у користування земельній ділянці, збитки у розмірі сплаченого позивачем земельного податку з посиланням на положення ст.ст. 22, 623, 377 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України та ст. 224 ГК України.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, викладено у статті 120 Земельного кодексу України.
Частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Виходячи зі змісту статті 120 Земельного кодексу України норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Водночас виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Як зазначалось вище, право власності на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, а саме - на корпус № 89 літ. Ї-1, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, 34, було набуте ПАТ "БТА Банк" за договором купівлі-продажу № 97 від 29.03.2013, укладеного із ТОВ «Рокосброк».
До апеляційної скарги позивач долучив договір купівлі-продажу від 27.03.2013, укладений між ТОВ «Крендлз» та ТОВ «Рокосброк».
Позивач звертає увагу, що відповідно до п. 5.1 договору купівлі - продажу сторони домовились, що покупець відшкодовує продавцю витрати, пов'язані із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно. Період, за який здійснюється відшкодування, починається з моменту підписання акту приймання-передачі та закінчується моментом державної реєстрації укладеного покупцем Договору на оренду зазначеної вище земельної ділянки. До відшкодування підлягає тільки фактично сплачений продавцем земельний податок за вказаний період, згідно погодженого розрахунку наданого продавцем. У разі відчуження покупцем майна придбаного за цим договором, до оформлення відповідного договору оренди земельної ділянки, покупець зобов'язаний включити у новий договір купівлі-продажу умови щодо переходу до нового покупця зобов'язань, передбачених цим пунктом, а саме щодо відшкодування першому продавцю витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться відчужуване майно.
Разом з тим, обґрунтовуючи поважність причин неподання вказаного договору до суду першої інстанції, апелянт зазначає, що, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи, його було позбавлено права на усне слухання, яке покликане захистити учасників процесу від здійснення правосуддя без публічного контролю.
Проте судом колегією суддів не приймаються до уваги додаткові документи, виходячи з наступного.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, повідомлено сторони про те, що подання ними клопотань, заяв, пояснень, додаткових письмових доказів, висновків експертів може бути здійснене до суду у строк до 20.05.2018.
Ухвала отримана позивачем 26.04.2018 (а.с. 109), однак у визначений судом строк позивачем додаткові письмові докази суду першої інстанції подані не були.
Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, суд апеляційної інстанції вказує, що апелянт не вказав поважні причини та не подав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Більш того, колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів укладення ТОВ «Рокосброк» договору на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:202:0076) по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, а відчуження придбаного вказаною особою за договором купівлі-продажу майна (розташованого на вказаній земельній ділянці) на користь відповідача відбулось у судовому порядку за результатами розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, хоча до відповідача і перейшло право власності на об'єкт нерухомості, проте, між землекористувачем (позивачем) та попереднім власником нерухомого майна (ТОВ «Рокосброк») договірні відносини на право користування земельною ділянкою оформлені не були, а відповідно суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що автоматичного переходу права користування на частину земельної ділянки, на якій розміщені ці об'єкти нерухомості, від ТОВ «Рокосброк» до ПАТ "БТА Банк" не відбулось.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів того, що попередній власник земельної ділянки набув право користування нею, суд першої інстанції вірно відхилив, як безпідставні, доводи позивача про те, що відповідач в силу ст. 120 Земельного кодексу України, є новим землекористувачем частини земельної ділянки, на якій знаходяться набуті на праві власності об'єкти нерухомості.
Доказів оформлення відносин між ПАТ "ДМЗ", як землекористувачем та відповідачем, як новим власником нерухомого майна, у встановленому законом порядку, як наприклад окремого договору користування земельною ділянкою, або щодо компенсації витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку - матеріали справи не містять.
Водночас, відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
За таких обставин, оскільки право відповідача щодо користування земельною ділянкою по вул. Будівельників, 34 у місті Дніпрі, не було зареєстроване в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та сторони не врегулювали спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов'язку сплачувати (відшкодовувати) земельний податок у відповідача не виникло.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За змістом ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Водночас підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначено у ст. 156 ЗК України, відповідно до якої власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки; е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі.
Разом з тим, позивачем не обґрунтовано наявності підстав, з якими законодавство пов'язує виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування збитків землекористувачу, яким, у даному випадку, є позивач.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач у випадку ухилення відповідача від укладення договору щодо компенсації витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку, не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом.
Додатково колегія суддів зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №922/3412/17: "Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. З огляду на викладене відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України."
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №922/3412/17, від 23 травня 2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги у даній справі є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі №910/3072/18.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі № 910/3072/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі №910/3072/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/3072/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 25.02.2019.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б.Михальська
М.Г. Чорногуз