ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2019Справа № 910/12626/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
За позовомМоторного (транспортного) страхового бюро України
ДоМіністерства оборони України Військової частини НОМЕР_1
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів
ОСОБА_1
Простягнення 43 582,36 грн.
Учасники судового процесу:
від позивача: Гусєв П.В.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 43 582,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
В наслідок ДТП, яка сталася у зв'язку із неправомірними діями фізичної особи під час керування транспортного засобу, який належить відповідачу було завдано шкоду транспортному засобу. Оскільки дана ДТП була визнана страховим випадком, тому позивачем було здійснено страхову виплату постраждалій особі. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що до нього перейшло право вимоги до винної особи в межах виплаченого ним страхового відшкодування, у зв'язку із чим було подано зазначений позов.
Ухвалою суду від 26.09.2018 було порушено провадження по справі № 910/12626/18, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
18.10.2018 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на наступне.
Як стверджує відповідач, власником військового майна, транспортного засобу “Volkswagen” д.н. НОМЕР_2 є Міністерство оборони України. Разом із тим, управляє вказаним транспортним засобом на праві оперативного управління Військова частина НОМЕР_1 , тому, Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі.
26.10.2018 позивачем подано до суду клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача - Військову частину НОМЕР_1 , а також нову редакцію позовної заяви, відповідно до якої просить суд стягнути солідарно з Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 43 582,36 грн.
Крім того, позивач в клопотанні про залучення співвідповідача просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.11.2018 вирішено розгляд справи № 910/12626/18 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі № 910/12626/18 на 10.12.18; залучено до участі у справі в якості відповідача-2 Військову частину НОМЕР_1 .
10.12.2018 від представника відповідача-1 та відповідача-2 надійшов до суду відзив на позов(в новій редакції), відповідно до змісту якого останні проти задоволення позовних вимог заперечують в повному обсязі, посилаючись на наступне.
Як стверджують відповідачі, матеріальна шкода, яка виникла внаслідок ДТП, була завдана через незаконне використання автомобіля «Volkswagen» д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 і саме цим військовослужбовцем має бути відшкодована позивачу. Крім того, відповідачами повідомлено суд, що на даний час в них відсутня інформація стосовно того, кому належить зазначений автомобіль.
10.12.2018 в судовому засіданні судом було оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 09.01.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.
17.12.2018 позивачем подано до суду відповідь на відзив в якому останній навів свої спростування тверджень відповідачів у відзиві на позовну заяву.
09.01.2019 в судовому засіданні судом було оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 04.02.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.
04.02.2019 в судове засідання представники відповідача-1, 2 та третя особа не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, проте про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
В даному судовому засіданні судом було оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/12626/18 до судового розгляду по суті на 15.02.2019.
В судовому засіданні 15.02.2019 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.
15.02.2019 представники відповідача-1, 2 та третя особа не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, проте про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
З приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У судовому засіданні 15.02.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
26.10.2016 в м. Київ на вул. Саксаганського, буд. 96 за участю автомобіля «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та за участю транспортного засобу «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода.
Згідно постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2016 у справі № 761/39768/16-п дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм автомобіля «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 вимог п. 13.1 ПДР України, тобто останній скоїв правопорушення за яке передбачена відповідальність ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2016 у справі № 761/39768/16-п ОСОБА_1 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено штраф у сумі 340,00 грн.
На дату скоєння ДТП водій ОСОБА_1 не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Власник пошкодженого автомобіля «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , з метою отримання відшкодування звернулася до МТСБУ з відповідною заявою, додавши копію полісу № АК/4867928 обов'язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів від 02.11.2016.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
ДТП, яка сталася 26.10.2016 відповідно до норм чинного законодавства, була визначена страховим випадком.
Відповідно до Звіту № 5626/11/16 про оцінку транспортного засобу «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 , на підставі наказу № 10317 від 27.12.2016 позивачем було виплачено потерпілій особі ОСОБА_2 страхове відшкодування на загальну суму 43 032,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10317рв від 28.12.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.
Зважаючи на те, що з вини ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення з автомобілем «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 , він є особою, відповідальною за збиток, заподіяний зазначеному автомобілю.
Одночасно, як стверджує позивач, враховуючи те, що станом на момент ДТП винна особа, ОСОБА_1 , був військовослужбовцем у Військовій частині НОМЕР_1 , а транспортний засіб «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_2 належить Міністерству оборони України, проте знаходився на праві оперативного управління у Військовій частині НОМЕР_1 , тому після виплати відшкодування позивач набув право вимоги до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до ст.ст. 993, 1166 ЦК України, п.2 ч. 1 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно в порядку регресу грошові кошти в розмірі 43 582,36 грн., що являють собою 43 032,36 грн. страхового відшкодування та 550,00 грн. витрат на аварійного комісара.
В свою чергу, відповідачі, проти задоволення позовних вимог заперечують, зазначаючи, що матеріальна шкода, яка виникла внаслідок ДТП, була завдана через незаконне використання автомобіля «Volkswagen» д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 і саме цим військовослужбовцем має бути відшкодована позивачу. Крім того, відповідачами повідомлено суд, що на даний час в них відсутня інформація стосовно того, кому належить зазначений автомобіль.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2016 в м. Київ на вул. Саксаганського, буд. 96 за участю автомобіля «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та за участю транспортного засобу «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Наразі суд зазначає, що необхідно враховувати дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку. У свою чергу матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6 (зі змінами та доповненнями)).
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо) (абзац 3 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6 (зі змінами та доповненнями)).
Згідно зі статтею 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як встановлено судом та зазначалось раніше, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2016 у справі № 761/39768/16-п ОСОБА_1 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено штраф у сумі 340,00 грн.
У вказаній постанові суду встановлено, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Заперечуючи проти позову відповідачі, окрім іншого, вказують на те, що на даний час в них відсутня інформація стосовно того, кому належить автомобіль «Volkswagen» д.н. НОМЕР_2 .
Господарським судом відхиляються зазначені твердження, при цьому суд виходить із наступного.
За твердженнями відповідача-1, які викладені у відзиву за вх. № 01-37/64997/18 від 18.10.2018 вбачається, що власником військового майна, а саме транспортного засобу «Volkswagen» д.н. НОМЕР_2 є Міністерство оборони України. Разом із тим, на праві оперативного управління, саме Військова частина НОМЕР_1 управляє зазначеним транспортним засобом, а тому, позов подано не до належного відповідача.
Одночасно, після залучення судом до участі у справі співвідповідача - Військову частину НОМЕР_1 , відповідачі -1, 2 зазначили про відсутність інформації стосовно власника автомобіль «Volkswagen» д.н. НОМЕР_2 .
Крім того, відповідачі-1, 2 стверджують, що матеріальна шкода, яка виникла внаслідок ДТП, була завдана через незаконне використання автомобіля «Volkswagen» д.н. НОМЕР_4 ОСОБА_1 і саме цим військовослужбовцем має бути відшкодована позивачу.
Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Судом враховано, що в матеріалах справи наявна копія документу із реквізитами серія МОУ № 002737, складеного 23.02.2015 та засвідченого печаткою відповідача-2, з якого вбачається, що автомобіль «Volkswagen» д.н. НОМЕР_2 належить Військовій частині НОМЕР_1 . Також, судом досліджено копію подорожнього листа № 4155, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який згідно з даним подорожнім листом визначений як водій та старший машини. Як вбачається із відомостей, зазначених у даному листі, він був виписаний 23.10.2016 та дійсний до 01.11.2016. Крім того, судом досліджено копію посвідчення серія НОМЕР_5 , видане Головним управлінням особового складу Генерального штабу Збройних Сил України 30.12.2009 ОСОБА_1 . Зазначене посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи все вищенаведене у сукупності, суд встановив, що на момент скоєння ДТП(22.10.16), автомобіль «Volkswagen» д.н. НОМЕР_2 , який в момент зазначеної ДТП знаходився під керуванням третьої особи - ОСОБА_1 і, в свою чергу, останнього визнано винним у скоєнні ДТП, знаходився на праві оперативного управління у Військовій частині НОМЕР_1 , а, безпосередньо, ОСОБА_1 виконував свої трудові та службові обов'язки, належних доказів протилежного суду не надано.
Отже, Військова частина НОМЕР_1 , як юридична особа, водій якої скоїв дорожньо-транспортну пригоду, має відшкодувати шкоду, завдану потерпілій особі.
Як було встановлено судом раніше, цивільно-правова відповідальність власника транспортного «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент настання страхової події не була застрахована відповідно до вимог Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього ж Закону одним із основних завдань Бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно до пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Бюро за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до п. 1.3 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, затвердженого рішенням президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 10.02.2005, 31.03.2005, протоколи NN 121, 128, погодженого рішенням Координаційної ради Моторного (транспортного) страхового бюро України від 06.04.2005 протокол N 3, чинного на дату дорожньо-транспортної пригоди та виплату позивачем страхового відшкодування, Бюро за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, у разі заподіяння шкоди наземним транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пп. 1.3.2).
На підставі наказу № 10317 від 27.12.2016 позивачем було виплачено потерпілій особі ОСОБА_2 - власнику пошкодженого автомобіля «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 страхове відшкодування на загальну суму 43 032,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10317рв від 28.12.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
З наведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної незабезпеченому транспортному засобу.
Як роз'яснено у пунктах 26, 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже, враховуючи висновки суду, встановлені вище, Військова частина НОМЕР_1 , як юридична особа, співробітник якої скоїв дорожньо-транспортну пригоду, має нести відповідальність за шкоду, заподіяну транспортному засобу «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 статті 9 Закону України “Про страхування” передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Таким чином, відповідач як володілець транспортного засобу, а також, як юридична особа, співробітника якої визнано винним у вчиненні ДТП, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Одночасно, суд наголошує про відсутність будь-якого обов'язку у Міністерства оборони України щодо відшкодування шкоди, завданої співробітником відповідача-2 при здійсненні останнім його службових обов'язків.
Звітом № 5626/11/26 про оцінку транспортного засобу «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 , складеним 08.11.2016 ТОВ «Сател Груп», визначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford» з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу зазначеного транспортного засобу(0,69792) становить 43 032,36 грн.
На підставі наказу № 10317 від 27.12.2016 позивачем було виплачено потерпілій особі ОСОБА_2 страхове відшкодування на загальну суму 43 032,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10317рв від 28.12.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.Окрім того, позивачем було сплачено ТОВ “ЕАК “Довіра” за послуги аварійного комісару у розмірі 515,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8124 від 10.11.2016.
При визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як юридичною особою, з винних неправомірних дій працівника якого сталася дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль потерпілої особи зазнав технічних ушкоджень, у даному випадку суд виходить із вартості відновлювального ремонту, визначеного Звітом № 5626/11/26 про оцінку транспортного засобу «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Отже, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України та приймаючи до уваги те, що винний у вчиненні ДТП Братащук А.М. перебував з відповідачем-2 у трудових відносинах, та під час ДТП виконував трудові обов'язки, суд доходить до висновку, що позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення шкоди в сумі 43 032,36 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, судом зазначається, що відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ст. 1190 ЦК України встановлено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що солідарний обов'язок щодо відшкодування завданої шкоди виникає тільки в разі заподіяння даної шкоди кількома особами.
Як зазначалося вище, доказів порушення відповідачем 1 прав чи законних інтересів позивача на час звернення з даним позовом, судом не встановлено.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо відповідача 1.
Щодо вимог позивача про стягнення 550,00 грн вартості послуг аварійного комісара, суд зазначає, що статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією у разі пошкодження транспортного засобу. До цього переліку не віднесено витрати на послуги аварійного комісара.
Таким чином, витрати страхувальника, які не передбачені статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, на оплату аварійного комісара, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки такі витрати не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат (постанова Вищого господарського суду України від 21.05.2013 № 22-17-25-26/366-07-7922).
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 550,00 грн витрат на оплату послуг аварійного комісара задоволенню не підлягають.
Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 739,76грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8; адреса для листування: 04112, м. Київ, вул. Сікорського,8, поверх 6, офіс 32; код ЄДРПОУ 21647131) 43 032,36 грн. основного боргу та 1 739,76 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. В задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України до Міністерства оборони України відмовити повністю.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено та підписано 21.02.2019.
Суддя Спичак О.М.