ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2262/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюка І.Г.,
суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2018
суддя - Демешин О.А.
Час і місце ухвалення: 09:30 год., м. Одеса
Дата складання повного тексту 06.12.2018
у справі № 916/2262/18
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до відповідача ОСОБА_1 житлово-експлуатаційного комунального підприємства
про стягнення 3 231,40 грн.
В жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 житлово-експлуатаційного комунального підприємства (далі - ОСОБА_1 ЖЕКП) про стягнення 3 231,40 грн., з яких: 3 025,13 грн. пеня; 206,27 грн. три відсотка річних, крім цього, позивач просив стягнути з відповідача витрати пов'язані зі сплатою судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 5150/15-ТЕ-23 від 19.11.2015 року в частині своєчасної оплати за поставлений газ.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що заборгованість за поставлений природний газ погашено відповідачем несвоєчасно, проте у повному обсязі, до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», отже неустойка, (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з 30.11.2016 в силу прямого припису наведеного в Законі. При цьому місцевий суд зазначив, що Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2018 у справі №916/2262/18 скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги:
Скаржник вважає, що в оскаржуваному рішенні господарським судом не надано правової оцінки тому факту, що за отриманий природний газ відповідач розрахувався з порушенням строків оплати, які визначені п. 6.1. Договору купівлі-продажу природного газу, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.
На думку скаржника, місцевим господарським судом неправомірно застосовано положення ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», оскільки в матеріалах справи відсутні докази включення відповідача до реєстру підприємства, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, апелянт зазначає, що при ухваленні оскарженого рішення Господарським судом Одеської області порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 236, 238 ГПК України, якими визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, містити оцінку кожного аргументу. Крім цього, господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 1-3, 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», що у відповідності до ст. 277 ГПК України є підставами для його скасування.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 справа за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2018 у справі № 916/2262/18 прийнята до свого провадження та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частини 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, копію вищевказаної ухвали суду від 14.01.2019 учасники судового процесу отримали 21.01.2019 та 24.01.2019.
Однак станом на 22.02.2019 до суду не надійшло клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.11.2015 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та ОСОБА_1 ЖЕКП (споживач) укладено договір постачання природного газу №5150/15-ТЕ-23, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2015 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу споживача.
Відповідно до пункту 6.1 договору оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача у жовтні листопаді, грудні 2015 року природний газ на загальну суму 271 406,36 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 30.11.2015, 30.11.2015, 31.12.2015 та не оспорюється сторонами (а.с. 22-24).
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач зобов'язання з оплати за переданий газ, виконав неналежним чином, здійснивши розрахунки з порушенням строків передбачених договором та остаточний розрахунок з оплати природного газу здійснив 04.02.2016 року, про що свідчать наявні у справі докази та даний факт також визнається учасниками справи.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом пункту 8.2. договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
На підставі вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору позивачем нарахована пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань за загальний період прострочення з 17.11.2015 по 31.01.2016 у розмірі 3 025,13 грн., а також три відсотки річних за загальний період прострочення з з 17.11.2015 по 31.01.2016 у розмірі 206,27 грн..
Проте, 30.11.2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Стаття 58 Конституції України регламентує, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, згідно зі статтєю 1 цього Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
У даній справі предметом спору є стягнення пені та 3% річних, нарахованих на основну заборгованість за спожитий в період з жовтня по грудень 2015 року природний газ, а вказана заборгованість була у повному обсязі погашена відповідачем 04.02.2016, що сторонами не оспорюється, тобто до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування приписів частини третьої статті 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, на момент звернення до суду з даним позовом (17.10.2018) у позивача були відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені та 3% річних, а місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, колегія суддів, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 21.12.2018 у справі № 916/1619/18.
Мотиви відхилення аргументів апеляційної скарги.
З огляду на викладене, спростовуються доводи, викладені ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у апеляційній скарзі, про безпідставне застосування судом першої інстанцій до спірних правовідносин сторін приписи частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» у зв'язку з відсутністю доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Адже, застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2018 у справі №916/2262/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2018 у справі № 916/2262/18 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Головуючий суддя Філінюк І.Г.
Суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.