Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 360/2678/14-ц
провадження № 61-19067св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач за первісним позвовом (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», що підписана представником ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Березовенко Р. В., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк», банк) звернулось з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Первісний позов обґрунтований тим, що 11 березня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 77.1/АА-00595.08.2. Відповідно до кредитного договору банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15 719,12 доларів США терміном по 11 березня 2015 року включно. Процентна ставка за користування кредитом становила12,5% річних. Відповідач систематично порушував умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості.
Представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_2 перед банком становить: сума простроченої заборгованості за кредитом - 11 610, 82 доларів США; сума простроченої заборгованості за процентами складає - 8 521,11 доларів США; сума пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості - 7 591 671, 96 гривень; сума трьох процентів річних від суми простроченої кредитної заборгованості - 38 989,24 гривень.
Банк просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 20 131,93 доларів США; пеню в сумі 7 630 661,20 грн; судовий збір в розмірі 3 654 грн.
У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до банку із зустрічним позовом про визнання недійсними окремих положень кредитного договору.
Зустрічний позов мотивований тим, що 11 березня 2008 року між банком та ним було укладено кредитний договір № 77.1/АА-00595.08.2, за умовами якого банк відкриває ОСОБА_2 відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15 719,12 доларів США терміном по 11 березня 2015 року. У пункті 1.2 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються виключно на купівлю автомобіля, згідно договору № 394/08 купівлі-продажу автомобіля від 22 лютого 2008 року на суму 15 719,12 доларів США.
ОСОБА_2 вказував, що з урахуванням умов надання та використання кредитних коштів, був наданий споживчий кредит. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів» про несправедливі умови в договорах. Згідно п. 3.9 кредитного договору за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник повинен був сплачувати банку за кожен день прострочки пеню у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості. кредитний договір встановлює відповідальність за прострочення повернення кредиту та сплату процентів у розмірі 584 % річних, що є непропорційно великою сумою компенсації і суперечить вимогам законодавства.
ОСОБА_2 просив визнати недійсною умову, викладену в пункті 3.9 кредитного договору № 77.1/АА-00595.08.2 від 11 березня 2008 року, щодо обов'язку сплачувати за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів за кожен день прострочки пеню у розмірі 1,6% від суми простроченої заборгованості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 12 червня 2015 року в складі судді: Додатко В. Д. первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 77.1/AA-00595.08.2. від 11 березня 2008 року в розмірі 19 455,01 доларів США та 3 150 558,85 грн, судовий збір в розмірі 3 654 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання має виконуватися належним чином. Розмір неустойки (пені), значно перевищує розмір збитків, тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню. Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 задоволенню не підлягає так, як він отримав кредит, та не повернув його.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 12 червня 2015 року скасовано. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним пункт 3.9 кредитного договору № 77.1/АА-00595.08.2 від 11 березня 2008 року в частині обов'язку ОСОБА_2 сплачувати за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів за кожен день прострочки пеню у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості. Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 77.1/AA-00595.08.2. від 11 березня 2008 року у сумі 8 406,79 доларів США, що в еквіваленті становить 191 254,47 грн. В задоволені іншої частини позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції не врахував доводів відповідача щодо невідповідності пункту 3.9. кредитного договору вимогам справедливості та не звернув уваги на те, що визначена в пункті 3.9. кредитного договору пеня становить 584 % річних, а тому зробив неправильний висновок про безпідставність зустрічного позову та обґрунтованість вимог банку в частині стягнення пені. При частковому задоволенні первісного позову апеляційний суд вважав, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником щомісячно, то і позовна давність має обчислюватися для кожного платежу. При відмові в задоволенні 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн, апеляційний суд вважав, що стаття 625 ЦК України може застосуватися тільки після закінчення строку договору.
Аргументи учасників справи
У січні 2017 року ПАТ «Родовід Банк» подало касаційну скаргу, в якій просило оскаржене рішення апеляційного суду скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції. При цьому посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач підписуючи договір засвідчив свою згоду з його умовами, в тому числі і щодо неустойки. Строк дії договору до 11 березня 2015 року, тому позовна давність не сплинула. Банк має право на стягнення з відповідача 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 квітня 2017 року справа призначена до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 77.1/АА-00595.08.2 від 11 березня 2008 року, згідно якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15 719,12 доларів США терміном по 11 березня 2015 року включно. Згідно пункту 1.5 кредитного договору від 11 березня 2008 року процентна ставка за користування кредитом становить 12.5% річних.
Відповідно до заяви на видачу готівки N 1367_41 від 11 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав від ПАТ «Родовід Банк» кошти в сумі 15 719,12 доларів США.
20 листопада 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 77.1/АА-00595.08.2, відповідно до якої було змінено процентну ставку за користування кредитними коштами та встановлено її на рівні 16 %.
У пункті 3.9. кредитного договору 77.1/АА-00595.08.2 від 11 березня 2008 року передбачено, що позичальник зобов'язується за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6 процента від суми простроченої заборгованості.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору від 11 березня 2008 року) несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що «для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону)».
Встановивши, що пункт 3.9. кредитного договору 77.1/АА-00595.08.2 від 11 березня 2008 року є несправедливим, оскільки пеня становить 584 % відсотки річних, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення зустрічного позову.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Суд апеляційної інстанції встановив, що останній платіж за кредитним договором відповідач зробив 10 вересня 2010 року. Відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції подана заява про застосування позовної давності. З вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся в листопаді 2014 року, включивши до позовних вимог всю суму заборгованості. Оскільки за умовами договору (пункти 3.1.-3.3) погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами платежів, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про часткове задоволення первісного позову в частині заборгованості за кредитним договором в сумі 6 736, 68 доларів США та заборгованості за відсотками в сумі 1670,11 доларів США.
При відмові в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн апеляційний суд вважав, що позивач має право нараховувати 3 % річних тільки після закінчення строку кредитного договору, а саме після 11 березня 2015 року.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком з таких підстав.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення».
Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Встановивши, що між сторонами виникло грошове зобов'язання, апеляційний суд зробив неправильний висновок, що позивач має право нараховувати 3 % річних тільки після закінчення строку кредитного договору, а саме після 11 березня 2015 року та зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн ухвалено з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України). Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що в іншій частині оскаржене рішення апеляційного суду постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн скасувати, і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн. В іншій частині оскаржене рішення апеляційного суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», що підписана представником ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн скасувати.
Передати справу № 360/2678/14-ц в частині відмови в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних в розмірі 16 097,31 грн на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2016 року в іншій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило