Постанова
Іменем України
18 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 607/433/17
провадження № 61-5736св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2017 року в складі судді Позняка В. М., та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В., Загорського О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що за кредитним договором від 15 березня 2011 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. На погашення заборгованості відповідач зобов'язаний був сплачувати борг, проценти за його користування, в порядку і в терміни, встановлені договором, проте зобов'язання за договором не виконав та має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 08 листопада 2016 року складає 31 916,03 грн.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором в сумі 31 916,03 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості з відповідача, що виникла у зв'язку з переказом з її рахунку невідомими особами грошових коштів, у тому числі кредитних, оскільки позивачем не доведено, що переказ коштів з рахунку відповідача відбувся саме через платіжну систему з використанням інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції або ж користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера чи іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аргументи учасників справи
У січні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Сокуренка Є С. подало касаційну скаргу, в якій просило оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалося на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки для розпорядження коштами потрібно було пароль - секретне слово, яке відомо лише клієнту, то саме клієнт несе відповідальність за його нерозголошення, судами було здійснено звільнено відповідача від виконання зобов'язань за кредитним договором на підставі формальних міркувань. Не здійснювати платежі банк не мав права, оскільки відбулося б порушення зобов'язання.
У лютому 2018 року відповідач через представника ОСОБА_7 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що підстави для стягнення коштів відсутні. Відповідач вчасно повідомила і позивача, і правоохоронні органи про незаконні перерахування коштів з її банківського рахунку, вжила належних заходів, передбачених договором, щодо блокування її рахунку.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2018 року відкрите касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 15 березня 2011 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір.
30 травня 2015 року до ОСОБА_4 подзвонили невідомі особи, представилися працівниками банку. Вказаним особам були відомі її банківські реквізити, номер телефону, та інші особисті дані. Будь-яких паролів, чи інших ідентифікаційних даних вона їм не повідомляла. Після закінчення розмови, ОСОБА_4 отримала СМС-повідомлення про здійснення банківських операцій, яких вона не вчиняла, у зв'язку з чим протягом 30 хвилин, вона зателефонувала в банк на номер служби клієнтської підтримки 3700 та повідомила про вказані дії, попросила заблокувати проведені операції. В той же день звернулася в правоохоронні органи із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Крім кредитних коштів, із її рахунків були зняті особисті кошти - заробітна плата та гроші, які перебували на депозитному рахунку «Скарбничка».
Згідно виписки по картці/рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_4 30 травня 2015 року відбулися операції надходження коштів на вказану картку: «зарахування суми вкладу із скарбнички» 100 грн - залишок на картці 1027,48 грн; переказ зі своєї картки 46**63 через Приват24 - 1400 грн, залишок 2 427,48 грн; переказ зі своєї картки 51**36 через Приват24 - 800 грн - залишок 3 227,48 грн; переказ зі своєї картки 46**63 через Приват24 - 100 грн, залишок 3 327,48 грн; переказ зі своєї картки 51**36 через Приват24 -100 грн, залишок 3 427,48 грн.
30 травня 2015 року в банк надійшло доручення на здійснення операції переказу коштів із вказаного рахунку: в сумі 510 грн, комісія 20,40 грн, залишок: 2 897,22 грн; в сумі 10 105,00, сума комісії 275,10 грн, залишок: 7 482,88 грн; 5 055,00 грн., комісія 202,20 грн., залишок: - 12 740 грн.
Доручення на переказ коштів із картки відповідача були здійснені 30 травня 2015 року та опрацьовані банком 02 червня 2015 року.
02 червня 2015 року в ОСОБА_4 виникла заборгованість на картковому рахунку за договором від 15 березня 2011 року в сумі 12 740 грн., яка за розрахунком банку станом на 08 листопада 2016 року в зв'язку з неповерненням відповідачем збільшилася до 31 916,03 грн. (з урахуванням пені, штрафу, процентів).
30 травня 2015 року внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань кримінальне провадження № 12015210010001420 за фактом того, що невстановлена особа шахрайським способом перерахувала грошові кошти в сумі 16 100 грн із банківського рахунку ОСОБА_4 на банківський рахунок «УкрСибБанку» на сьогоднішній день розслідується. Під час проведення слідчих дій встановлено, що грошові кошти в сумі 16 100 гривень були зняті з банкомату в місті Києві по вул. Лєскова, 9.
ОСОБА_4 неодноразово зверталася усно та письмово до банку з приводу незаконного переказу грошових коштів із її рахунку. У наданих на її адресу листах-відповідях позивач не заперечував факту повідомлення відповідачем 30 травня 2015 року банку про перекази коштів з її картки, яких вона не вчиняла.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суди встановили, що ОСОБА_4 не ініціювала платежів, що зумовили виникнення заборгованості на її картковому рахунку, в систему «Приват24» не входила, свої логін, пароль, чи іншу інформацію третім особам не розголошувала, а списання коштів відбулося під час розмови по телефону з невідомими особами, якими в подальшому були викрадені усі кошти з її карткового рахунку, в т.ч. і кредитні. Вказані обставини стороною позивача не спростовані; відповідач згідно вимог закону й передбаченого сторонами договору своєчасно повідомила позивача та правоохоронні органи про виявлення факту платіжних операцій, яких вона не вчиняла; а банк, не зважаючи на вказане повідомлення відповідача через три дні здійснив опрацювання незаконних операцій переказу коштів.
За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель