Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 2-175/3896/14-ц
провадження № 61-1585св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року у складі судді: Шабанова А. М., та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Ремеза В. А., Міхеєвої В. Ю., Свистунової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов обґрунтований тим, що 03 липня 2014 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір позики, на підтвердження якого останній надав їй розписку про отримання грошових коштів у розмірі 71 600 доларів США, що за курсом Національного банку України на момент укладення договору було еквівалентом 923 640 грн. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, грошові кошти їй не повернув.
ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором позики в розмірі 71 600 доларів США, що є еквівалентом 923 640 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року із урахуванням ухвали цього суду від 23 лютого 2016 року про виправлення описки, позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 03 липня 2014 року у розмірі 71 600 доларів США, що є еквівалентом 923 640,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав своє зобов'язання за договором позики, тому стягнув з ОСОБА_3 суму боргу, застосувавши положення статті 533 ЦК України.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року заочне рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При скасуванні ухвали апеляційного суду суд касаційної інстанції вказав, що стягувати належить грошові кошти у розмірі 71 600 доларів США відповідно до курсу, встановленого Національним банком України, на день платежу, а не на день укладення договору. Визначення цієї суми не є виходом за межі позову, оскільки предметом позову є повернення позики, а розмір грошової суми визначається на день платежу, на день розгляду справи.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 03 липня 2014 року змінено, збільшено суму заборгованості з 923 640 грн до 1 829 380 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за договором позики кошти у борг передавались в іноземній валюті в сумі 71 600 доларів США, і відповідач не повернув позивачу отриману суму боргу, а тому з урахуванням офіційного курсу долара США до гривні на час ухвалення судового рішення, який складає на 02 лютого 2016 року 25,55 грн за 1 долар, у судовому порядку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума заборгованості в розмірі 1 829 380 грн, що складає еквівалент 71 600 доларів США. При ухваленні рішення судом ураховано правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-79цс14 та від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15.
Аргументи учасників справи
У лютому 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення позивачем не було пред'явлено вимоги про повернення суми боргу. Позивач просила стягнути суму боргу по курсу долара станом на дату складення розписки, тобто станом на 03 липня 2014 року, однак апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог без відповідної на те вимоги та безпідставно збільшив суму заборгованості відповідача.
У червні 2016 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржені судові рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що рішення апеляційного суду не виходить за рамки позову, що вже було встановлено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 373/2054/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року поновлено касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд, на підставі розписки від 03 липня 2014 року, встановили, що 03 липня 2014 року ОСОБА_2 надала в борг ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 71 600 доларів США, про що відповідач склав розписку.
Встановивши, що розписка від 03 липня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_3 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, порушення ОСОБА_3 умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суди зробили правильний висновок про задоволення позову та стягнення із відповідача 71 600 доларів США суми боргу.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги проте, що позивач жодного разу із вимогою про повернення коштів до відповідача не звертався.
У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що «оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту».
Разом із тим, рішенням суду першої інстанції, яке змінено апеляційним судом стягнуто із ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 71 600,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення апеляційним судом рішення (02 лютого 2016 року) становить 1 829 380,00 грн.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком судів з таких підстав.
Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Таким чином суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором.
Проте Верховний Суд не погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність вказівки резолютивній частині судового рішення, що стягненню підлягає сума боргу згідно з офіційним курсом НБУ.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлено частково без додержання норм матеріального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду апеляційної інстанції в частині, якою змінено рішення суду першої інстанції та збільшено суму заборгованості з суми 923 640 грн до 1 829 380 грн скасувати, а в рішенні суду першої інстанції змінити резолютивну частину.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 травня 2016 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі. Оскільки рішення апеляційного суду в частині, якою змінено рішення суду першої інстанції скасовано, то підстави для поновлення його виконання відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року в частині, якою змінено заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року та збільшено суму заборгованості з суми 923 640 грн до 1 829 380 грн скасувати.
Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року в частині стягнення боргу за договором позики змінити.
Резолютивну частину заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року викласти в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 03 липня 2014 року у розмірі 71 600 доларів США».
У іншій частині заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило