20 лютого 2019 року місто Київ.
Справа № 754/1649/16-ц
Апеляційне провадження № 22ц/824/ 3787/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року, (ухваленого у складі судді Панченко О.М. в приміщенні суду в місті Києві, інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня)
в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів, -
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевказані норми, колегія суддів ухвалила розглядати справи в порядку письмового провадження.
У вересні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірів 62 197 грн. 39 коп. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів, а саме з 22 травня 2013 року, відповідач постійно ухиляється від свого обов'язку утримувати їх спільну дитину, внаслідок чого станом на 30 червня 2017 року в нього утворилась заборгованість в сумі 62 197 грн. 39 коп. Посилаючись на ст. 196 СК України позивач просила стягнути пеню в розмірі заборгованості.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача за прострочення сплати аліментів пеню за період з 04 лютого 2016 року по 30 червня 2017 року у розмірі 62 197 грн. 39 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах відповідача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила про його скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Скаргу обґрунтовувала тим, що відповідач не ухилявся від свого обов'язку платити аліменти, а заборгованість виникла з вини самого позивача, яка змінила місце проживання і відповідач не знав на яку адресу висилати кошти. Також скарга містить доводи про неправильність розрахунку пені, та визначення розміру заборгованості без врахування дійсних розмірів його доходів, також скарга містить доводи про пропуск строків позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача просив рішення суду залишити без змін з посиланням на пропуск відповідачем строків оскарження, законність рішення районного суду, відсутність підстав застосовувати строки позовної давності відповідно до ст. 19 СК України, та неможливість прийняття апеляційним судом довідки, долученої до апеляційної скарги, з огляду на те, що до районного суду такі докази відповідач не подавав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 196 СК України, в редакції, що діяла до 08 липня 2017 року при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки(пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівка від 22.05.2013 р. стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку з 01 березня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки про розрахунок заборгованості, складеної державним виконавцем Покровського міськрайонного Відділу ДВС у Донецькій області заборгованість відповідача перед позивачем станом на 04 лютого 2016 року становила 38 264 грн. 47 коп. Заборгованість з лютого 2016 року до грудня 2016 року становила 11 937 грн. 42 коп., а з січня 2017 року до червня 2017 року включно 11 995 грн. 50 коп. Загальний розмір заборгованості станом на кінець червня 2017 року становив 62 197 грн. 39 коп.
Відповідач протягом тривалого часу не виконує свій обов'язок, щодо надання належного матеріального забезпечення своїй дитині.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з висновків Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи № 572/1762/15ц за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка розглянута 25 квітня 2018 року, відповідно до якої пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватись на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення сплати, а її нарахування не обмежується тим місяцем, у якому не проводилось стягнення. Загальна сума пені за несплату аліментів має розраховуватись за формулою:
Ер=(А1х1%хQ1)+ (А2х1%хQ2)+........ (Апх1%хQп), де:
Ер-загальна сума пені за несплату аліментів на момент подачі позову;
А1-нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення за перший місяць;
А2-нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
Ап- нарахована сума аліментів за останній місяць;
Qп- кількість днів прострочення за останній місць;
Зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватись щомісячно, тому при розгляді спорів про стягнення пені на підставі ч.1ст. 196 СК України (в редакції, яка була чинна до 08 липня 2017 року) від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясовувати розмір несплачених аліментів за кожен із цих періодичних платежів, установити строк до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням установленого-обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Дослідивши розрахунок пені, зроблений позивачем, колегія встановила, що він повністю відповідає вищевказаній формулі, при цьому позивач, загальну суму пені, яку просив стягнути суд, визначив в розмірі існуючої у відповідача заборгованості станом на дату проведення розрахунку.
Доводи відповідача про те, що він не мав можливості сплачувати аліменти, так як позивач змінила своє місце проживання є недоведеними, оскільки заборгованість у відповідача існує з 2013 року, і останній не в повному обсязі сплачував аліменти постійно, незалежно від місця проживання позивача.
Доводи про застосування позовної давності, колегія не приймає, з огляду на те, що відповідно до ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених ч.2 ст. 72, ч.2 ст. 129, ч. З ст. 138, ч. З ст. 139 СК України.
Крім того, пеня стягнута судом не в розмірі, визначеному законом, який діяв до липня 2017 року, а з урахуванням заявлених позовних вимог, лише в межах існуючої у відповідача заборгованості, що відповідає загальним засадам цивільного судочинства, - засадам розумності та справедливості.
Доводи відповідача, що судом не вірно визначений розмір заборгованості, колегія не приймає, з огляду на те, що розмір заборгованості був визначений державним виконавцем. Відповідач не надав районному суду доказів про те, що в наданій суду довідці державного виконавця, заборгованість визначена невірно. Надання апеляційному суду іншої довідки вказаних висновків не спростовує. Апеляційний суд виходить з тих доказів, які відповідач надав районному суду, і відповідно які були в розпорядженні суду, що ухвалював рішення. Жодних поважних причин, які б перешкодили відповідачу надати районному суду докази на спростування розрахунку заборгованості, зробленому державним виконавцем, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.
Інші доводи скарги висновків суду не спростовують.
Судом встановлено, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 375 ЦПК України залишає його без змін.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір позивачем при подачі позову не сплачувався, а сплачений відповідачем за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.141 ЦПК України відшкодуванню не підлягає. Інші судові витрати сторонами до відшкодування не заявлені.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК У країни є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. З ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК. України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. п. а) г) п. 2 ч. З ст. 389 ЦПК України.
Повна постанова складена 20.02.2019 року.
Головуючий Желепа О. В.
Судді: Рубан С.М.
Іванченко М.М.