14 лютого 2019 року м. Київ
справа № 755/5256/14
провадження № 22-ц/824/71/19
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
при секретарі - Аверковій А.І.
сторони :
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» (відповідач за зустрічним позовом)
відповідач - ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у складі судді Гончарука В.П.,
встановив:
У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернувся з позовом до ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору № 62 від 09 квітня 2008 року в сумі 1 015 155,12 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 790 7446,12 грн.; заборгованості за відсотками в розмірі 120 083,08 грн.; суми інфляційних втрат від простроченої заборгованості в розмірі 92 794,67 грн. та три відсотка річних від сум простроченої заборгованості в розмірі 11 531,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 квітня 2008 року між ВАТ "Держаний ощадний банк України" в особі філії - Жашківське відділення № 2980 АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 62, відповідно до якого позивач надав кредит у розмірі 1 000 000 грн., зі сплатою 20 % річних, строком до 09.04.2018 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань між Банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 62 від 09 грудня 2010 року, згідно якого останній взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. Відповідач ОСОБА_1 в порушення умов договору, протягом певного часу не проводить платежів в рахунок повернення позичених коштів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
У серпні 2015 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву в якій просив суд визнати недійсним договір поруки № 62 від 09 грудня 2010 року за договором відновлюваної кредитної лінії № 62 від 09 квітня 2008 року.
Зустрічні позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором було укладено договір іпотеки № 62 від 09 квітня 2008 року, згідно якого ОСОБА_2 передав в іпотеку комплекс будівель і споруд, який складається з контори загальною площею 116,0 кв. м. та цегляного заводу за адресою АДРЕСА_1.
Далі ОСОБА_1 зазначив, що в жовтні 2010 року ОСОБА_2 запропонував йому придбати даний цегляний завод з комплексом будівель, у зв'язку з чим було укладено попередній договір, згідно якого сторони зобов'язувались укласти в майбутньому договір купівлі-продажу даного цегляного заводу. Оскільки вказане майно було предметом іпотеки по кредитному договору, тому 09 грудня 2010 року між сторонами було укладено договір поруки, але ОСОБА_2 не сплачував заборгованість за кредитним договором та не виконав зобов'язання за попереднім договором, щодо відчуження йому предмету іпотеки. Тому ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 ввів його в оману, щодо придбання цегляного заводу та його функціонування, надав недостовірну інформацію про предмет іпотеки, у зв'язку з чим просив задовольнити його вимоги.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» задоволено частково.
З ОСОБА_1 стягнуто на користь Банку заборгованість за кредитним договором, станом на 17 березня 2017 року, в сумі 910 829, 20 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 790 7446,12 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 120 083,08 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічну позовну заяву.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що вартість майнового комплексу, зазначеного в рішенні апеляційного суду Черкаської області становила 2 500 000 грн. Банк повністю відчужив матеріальні цінності та обладнання майнового комплексу, чим фактично задовольнив свої майнові вимоги за кредитним договором. Крім того, жодних претензій щодо погашення боргу банк йому не пред'являв.
У відзиві на апеляційну скаргу Банк вказує, що вимоги ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним є безпідставними та необґрунтованими, оскільки банк не вводив в оману відповідача щодо умов укладеного договору поруки та обсягу його відповідальності у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором. Крім того, в ході виконавчого провадження майновий комплекс реалізований не був.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про день, місце та час розгляду апеляційної скарги, до суду апеляційної інстанції не з'явились, представник апелянта направив клопотання про відкладення розгляду скарги у зв'язку з його участю у іншій справі, проте у колегії суддів відсутні підстави вважати неявку представника з поважних причин, приймаючи до уваги регламентовані строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у відсутність сторін, згідно ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до змісту ст. ст. 12,13,77-81 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи частково позов Банку, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог Банку, проте не знайшов підстав для стягнення трьох процентів річних та суми інфляційних втрат від простроченої заборгованості, нарахованих на тіло кредиту. При цьому відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним.
Судова колегія погоджується з таким висновком, з наступних підстав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Відповідно до вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом встановлено, що 09.04.2008 року між ВАТ "Держаний ощадний банк України" в особі філії - Жашківське відділення № 2980 АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 62, відповідно до якого позивач надав кредит у розмірі 1 000 000 грн., зі сплатою 20 % річних, строком до 09.04.2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором було укладено договір іпотеки № 62 від 09.04.2008 року, згідно якого ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: комплекс будівель і споруд, який складається з контори загальною площею 116,0 кв.м., яка зазначена на плані літерою «А»; цегляного заводу - «Б», які знаходяться за адресою АДРЕСА_1.
В якості забезпечення виконання зобов'язань було укладено між банком, боржником та ОСОБА_1 договір поруки № 62 від 09.12.2010 року, згідно якого останній взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов'язань за кредитним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис №192.
Згідно розрахунку заборгованості за Договором відновлюваної кредитної лінії № 62 від 09.04.2008 року, станом на 30.12.2011 року наявна заборгованість за кредитом в розмірі 790 7446,12 грн.; заборгованості за відсотками станом на 01.08.2014 року наявна в розмірі 120 083,08 грн. (т.2 а.с.90)
Зазначений розмір заборгованості, встановлений судом, який виник до смерті позичальника ОСОБА_2 13.10.2014 року, та за рішенням суду підлягає стягненню з поручителя ОСОБА_1, сторонами не оскаржується.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач Банк звернувся з даним позовом до поручителя ОСОБА_1 17.02.2014 року.
Крім того, матеріалами справи встановлено, рішенням апеляційного суду Черкаської області від 18.11.2013 року стягнуто з ОСОБА_2 987576,87 грн. на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, за договором іпотеки № 62 від 09.04.2008 року. Станом на час 06.12.2017 року зазначене рішення не виконано, при цьому ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 06.12.2017 року, задоволено заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» про зміну способу виконання рішення суду, у зв'язку із смертю іпотекодателя ОСОБА_2
За таких обставин,враховуючи, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 отримав кредитні кошти, відповідач ОСОБА_1 поручився за виконання зобов'язань за кредитним договором, але неналежним чином не виконавши грошові зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, що підтверджуються відповідним розрахунком та не спростовано відповідачем, колегія суддів вважає що позивач Банк має право вимагати стягнення з відповідача заборгованості, нарахованих згідно з умовами кредитного договору.
Посилання у скарзі, що Банк повністю відчужив матеріальні цінності та обладнання майнового комплексу, чим фактично задовольнив свої майнові вимоги за кредитним договором, суперечать встановленим судом матеріалам справи.
Щодо оскарження апелянтом рішення суду щодо зустрічного позову, колегія суддів встановила наступні обставини.
17.08.2015 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати договір поруки № 62 від 09 грудня 2010 року за договором відновлюваної кредитної лінії № 62 від 09 квітня 2008 року - недійсним (т.1 а.с.198).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року зустрічна позовна заява ОСОБА_1 була прийнята судом до спільного розгляду із первісною позовною заявою.
03.11.2015 року звернувся ззаявою про збільшення розміру позовних вимог, просив суд визнати попередній договір від 07.12.2010 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.
Представник Банку заперечував проти прийняття такої заяви про збільшення розміру позовних, посилаючись на те, що відповідачем фактично заявлена додаткова вимога до якої Банк не має жодного відношення, тому не є належним відповідачем, ця вимога заявлена з порушенням ч.2 ст.31 ЦПК України, тому повинна розглядатись як окремий позов без участі Банку.
Як вбачається з матеріалів справи, судом не була прийнята до розгляду ця додаткова вимога ОСОБА_1 про визнання попереднього договору від 07.12.2010 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним і по ній рішення судом не ухвалювалось.
Судова колегія погоджується з тим, що вимога ОСОБА_1 про визнання попереднього договору від 07.12.2010 року недійсним не підлягала розгляду у даному провадженні, тому вимога апеляційної скарги про скасування рішення і задоволення зустрічного позову про визнання попереднього договору від 07.12.2010 року недійсним є безпідставною.
Щодо вирішення судом зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки, судова колегія приходить до наступного.
Стаття 628 ЦК України означає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджується, що умови договору поруки укладеного з ОСОБА_1 були погоджені сторонами, що підтверджено їх підписами під договором. Сторони своїм вільним волевиявленням визначили умови договору.
Отже позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 до підписання договору, мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та деякий час без заперечень з боку останнього виконувався сторонами.
Враховуючи характер і суть правовідносин, що склалися між сторонами, як це вбачається із наведених вище і встановлених судом обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.
Отже за таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, підстав для скасування рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги немає, тому рішення суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
постановив :
Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді :