Іменем України
20 лютого 2019 року
Київ
справа №807/663/13-а
касаційне провадження №К/9901/19347/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - Інспекція) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 (головуючий суддя - Заверуха О.Б., судді Гінда О.М., Качмар В.Я.) у справі за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (далі - Підприємство) до Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області (правонаступником якої є Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Підприємство звернулось до суду з позовом до Інспекції, у якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 форми «Ш» №0000031640/17/15-02/03344326/86.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту документальної невиїзної перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, є безпідставними, а сама перевірка була проведена за відсутності правових підстав для її проведення, а саме з порушенням положень статей 77, 78, 79, 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що полягало у недотриманні строків попередження платника податків про проведення такої перевірки, крім того, перевірка не була включена до плану-графіку проведення документальних планових перевірок відповідно до вимог пункту 77.1 статті 77 ПК України.
Суди попередніх інстанцій встановили, що правовою підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення стали висновки, викладені у акті «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (код ЄДРПОУ 0334426) по сплаті податку на додану вартість за період: вересень 2012 року» від 19.12.2012 №3866/15-02. Згідно з цими висновками позивач порушив: пункт 203.2 статті 203 ПК України, що призвело до порушення строків сплати (перерахування) податку на додану вартість за період: вересень 2012 року. Такі висновки контролюючого органу обґрунтовані посиланням на картку особового рахунку платника та декларацію з податку на додану вартість від 30.10.2012 №9064226240.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 19.03.2013 у задоволенні позову відмовив повністю з тих підстав, що факти виявлених у акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства знайшли своє підтвердження.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.02.2016 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив повністю. Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване висновком про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в силу незаконності податкової перевірки, на підставі якої воно було прийняте, та, відповідно, відсутності правових наслідків такої.
Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи скаржника обґрунтовані посиланням на те, що вплив процесуальних порушень, допущених працівниками контролюючих органів під час перевірки, не впливає на правомірність прийнятих за їх наслідками податкових повідомлень-рішень, оскільки процедурні порушення, допущені під час призначення та/або проведення невиїзної перевірки контролюючим органом, не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки. Відповідач вважає, що сам по собі факт скасування наказу на проведення невиїзної перевірки після фактичного її проведення не може бути достатньою правовою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень за умови наявності порушень податкового законодавства платником податків. Тобто, контролюючий орган у касаційній скарзі обґрунтовує саме наявність порушень, виявлених під час проведення перевірки.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29.06.2016 відкрив касаційне провадження у цій справі.
У запереченнях проти касаційної скарги, позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд ухвалою від 21.01.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 22.01.2019.
У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017) у справі здійснено заміну відповідача його правонаступником - Ужгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Закарпатській області.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Пунктами 79.1 та 79.2 статті 79 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Правовий аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.
Крім того, незважаючи на положення пункту 79.3 статті 79 ПК України про необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з положення підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 цього Кодексу.
З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб саме до початку її проведення.
Отже, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо проведення невиїзної документальної перевірки.
Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення перевірки та копії наказу про проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 27.01.2015 № 21-425а14, від 09.02.2016 № 21-5864а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суди попередніх інстанцій під час вирішення спору встановили, що Інспекція провела документальну невиїзну перевірку, за результатами якої склала акт, на підставі якого, в свою чергу, прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.07.2014 у справі №8961/13/876 залишив без змін постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013, якою задоволено повністю позов Підприємства до Інспекції про визнання дій протиправними та скасування наказу: визнано протиправними дії Інспекції по проведенню 19.12.2012 документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання - Підприємства щодо дотримання строків сплати (перерахування) податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року, у частині порушення вимог статей 78, 79 ПК України та частини 2 статті 19 Конституції України; визнано незаконним та скасовано наказ Інспекції від 05.12.2012 №1236 «Про проведення перевірки суб'єкта господарювання».
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до зазначених законодавчих норм та зважаючи на набрання законної сили рішенням у справі №8961/13/876, яким встановлено недотримання контролюючим органом вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України та пункту 79.2 статті 79 ПК України, а саме - несвоєчасність повідомлення платника податків про призначення податкової перевірки, законність такої перевірки виключається.
За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем балансу публічних і приватних інтересів, встановлених умов та порядку прийняття ним рішень про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. А отже, за вказаних обставин, судом попередньої інстанції правильно встановлено і відсутність належної правової підстави для проведення такої перевірки та відсутності правових наслідків останньої у зв'язку із встановленням незаконності її проведення.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Водночас, слід зауважити, що контролюючий орган не позбавлений права провести перевірку платника податків з питання своєчасності сплати останнім до бюджету податкових зобов'язань з податку на додану вартість з відповідним дотриманням порядку проведення такої перевірки.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ч.1 ст. 52, п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк
Т.М. Шипуліна