18 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/4311/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Макарика В.Я.,
секретаря судового засідання Дідик Н.С.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Брильовський Р.М.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 12 год. 21 хв. 26 жовтня 2018 року, повне судове рішення складено 05 листопада 2018 року, у справі №813/7224/14 (відокремленні матеріали) за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування грошового атестату та зобов'язання вчинити дії,
23.10.2014 ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання недійсним та скасування грошового атестату та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 закрито провадження у справі в частині позовних вимог, яка була скасована ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015, тому суд розглядає відокремлені матеріали адміністративної справи № 813/7224/14 лише в частині позовних вимог щодо:
1) визнання недійсним та скасування грошового атестату № 50 від 19 березня 1990 року фінансово-планового відділу УВС Львівської області;
2) зобов'язання відповідача в особі Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України у Львівській області виплатити заборговані суми по заробітній платі за додатковими видами, іншими надбавками, доплатами до зарплати, а саме:
- за період з 26 березня 1987 року до 01 березня 1990 року включно 50% щомісячну надбавку до посадового окладу за постійну роботу в умовах режимних обмежень з «таємними» так і «цілком таємними» державними документами;
- за період з 26 березня 1987 року до 01 березня 1990 року включно 10% щомісячну надбавку до посадового окладу за шкідливі умови служби у спеціальній установі П/Р УВС Л/о для осіб, затриманих за бродяжництво;
- за період з 26 березня 1987 року по 01 березня 1990 року включно 35% щомісячну надбавку до посадового окладу за відпрацьовані по службі 768 год. робочого часу в нічний період в якості відповідального по спеціальній установі П/Р УВС Л/о;
- за період з 26 березня 1987 року до 14 березня 1989 року включно додаткову заробітну плату у розмірі 8671 грн 32 коп. за відпрацьовані на службі 2664 год. робочого часу в якості відповідального по спеціальній установі П/Р УВС Л/о понад установлений законодавством робочий час, у дні щотижневого відпочинку (суботу, неділю), передсвяткові та святкові дні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що для визнання грошового атестату недійсним повинні існувати певні умови (обставини), а саме грошовий атестат підписаний не уповноваженими на це особами, відсутня печатка чи підпис на такому атестаті та наявні виправлення чи підчистки або невірне заповнення такого. З наявної в матеріалах копії оскаржуваного грошового атестату суд першої інстанції не вбачав порушень вимог Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи під час видання оскаржуваного грошового атестату, а відтак не прийняв до уваги доводи позивача, що грошовий атестат не відповідає вимогам пункту 14 Наказу МВС України від 01.11.2003 №1236 «Про застосування Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ». Окрім того, суд першої інстанції вказав, що грошовий атестат є лише документом, у якому відображені фактичні дані, що містяться у виданих до цього періоду наказах про виплачені позивачу суми грошового забезпечення, а тому не є актом індивідуальної дії в розумінні ч.1 ст. 19 КАС України. Стосовно позовної вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції зазначив, що при звільненні з позивачем проведений повний розрахунок, жодних заборгованостей у відповідача немає, крім того, матеріали справи зворотного не містять.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року та прийняти нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та не досліджено всіх обставин справи. Скаржник вказує, що наявними в матеріалах справи документами підтверджено факт виходу позивача на службу в якості відповідального по спец.установі П/Р УВС Л/о понад встановлений законодавством робочий час, у дні щотижневого відпочинку, передсвяткові та святкові дні, за які відповідач в особі ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області зобов'язаний виплатити додаткову заробітну плату. Скаржник звертає увагу на пояснення надані допитаними в суді в якості свідків колишніми працівниками спец.установи П/Р УВС Л/о ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо невиплати позивачу усіх належних заборгованих сум по зарплаті за додатковими видами грошового забезпечення, які суд першої інстанції не врахував. Також вказує, що грошовий атестат №50 від 19.03.1990 оформлено незаконно, такий не відповідає нормам ст.14 Наказу МВС України №1236 від 01.11.2003. Зазначає, що незаконно оформлений грошовий атестат постійно порушує право власності позивача, оскільки за відсутності в грошовому атестаті усіх належних відсоткових щомісячних надбавок, доплат до посадового окладу за додатковими видами грошового забезпечення, позивачу недораховано коштів по пенсії. Крім того, звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач ГУ МВС України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії до суду не з'являвся, участі у судових засіданнях не брав, жодних доказів суду не надавав, в категоричній формі систематично відмовлявся надати докази, які мають істотне значення для вирішення справи.
В судовому засіданні 18.02.2019 позивач апеляційну скаргу підтримав, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої, представники відповідачів в судове засіданні не з'явились, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч.3 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, відповідно до Витягу з архівного документу Наказу від 30.03.1987 №78 о/с капітана міліції ОСОБА_3 призначено на посаду заступника начальника приймальника-розподільника УВС Львівського міськвиконкому.
Згідно з випискою із Наказу Управління внутрішніх справ Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 14.03.1989 № 57 о/с майора міліції ОСОБА_3 призначено на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ Залізничного райвиконкому м. Львова з 11 березня 1989 року.
Відповідно до виписки з наказу Управління внутрішніх справ Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 24.02.1990 № 50 о/с майора міліції ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил СРСР за ст. 67 «б» (через хворобу) з 01 березня 1990 року з посади оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ Залізничного райвиконкому м. Львова, про що зроблено запис у трудовій книжці (№11 від 01.03.1990).
Листом Головного управління МВС України у Львівській області від 25.09.2007 № 14/І-7п ОСОБА_3 повідомлено, що пенсія призначена згідно з заявою, розрахунку вислуги років і грошового атестату, де вказана остання посада, як оперуповноважений відділення карного розшуку Залізничного РВ.
Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.09.2012 №9373/07-43 на зберіганні в матеріалах пенсійного справи ОСОБА_3 знаходяться лише грошовий атестат, ксерокопія якого надіслана ОСОБА_3
Відповідно до листа Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 25.09.2014 ОСОБА_3 повідомлено, що позивач одержує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 60 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Згідно з довідкою про грошове забезпечення, наданою уповноваженим структурним підрозділом МВС України, сума грошового забезпечення для обчислення пенсії становить 1822,78 грн.
Вважаючи, що в грошовому атестаті № 50 від лютого 1990 року не зазначено всіх сум як за основними видами окладів, так і за додатковими та іншими надбавками, доплатами до зарплати за період з 26.03.1987 по 01.03.1990, які повинні враховуватись при визначенні розміру пенсії, а також що вказаний грошовий атестат не відповідає вимогам пункту 14 наказу МВС України від 01.11.2003 №1236, містить незаконні відомості, ОСОБА_3 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо аргументів скаржника про незаконне оформлення, підроблення грошового атестату №50 від 19.03.1990 та невідповідність такого вимогам ст.14 Наказу МВС України №1236 від 01.11.2003, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними з огляду на наступне.
До матеріалів справи долучено копію грошового атестату №50 від 19.03.1990, виданий щодо майора міліції ОСОБА_3, в якому зазначено: посадовий оклад - 160 руб. в місяць, оклад по військовому або спеціальному званні - 140 руб. в місяць, відсоткова надбавка за вислугу років в розмірі 15%, всього нараховано 345 руб. в місяць по 28 лютого 1990.
Вказаний атестат скріплений підписами головного та старшого бухгалтерів, печаткою Управління внутрішніх справ, правильність даних грошового атестату підтверджена підписом позивача. Атестат позивачем підписано без зауважень.
Зовнішні ознаки, такі як затертості, закреслення, виправлення, які б вказували на порушення вимог щодо оформлення грошового атестату чи підроблення такого, з долучених до матеріалів справи копій не вбачаються.
В свою чергу доводи позивача, що грошовий атестат не відповідає вимогам пункту 14 Наказу МВС України від 01.11.2003 №1236 «Про застосування Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» не можуть братись судом до уваги, оскільки на час видачі грошового атестату вказана Інструкція не діяла.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, у справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у судовому рішенні за результатами розгляду справи обов'язково повинен бути дотриманий критерій переконливості, так як для встановлення обставин у справі при її вирішенні необхідно, щоб докази однієї сторони переконували у наявності цих обставин більше, ніж докази іншої сторони переконували у протилежному.
Позивачем, в порядку ст.44 КАС України не надано суду достатніх та належних доказів обґрунтованості позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування грошового атестату № 50 від 19 березня 1990 року, а судом ні першої ні апеляційної інстанції під час розгляду справи не встановлено обставин, за яких можна було б визнати грошовий атестат недійсним.
Окрім того, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що грошовий атестат є лише документом, який містить інформацію про виплачені позивачу суми належного грошового утримання, та не є актом індивідуальної дії в розумінні ч.1 ст. 19 КАС України.
Щодо аргументів скаржника про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі за додатковими видами, іншими надбавками, доплатами до зарплати, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до наказів Управління внутрішніх справ Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 30.03.1987 № 78 о/с, від 14.03.1989 № 57 о/с та від 24.02.1990 № 50 о/с позивач працював в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника приймальника-розподільника Управління внутрішніх справ Львівського виконкому по оперативній роботі з 26 березня 1987 року, на посаді оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ Залізничного райвиконкому м. Львова з 11 березня 1989 року, з якої 01 березня 1990 року був звільнений в запас Збройних Сил СРСР за ст. 67 «б» (через хворобу).
Скасування зазначених наказів в судовому порядку судом першої та апеляційної інстанції не встановлено.
Відомості, які містяться у цих наказах, внесені до особових карточок фінансової звітності, у яких відображаються дані щодо перебування позивача у конкретний період на конкретній посаді та отримані ним суми грошового забезпечення.
Як встановлено судом першої інстанції з особових карточок фінансової звітності видно, що позивач перебував на посаді заступника начальника по оперативній роботі приймальника - розподільника УВС у Л/о в період з 26.03.1987 по 11.03.1989 на підставі наказу №78 о/с від 30.03.1987. У подальшому був переведений по службі на посаду оперуповноваженого ВКР Залізничного РВ УВС у Л/о відповідно до наказу № 57 о/с від 14.03.1989 та перебував на даній посаді з 11.03.1989 до 01.03.1990. З цієї посади був звільнений з ОВС на пенсію за ст. 67 «б» (по хворобі). Грошовий атестат № 50 видано 19.03.1990.
Відповідно до особових карток фінансової звітності (грошового забезпечення) за період січень 1989 року - березень 1990 року позивачеві виплачено таке грошове забезпечення: за січень 1989 року - 259,96 крб, відомість № 1, за лютий 1989 року - 259,96 крб, відомість № 2, за березень 1989 року - 178,84 крб, 87,12 крб, відомість №4, кас. ордер № 106 від 20.03.1989, за березень 1989 року - 170, 96 крб, касовий ордер № 81 від 20.04.1989, за квітень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 81 від 20.04.1989, за травень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 103 від 20.05.1989, за червень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 125 від 20.06.1989, за липень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 147 від 20.07.1989, за серпень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 169 від 20.08.1989, за вересень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 191 від 20.09.1989, за жовтень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 213 від 20.10.1989, за листопад 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 235 від 20.11.1989, за грудень 1989 року - 250,02 крб, касовий ордер № 258 від 20.12.1989, за січень 1990 року - 250,02 крб, касовий ордер № 653 від 26.03.1990, за лютий 1990 року - 359,88 крб, касовий ордер № 653 від 26.03.1990, за березень 1990 року - 265,80 крб, касовий ордер №653 від 26.03.1990.
При цьому, в особовій картці фінансової звітності (грошового забезпечення) №2 від 01.01.1989 зазначена посада «Заступник начальника по оперативній роботі приймальника - розподільника УВС у Л/о», звання «майор», період з 26.03.1987 по 11.03.1989, а також вказано, що скаржник виключений із списків відповідно до наказу №57 о/с від 14.03.1989 з 01.03.1989 у зв'язку з переводом по службі.
У особовій картці фінансової звітності (грошового забезпечення) №б/н від 20.03.1989 зазначена посада «оперуповноважений ВКР Залізничного РВ УВС у Л/о», період з 11.03.1989, виключений із списків наказом №50 о/с від 24.02.1990 з 01.03.1990 за п.67 «б» (за хворобою), видано атестат №50 від 19.03.1990. При звільненні виплачена компенсація за н/ос 01.01.1989 по 28.02.1990 - 300 руб.
Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України від 12.04.2012 термін зберігання касових документів, відомостей про нарахування та виплату грошового забезпечення та заробітної плати, відповідно до вимог Наказу МВС України від 04.06.2002 №519 3 роки. Згідно наданої керівництвом Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України інформації, касові та банківські документи, відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення та заробітної плати за 1989-1990 роки у вказаному підрозділі відсутні, а тому надати копії відомостей про виплату грошового забезпечення за 1989-1990 роки не має можливості.
Згідно з наданої керівництвом Залізничного РВ ЛМУ УМВС України, інформації, касові та банківські документи, відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення та заробітної плати за 1989 - 1990 роки у вказаному підрозділі знищені.
В матеріалах даної адміністративної справи відсутні документи, які б підтверджували нарахування та виплату позивачеві зазначених у позовних вимогах сум, роботу позивача в умовах режимних обмежень з «таємними» так і «цілком таємними» державними документами, роботу позивача у нічний час, понад установлений законодавством робочий час, у дні щотижневого відпочинку (суботу, неділю), передсвяткові та святкові дні, судами першої та апеляційної інстанції такі не здобуті.
Відповідно до ч.3 та ч.5 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
Водночас слід зауважити, що питання щодо виплати заборгованості по заробітній платі за період з 26.03.1987 по 01.03.1990 було предметом розгляду адміністративної справи у Франківському районному суді м. Львова за позовом ОСОБА_3 від 26.10.2010, що підтверджується копією позову наявною в матеріалах справи.
19 березня 2012 року ухвалою Франківського районного суду (справа №2а-167/11), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу від 07 листопада 2012 (в суді апеляційної інстанції 76030/12/9104), залишено позов ОСОБА_3 до ГУМВС України у Львівській області та ГУПФ України у Львівській області про перерахунок пенсії та примусове стягнення з ГУМВС завданих збитків, пов'язаних із невиплатою заробітної плати без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року було закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити заборговані суми по заробітній платі за додатковими видами, іншими надбавками, доплатами до зарплати позивачу, у зв'язку із набранням ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 у справі № 76030/12/9104 законної сили, з того самого спору і між тими самими сторонами.
Проте, 27 квітня 2015 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року про закриття провадження у справі в частині позовних скасовано, а матеріали справи направлено для продовження розгляду.
До того ж, питання щодо строків звернення до суду з даним позовом розглядалися судом та було прийнято ухвалу від 02 листопада 2016 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_3.
Однак, ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 813/7224/14 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Враховуючи вище зазначене, суд першої інстанції, дотримуючись послідовності національного суду, дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Щодо заявлених разом з апеляційною скаргою клопотань про накладення на керівника Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області штрафу за невиконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2015 про витребування доказів у адміністративній справі №813/7224/14 та про накладення на керівника Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області штрафу за невиконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 про витребування доказів у адміністративній справі №813/7224/14, то суд апеляційної інстанції переглядаючи відокремленні матеріали справи №813/7224/14, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції не наділений повноваженнями накладати штраф як захід процесуального примусу за невиконання зазначених ухвал.
До того ж, ст.382 КАС України, на яку покликається скаржник у вказаних клопотаннях, встановлює порядок накладення штрафу судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, за неподання звіту про виконання судового рішення, та не може бути застосована до поданих клопотань.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року у справі №813/7224/14 (відокремленні матеріали) - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 21.02.2019