19 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/660/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Судової-Хомюк Н.М.,
секретаря судового засідання Дідик Н.С.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Левицького Тараса Миколайовича на рішення Франківського районного суду міста Львова (головуючий суддя - Мартьянова С.М.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м.Львові 03 грудня 2018 року у справі №465/4079/18 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Левицького Тараса Миколайовича, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,
09.07.2018 ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Левицького Тараса Миколайовича, просив визнати дії відповідача протиправними та скасувати постанову серії ЕАА №408261 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 03 грудня 2018 року позов задоволено частково: скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА №408261 від 20.05.2018 щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.121 КУпАП, в решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірній постанові зазначено, що позивач порушив п.31.4.7 ПДР України, який передбачає заборону експлуатації транспортного засобу за наявності технічних несправностей, які не включають несправність світлових приладів автомобіля. Зважаючи на ті обставини, що технічні несправності, які були виявлені на керованому позивачем транспортному засобі, виникли під час його руху та не входять до переліку технічних несправностей при наявності яких подальший рух транспортного засобу заборонено, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав право відповідно до п.31.5 ПДР України рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 ПДР України. При цьому, суд першої інстанції не погодився з доводами позивача щодо порушення відповідачем Левицьким Т.М. процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, недодержання процедури розгляду адміністративної справи, тощо.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, поліцейський Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Левицький Тарас Миколайович подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Франківського районного суду м.Львова від 03 грудня 2018 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Скаржник вказує, що правомірність винесення оскаржуваної постанови підтверджена даними персонального нагрудного відео-реєстратора.
В судовому засіданні 18.02.2019 лейтенант поліції Левицький Тарас Миколайович та представник Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції апеляційну скаргу підтримали, позивач щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилається скаржник, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України не відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 20.05.2018 поліцейським Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Левицьким Тарасом Миколайовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА №408261, відповідно до якої ОСОБА_4 20.05.2018 о 02 год 27 хв по вул.Наукова, 49 у м.Львові керував транспортним засобом «Renault Koleos», державний номерний знак НОМЕР_1, що мав несправності зовнішніх світлових приладів, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Прийнято рішення застосувати до ОСОБА_4 адміністративне стягнення штраф у розмірі 340 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, ОСОБА_4 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відповідно до ч.1 ст.121 КУпАП, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, ст.280 КУпАП закріплено обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту позовної заяви та відзиву на позовну заяву вбачається, що підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу стала несправність ближніх фар, а саме: такі не світили в темну пору доби.
Так, пунктом 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний, зокрема, перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу.
Згідно з пунктом 31.1 Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Згідно з підпунктом «а» пункту 19.1 Правил дорожнього руху у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені фари ближнього (дальнього) світла (на всіх механічних транспортних засобах).
Підпунктом 31.4.3 пункту 31.3 Правил дорожнього руху встановлено, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам щодо зовнішніх світлових приладів, зокрема, режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідає вимогам конструкції транспортного засобу.
Відповідно до пункту 31.5 Правил дорожнього руху у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
При перегляді долученого до матеріалів справи відеозапису з персонального нагрудного відео-реєстратора судом апеляційної інстанції встановлено, що фари ближнього світла на транспортному засобі позивача в темну пору доби не працювали, про що повідомлено позивачу поліцейським патрульної поліції, водій транспортного засобу (позивач) зазначеного не заперечував.
Також встановлено, що при проголошенні постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА №408261 поліцейським зазначено, що порушення полягає в керуванні транспортним засобом у якому не працюють фари ближнього світла в темну пору доби.
Вказане підтверджено і долученою представником відповідача в суді апеляційної інстанції інформацією з інтегрованої інформаційно-пошукової системи Міністерства внутрішніх справ України «АРМОР» щодо постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА №408261 згідно з якою у графі «Фабула» зазначено : «водій керував транспортним засобом у якого не працювали фари ближнього світла в нічний час доби».
Щодо аргументів позивача про невірно зазначений пункт Правил дорожнього руху, а саме підпункт 31.4.7 «ї» пункту 31.4, яким заборонено експлуатацію транспортних засобів згідно із законодавством за відсутності або несправності фар і задніх габаритних ліхтарів транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискових маячків, світлоповертальних елементів, розпізнавальних знаків, передбачених пунктом 30.3 цих Правил, то як зазначено лейтенантом поліції Левицьким Тарасом Миколайовичем в судовому засіданні 18.02.2019 в суді апеляційної інстанції вказаний підпункт зазначено помилково, однак це не вплинуло на кваліфікацію допущеного позивачем правопорушення, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки суть правопорушення - «керування водієм транспортними засобом у якого не працювали фари ближнього світла в нічний час доби», була проголошена позивачеві при накладенні адміністративного стягнення.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вказані обставини, зважаючи не те, що матеріалами справи підтверджено несправність зовнішніх світлових приладів, а саме фар ближнього світла у темну пору доби на транспортному засобі, яким керував позивач, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачами належними та допустимими доказами підтверджено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП, а постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА №408261 від 20.05.2018 винесена відповідно до вимог чинного законодавства та відповідає критеріям законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, а тому скасуванню не підлягає.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, то така відмова відповідно до ст.308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції неповно з'ясовано судом обставин, що мають значення для справи, висновки, викладенні у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Щодо судових витрат, то з врахуванням ст.139 КАС України, такі не належить стягувати з сторін спору.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 286, 308, 310, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Левицького Тараса Миколайовича задовольнити.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 грудня 2018 року у справі №465/4079/18 скасувати та в задоволенні позову ОСОБА_4 до Поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Левицького Тараса Миколайовича, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 21.02.2019