Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 208/9389/15-ц
провадження № 61-32940св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,
треті особи: Перша дніпродзержинська нотаріальна контора, Дніпродзержинське міське управління юстиції відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2016 року у складі головуючого-судді Івченко Т. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року у складі суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, у якому просила визнати за нею право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнати за нею право власності на обов'язкову частку у спадщині, яка складається з 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7
Позовна заява мотивована тим, що на час смерті ОСОБА_7, перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, мала статус пенсіонера, й відповідно до вимог статті 1241 ЦК України, як непрацездатна особа набула право на обов'язкову частку у спадщині після смерті чоловіка, який за життя склав заповіт на користь своєї дочки ОСОБА_4
ОСОБА_4, заперечуючи проти позову, у лютому 2016 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.
На обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько ОСОБА_7, який за життя розпорядився належним йому на праві власності майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 склавши на її користь заповіт. ОСОБА_3, яка на час смерті батька перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, перешкоджає її праву на прийняття спадщини за заповітом шляхом утримання правовстановлюючих документів на вказану квартиру. При цьому, ОСОБА_3 має статус пенсіонерки на пільгових умах, на час смерті батька не набула відповідного віку необхідного для набуття статусу непрацездатної особи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2016 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_3 на час смерті спадкодавця ОСОБА_7 не мала віку, визначеного пунктом 2 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», й відповідно на час відкриття спадщини не досягла пенсійного віку, встановленого законом для жінок, а вихід на пенсію на пільгових умовах не свідчить про її непрацездатність і права на обов'язкову частку у спадщині не надає. Спадкодавець ОСОБА_7 за життя, в порядку визначеному статтями 1233-1235 ЦК України, розпорядився належним йому нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 склавши заповіт на користь дочки ОСОБА_4, який ніким не оспорений та не скасований, а відтак відповідач набула право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є непрацездатною особою, оскільки на час смерті спадкодавця була пенсіонером, отримувала пенсію на пільгових умовах, крім того вона має право на отримання пенсії по втраті годувальника, однак закон не передбачає обов'язок отримувати таку пенсію для визначення непрацездатності.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
18 жовтня 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просить скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій встановили усі фактичні обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми права, не допустили порушення норм процесуального права й дійшли обґрунтованого висновку, що позивач за первісним позовом не має права на обов'язкову частку у спадщині після смерті чоловіка, як непрацездатна особа, оскільки не досягла пенсійного віку визначеного законом.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу № 208/9389/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині 31 травня 2018 року передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
До таких висновків Верховний суд дійшов з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо права ОСОБА_3 на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_7 відповідно до вимог статті 1241 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_7 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, за життя склавши заповіт, яким заповів належну йому на праві власності квартиру своїй дочці ОСОБА_4
На момент відкриття спадщини після смерті чоловіка, позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, була пенсіонером, отримувала пенсію на пільгових умовах.
Після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 до Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори 08 травня 2015 року звернулася ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту.
В той же час, 28 травня 2015 року ОСОБА_3 також звернулася до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті чоловіка на підставі статті 1241 ЦК України.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із частиною третьою статті 75 СК України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Крім того, відповідно до положень статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця, непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші, в тому числі і після досягнення ними 57 років, які народилися з квітня 1958 року по 30 вересня 1958року.
Отже, відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_3 не має права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки на день її відкриття не досягла пенсійного віку, встановленого законом для жінок, так як на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося повних 56 років, тобто вона не мала віку визначеного пунктом 2 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (57 років), не була інвалідом та ОСОБА_7 не був годувальником ОСОБА_3, яка мала самостійний дохід.
Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що вона отримувала пенсію на пільгових умовах не свідчать про її непрацездатність і не дає їй права на обов'язкову частку у спадщині.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
Д. Д. Луспеник
С. О. Погрібний