Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 668/9148/15-ц
провадження № 61-7349св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 12 листопада 2015 року у складі судді Гонтар Д. О. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Семиженка Г. В.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 11 травня 2006 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав ОСОБА_2 15 000 грн зі сплатою 5 %, які вона зобов'язалася повернути у строк на його вимогу. 17 листопада 2006 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачу 2 000 доларів США, що еквівалентно 44 140 грн, та 5 000 грн зі сплатою 5 % щомісячно, які ОСОБА_2 зобов'язалася повернути на його вимогу. 24 листопада 2006 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачу 15 000 грн зі сплатою 5 % щомісячно, які ОСОБА_2 зобов'язалася повернути на його вимогу. 01 грудня 2006 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачу 10 000 грн зі сплатою 5% щомісячно, які ОСОБА_2 зобов'язалася повернути на його вимогу. 26 жовтня 2007 року між сторонами було укладено договір позики, згідно з умовами якого він передав відповідачу 7 000 доларів США, що станом на день звернення до суду еквівалентно 154 490 грн зі сплатою 5 % щомісячно, які ОСОБА_2 зобов'язалася повернути на його вимогу. 30 січня 2008 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачу 4 000 доларів США, що станом на день звернення до суду еквівалентно 88 280 грн, а ОСОБА_2 зобов'язалася повернути кошти через місяць з урахуванням винагороди, яка становила 250 доларів США, що еквівалентно 5 517,5 грн, а всього 4 250 доларів США, що еквівалентно 93 797,5 грн. 13 жовтня 2008 року між сторонами було укладено договір позики, згідно з умовами якого він передав відповідачу 5 000 доларів США, що станом на день звернення до суду еквівалентно 110 350 грн, які ОСОБА_2 зобов'язалася повернути у строк до 12 грудня 2008 року. На підтвердження фактів отримання грошових коштів відповідачем було складено розписки. ОСОБА_2 не виконала взятих на себе зобов'язань, на його письмову вимогу від 08 червня 2015 року грошові кошти не повернула. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму позики за вищенаведеними договорами в розмірі 45 000 грн та 18 000 доларів США з конвертацією в національну валюту на день платежу, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 238 000 грн та 43 200 доларів США з конвертацією в національну валюту на день платежу, а також - понесені судові витрати.
Рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 12 листопада 2015 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 45 000 грн та 18 000 доларів США, що еквівалентно 409 624,33 грн, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 238 000 грн та 43 200 доларів США, що еквівалентно 983 098,38 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач не виконала взятих на себе за договорами позики зобов'язань з повернення коштів, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 12 листопада 2015 року змінено в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами з 238 000 грн до 28 000 грн, з 983 098,38 грн, що еквівалентно 43 200 доларам США, до 977 409,15 грн, що еквівалентно 42 950 доларам США. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору в цілому є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість застосування позовної давності, оскільки цей строк застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленого до ухвалення ним рішення. Також апеляційний суд виходив з того, що в договорах позики від 11 травня, 24 листопада, 01 грудня 2006 року, 30 січня 2008 року не було зазначено конкретних ставок за користування коштами, а визначено процентну суму винагороди. Тому суд змінив рішення в частині стягнення процентів за вказаними договорами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 12 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що борг перед позивачем був повністю нею погашений ще у 2010 році. Судом першої інстанції розглянуто справу за її відсутності, повідомлення про виклик в судове засідання вона не отримувала, у зв'язку з чим була позбавлена можливості подати заяву про застосування позовної давності. В апеляційній скарзі вона заявила про її застосування, однак апеляційним судом безпідставно відмовлено у цьому. Також апеляційний суд не врахував, що за розпискою від 26 жовтня 2007 року грошові кошти вона отримала у гривні, що було еквівалентно 7 000 доларам США, тому повернення цих коштів має відбуватися в національній валюті.
У березні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що скарга є необґрунтованою. Доводи відповідача про повернення йому коштів не підтверджені належними доказами. Висновок апеляційного суду про неможливість прийняття заяви про застосування наслідків пропущення позовної давності на стадії апеляційного розгляду є правильним, оскільки застосування цього строку можливе лише за заявою сторони, зробленою до ухвалення судом рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
08 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 12 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 жовтня 2017 року передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
29 березня 2018 року справа № 668/9148/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Судами встановлено, що 11 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою, за умовами якого ОСОБА_2 взяла в ОСОБА_1 в борг 15 000 грн. Вказана розписка не містить умови нарахування відсотків за користування грошовими коштами, визначає сплату преміальних, що у тексті розписки викладено в редакції «5% (1 000 грн) помилка з урахуванням преміальних».
17 листопада 2006 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 2 000 доларів США, а також 5 000 грн під щомісячну виплату 5 % зі строком повернення на вимогу, про що було складено розписку.
24 листопада 2006 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 15 000 грн, які зобов'язалася повернути на вимогу з урахуванням 5 % винагороди, що підтверджується відповідною розпискою.
01 грудня 2006 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 10 000 грн, які зобов'язалася повернути на вимогу з урахуванням 5 % винагороди, про що було складено розписку.
26 жовтня 2007 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 7 000 доларів США зі сплатою 5 % щомісячно, які зобов'язалася повернути в строк, що підтверджується відповідною розпискою.
30 січня 2008 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 4 000 доларів США на один місяць, які зобов'язалася повернути з урахуванням винагороди в сумі 4 250 доларів США, про що було складено розписку.
13 жовтня 2008 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг 5 000 доларів США строком до 12 грудня 2008 року, що підтверджується відповідною розпискою.
08 червня 2015 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів за вищевказаними розписками протягом тридцяти днів з моменту отримання вимоги, яку ОСОБА_2 не отримала.
Під час судового розгляду факт повернення вказаних грошових коштів ОСОБА_2 не доведено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року передбачено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою 1 «Апеляційне провадження» розділу V цього Кодексу.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказувала на пропущення позивачем позовної давності та неповідомлення її судом першої інстанції про розгляд справи.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Під час перегляду справи апеляційний суд застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15, та зазначив, що той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України 2004 року ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України 2004 року).
Згідно з частиною п'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.
Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв'язку, було, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.
За змістом абзацу 5 частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.
В матеріалах справи містяться поштові конверти, адресовані місцевим судом ОСОБА_2 разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв'язку до суду за закінченням терміну зберігання, а не через відсутність відповідача за зареєстрованою адресою її проживання.
Також відповідач викликалася до суду першої інстанції через оголошення у пресі.
Частиною дев'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі.
Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона, зокрема деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), а такий виклик здійснюється лише у випадку, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме.
Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши ОСОБА_4належним чином про час та місце судового засідання.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 14-59цс18 Велика Палата Верховного Суду з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.
Посилаючись на межі апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції у цій справі безпідставно не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що позовна заява подана ОСОБА_1 з пропуском позовної давності, а також те, що вона була неналежно повідомлена про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково не розглянув та не дав належної правової оцінки заяві відповідача про застосування позовної давності, викладеній нею в апеляційній скарзі.
Таким чином, апеляційний суд не здійснив належного правосуддя, в рішенні не виклав у достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані докази - укладені між сторонами договори позики на предмет розміру заборгованості позичальника з урахуванням позовної давності до заявлених позивачем вимог, а також безпідставно не вирішив заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності, а в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховний Суд за таких обставин позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі, то оскаржуване судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.
Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин, вимог закону та правових висновків Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 жовтня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний