ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" лютого 2019 р. справа № 0940/54/19
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитюк Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року № Ф-33-25., -
03.01.2019 ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач ГУ ДФС в Івано-Франківській області) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-33-25 від 09.11.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.11.2018 позивачем отримано поштовим зв'язком від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33-25 від 09.11.2018 зі сплати єдиного соціального внеску, яка станом на 31.10.2018 становить 17731,86 грн., з них 15819,54 грн. - недоїмки, 1912,35 грн. - пені. Позивач зазначає, що протягом останніх трьох років не являється платником єдиного податку, а саме з 02.02.2015 він не займається підприємницькою діяльністю. З 02.02.2015 по даний час позивач працює найманим працівником, що підтверджується копією трудової книжки. Зазначає, що його ніхто не перевіряв, ніякого акту перевірки він не підписував. Позивач не отримує іншого доходу крім заробітної плати та відповідно обов'язкові внески до ЄСВ сплачує роботодавець. Таким чином вважає таку вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідач у поданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.01.2019 є фізичною особою-підприємцем та відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI починаючи з 01.01.2017 платник зобов'язаний сплачувати до державного бюджету зобов'язання зі сплати єдиного внеску, навіть якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році. Однак, ОСОБА_1 не здійснював сплату відповідних сум з єдиного внеску у зв'язку з чим, податковим органом сформована вимога про сплату недоїмки (а.с. 25-26).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2019 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.1-2).
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог частини 5 статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 за №Ф-33-25 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 в розмірі 17731,86 грн., з них 15819,54 грн. - недоїмки, 1912,35 грн. - пені.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач з даним позовом звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.
Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З аналізу наведених правових норм дає підстави для висновку, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому суд звертає увагу на те, що Закон не ставить у залежність обов'язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).
Додатково вказаний висновок підтверджується тим, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), тобто для таких осіб база нарахування єдиного внеску ставиться в залежність від отриманого доходу (прибутку) в певному звітному періоді.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.02.2008 у Надвірнянській районній державній адміністрації за №21120000000003646, перебуває на спрощеній системі оподаткування та здійснює підприємницьку діяльність за КВЕД 47.89 (роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами) (а.с. 28-29).
Також згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що підприємницька діяльність позивача не припинена (а.с. 28-29).
Приписами статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що систему органів у сфері державної реєстрації становлять Міністерство юстиції України та інші суб'єкти державної реєстрації.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту, відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації (крім нотаріусів), та нотаріус. Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю або оголошенням її померлою, а також під час державної реєстрації змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи у зв'язку із смертю або оголошенням померлим відповідного засновника (учасника), обов'язково використовує відомості Державного реєстру актів цивільного стану громадян шляхом безпосереднього доступу до нього.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 вказаного Закону, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Згідно ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що подання заяви платником податків про закриття підприємницької діяльності до органу доходів і зборів не є підставою для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, оскільки орган ДФС (в даному випадку Надвірнянсьцька оДПІ) не наділена повноваженнями, щодо внесення змін до державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, позивач станом на час розгляду справи є фізичною особою-підприємцем, підприємницька діяльність якої не припинена.
Згідно частини 4 статті 5 Закону України №2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Позивач, як уже встановлено судом, вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов'язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив.
Відповідно до положень частин 1-4 статті 25 Закону №2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно ч. 4 ст. 8 вказаного Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за №449 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953).
Відповідно до п.п. 2 - 4 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Також суд звертає увагу, що 10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за №422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Наказ №422).
Відповідно до Наказу №422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Наказ №422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов'язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов'язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов'язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.
Згідно витягу з інтегрованої картки платника податку, за позивачем обліковується заборгованість за платежем з кодом 71040000 "ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" у сумі 17 731,86 грн. (а.с. 30-32).
Як судом встановлено, оскаржена вимога №Ф-33-25 від 09.11.2018 винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 30-32), та, як наслідок, враховуючи положення Закону №2464-VI, Інструкції №449 та Наказу №422, посилання позивача про обов'язковість прийняття відповідачем акту за наслідками перевірки, є необґрунтовані.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога №Ф-33-25 від 09.11.2018, винесена відповідачем, відповідає вимогам та прийнята згідно норм чинного законодавства, а отже позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом порядку.
З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33-25 від 09.11.2018 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Микитюк Р.В.