Рівненський апеляційний суд
Іменем України
13 лютого 2019 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань апеляційного суду кримінальне провадження № 12015180190000508 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Старе Село Рокитнівського району Рівненської області, де проживає на АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою загальною освітою, одруженого, працюючого продавцем у приватного підприємця ОСОБА_10 , раніше судимого 25.03.2013 року Рокитнівським районним судом Рівненської області за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 3 400 грн.,
обвинуваченого за ч.1ст.136, ч.2 ст.186 КК України,
22 липня 2015 року близько 18 год., ОСОБА_7 керуючи в світлу пору доби технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Passat», з встановленим на ньому реєстраційним номером НОМЕР_1 , що не належить цьому транспортному засобу, без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документу на транспортний засіб, полісу (сертифікату) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, рухаючись на 73 км+200 м автодороги «Вежиця-Рокитне-Борове» зі сторони с.Залав'я Рокитнівського району Рівненської області, в напрямку с.Рокитне Рокитнівського району, зі швидкістю близько 100-110 км/год., що перевищує допустиме значення швидкості на вказаній ділянці дороги, в порушення підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі - ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки та не врахував її, при виникненні перешкоди для руху негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув осьову дорожню розмітку 1.1 та допустив наїзд на попутний гужовий віз під керуванням ОСОБА_11 , внаслідок чого потерпілому спричинено тілесні ушкодження, від яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у нейрохірургічному відділенні Рівненської центральної міської лікарні.
У причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної події і суспільно небезпечними наслідками, що настали, є порушення ОСОБА_7 вимог п.12.3 ПДР, що вимагають від водія у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку він об'єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Також 22 липня 2015 року близько 18 год. ОСОБА_7 , керуючи незареєстрованим у Державтоінспекції автомобілем марки «Volkswagen Passat», на якому встановлений номерний знак НОМЕР_1 , що не належить цьому транспортному засобу, рухаючись автодорогою сполученням «Вежиця-Рокитне-Борове» зі сторони с.Залав'я Рокитнівського району Рівненської області в напрямку с.Рокитне Рокитнівського району Рівненської області, допустив наїзд на гужовий віз, що рухався в попутньому напрямку під керуванням ОСОБА_11 , внаслідок чого останньому спричинено тілесні ушкодження, від яких він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Усвідомлюючи, що здійснив наїзд на гужовий віз, на якому перебував ОСОБА_11 , нехтуючи моральними та правовими нормами, що зобов'язовують надати допомогу людині, яка перебуває у небезпечному для життя стані, ОСОБА_7 , проявляючи неповагу до прав людини на життя та безпеку, поставив своїм діянням ОСОБА_11 у небезпечний для життя стан, що позбавляв його можливості вжити заходів до самозбереження через заподіяні тілесні ушкодження у результаті дорожньо-транспортної пригоди, маючи змогу надати потерпілому допомогу, не надавав останньому першу медичну допомогу, завідомо залишив його без допомоги та зник з місця події.
Отже, своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення - злочини, передбачені ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та ч.1 ст.135 КК України - завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2017 року ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за ч.1 ст.135 КК України на два роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, визнаний невинуватим та виправданий.
Цивільний позов ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на їх користь 84 169 грн. моральної шкоди, завданої злочином.
Також судом постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 3314 грн. 52 коп. витрат на залучення експерта.
В апеляційній скарзі прокурор Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_13 просить вказаний вирок в частині виправдання ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та засудити за ч.2 ст.286 КК України на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом строком на три роки, за ч.1 ст.135 КК України на один рік позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців з позбавленням права керування транспортними засобами.
В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що виправдовуючи ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, суд невірно оцінив надані стороною обвинувачення докази, що призвело до невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. При цьому, наведені у вироку докази не були ретельно перевірені, зіставлені та належно оцінені у їх сукупності.
Зокрема прокурор вказав, що визнаючи висновок інженерно-транспортної експертизи недопустимим доказом, суд залишив поза увагою, що вихідні дані для вказаної експертизи були встановлені з допиту ОСОБА_7 , проте від проведення слідчого експерименту останній відмовився. При цьому, у судовому засіданні обвинувачений визнав вину в інкримінованих йому діяннях та підтвердив фактичні обставини, встановлені в ході досудового розслідування. Апелянт наголосив на тому, що зазначений висновок експерта сторона обвинувачення вважає допустимим доказом і таким, що узгоджується з іншими доказами у провадженні.
Окрім того на думку прокурора, звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком є невірним, оскільки судом залишено поза увагою вчинення даних злочинів у стані алкогольного сп'яніння.
Просив повторно допитати обвинуваченого, потерпілих, свідка ОСОБА_14 та дослідити протокол огляду місця події, висновки судово-трасологічної та інженерно-транспортної експертиз.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_4 про незаконність оскарженого вироку та думки потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 , за клопотанням прокурора допитавши цих потерпілих і дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Згідно ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що винність ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, за викладених у вироку обставин в апеляційній скарзі не оспорюється, то відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, ці обставини в апеляційному порядку не перевіряються.
Згідно вимог ст.374 КПК, у разі визнання особи виправданою у вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдування обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Виправдовуючи ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд першої інстанції послався на відсутність доказів, які б підтвердили наявність в його діянні об'єктивної сторони інкримінованого йому злочину, а інші докази обвинувачення побудовані на вихідних даних, що випливають з висновку інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди, яку суд визнав недопустимим доказом.
Проте з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодиться не може.
Так, потерпіла ОСОБА_5 показала апеляційному суду, що 22 липня 2015 року від слідчого дізналась про дорожньо-транспортну подію з батьками, внаслідок якої, коли вони їхали гужовою підводою, наїхав автомобіль під керуванням обвинуваченого ОСОБА_7 . Того ж дня вона побачила нетверезого обвинуваченого у приймальному відділенні лікарні, який був доставлений працівниками міліції.
Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що обвинувачений ОСОБА_7 після вказаної дорожньо-транспортної події відшкодував йому та потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_12 завданої шкоди на загальну суму 200 000 грн. При цьому, зазначивши що має на даний час претензії матеріального характеру до обвинуваченого, не зміг вказати яку саме суму просить суд стягнути із ОСОБА_7 на відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Згідно даних протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 липня 2015 року з доданою фототаблицею, місцем цієї дорожньо-транспортної події є 74-й кілометр автодороги сполученням «Рокитне - Блажове (Борове) - Старе Село - Вежиця» (73 км + 200 м), неподалік стовпа 56/81 лінії електропередачі. У ході огляду виявлено дерев?яні частини та колеса з гужової підводи, а також ліву фару, корпус дзеркала заднього виду і праве дзеркало заднього виду, відбивач показчика повороту. Автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходиться на відстані 2,2 км від місця ДТП в напрямку с.Залав?є Рокитнівського району ліворуч в кюветі (а.к.п.26-40).
Відповідно до протоколу огляду місця події від 22 липня 2015 року із доданою фототаблицею, оглядом являється автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходиться в кюветі автомобільної дороги сполученням «Борове-Рокитне-Вежиця» без зазначення точного кілометра, в напрямку с. Залав'я Рокитнівського району Рівненської області. На момент огляду права нижня частина лобового скла пошкоджена - в тріщинах, передня частина автомобіля пошкоджена, освітлюючи фари відсутні. На правому передньому крилі та правих передніх дверцятах наявні подряпини, відсутній покажчик повороту, праве бокове дзеркало відсутнє, а ліве бокове дзеркало - пошкоджене. Кришка капоту зігнута, а заднє ліве крило, задня ліва фара та задній бампер пошкоджені (а.к.п.41-51).
За даними висновку інженерно-транспортної експертизи № 3.1-460/15 від 21 жовтня 2015 року, контактування транспортних засобів відбулось між передньою правою частиною автомобіля марки «Volkswagen Passat» на відстані приблизно 20-40 см від правого габариту кузова, та заднім лівим колесом гужового воза. Встановити якими ще частинами контактували між собою транспортні засоби не представилося можливим за причиною відсутності деталей передньої частини автомобіля, а також бортів і підлоги гужового воза. Наїзд автомобіля на гужовий віз відбувся на правій смузі руху проїзної частини автодороги сполучення «Вежиця - Старе Село - Рокитне», перед місцем розташування перших зафіксованих у наданій на експертизу копії протоколу місця ДТП від 22 липня 2015 року та схемі до нього, пошкоджених частин транспортних засобів, відносно руху зі сторони с.Залав'я в напрямку с.Рокитне Рокитнівського району. Встановити координати місця наїзду автомобіля на гужовий віз стосовно елементів проїзної частини вулиці в абсолютних величинах не представляється можливим за причиною відсутності в наданих на експертизу матеріалах достатньої сукупності зафіксованих інформативних ознак (а.к.п.145-149).
Згідно висновку експерта №3.1-670/15 від 28 жовтня 2015 року вбачається, що в даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля «Volkswagen Passat», на якому встановлений реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , не відповідали вимогам п.12.6 г, п.10.1 та п.12.3 Правил дорожнього руху України, а невідповідність його дій вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору, знаходилась в причинному зв'язку з даною ДТП (а.к.п.266-270).
Як встановлено під час апеляційного розгляду, при проведенні даної експертизи, експертом приймались до уваги вихідні дані, надані слідчим, які були отримані під час допиту ОСОБА_7 , а саме у ході досудового розслідування встановлено, що водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», на якому встановлений реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався правою смугою у напрямку с.Рокитне, зі сторони с.Залав'я Рокитнівського району, із швидкістю близько 100-110 км/год. Гужовий віз під керуванням ОСОБА_11 рухався правою смугою руху у попутному напрямку і попереду даного автомобіля з боковим інтервалом приблизно 1 м до осьової дорожньої розмітки та швидкістю близько 5 км/год. З метою уникнення наїзду на гужовий віз, водій ОСОБА_7 застосував відворот керма у ліву сторону, однак, наїзду уникнути не зміг. Контактування транспортних засобів відбулося без гальмування автомобіля, передньою правою частиною автомобіля з задньою лівою частиною воза і його лівим заднім колесом. У цей момент назустріч автомобілю «Volkswagen Passat», з номерним знаком НОМЕР_1 , по зустрічній смузі руху рухався невстановлений білий автомобіль марки «Нива». Конкретна видимість гужового воза, з робочого місця водія автомобіля «Volkswagen Passat» становить близько 100 м. Сліди гальмування автомобіля «Volkswagen Passat», на проїзній частині та узбіччі відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, статтею 87 КПК визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Зважаючи на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до переконання, що висновок експерта №3.1-670/15 від 28 жовтня 2015 року є достатнім та достовірним по відношенню до інших доказів у провадженні, а отже може вважатись допустимим та належним доказом.
Згідно роз'яснень, які містить п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» висновок експерта не має наперед установленої сили, а також переваги перед іншими доказами, як і всі вони, має бути оцінений судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та відповідно до закону.
При цьому, відповідно до вимог ст.94 КПК, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, зазначені висновки експертів узгоджуються з показаннями потерпілої та у своїй сукупності з іншими доказами по справі підтверджують фактичні обставини вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме порушення обвинуваченим вимог підпункту «б» пункту 2.3, підпунктів 10.1, 12.3 розділу 34 Дорожня розмітка 1 Горизонтальна розмітка ПДР, що стало причиною наїзду на гужовий віз під керуванням ОСОБА_11 , суспільно небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого, а також причинний зв'язок між діянням та наслідками, що настали - порушення ОСОБА_7 вимог пункту 12.3 ПДР закономірно потягнуло за собою наслідки у виді спричинення ОСОБА_11 черепно-мозкової травми, яка відповідно до висновку експерта №392 проведеної судово-медичної експертизи, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження і перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті останнього.
З огляду на вказане, висновок суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_7 об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, є безпідставним.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що органом досудового слідства дії ОСОБА_7 вірно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Згідно положення ч.2 ст.404 КПК, апеляційний суд вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Колегія суддів вважає, що обтяжуюча покарання обставина - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, не знайшла об'єктивного підтвердження.
Так, за результатами апеляційного розгляду не було достовірно встановлено, що обвинувачений на момент цієї події керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Також колегія суддів враховує, що згідно вимог щодо форми медичної документації, затверджених Наказом МОЗ України від 27.12.1999 р. №302, п.1 протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння (форма № 129/о) заповнюється на підставі паспортних даних особи. За відсутності документів у протоколі зазначається, що паспортні дані особи заповнені зі слів обстежуваного і підтверджуються особою, яка доставила його на огляд. Проте на підставі яких саме даних було встановлено особу обстежуваного саме як ОСОБА_7 у цьому протоколі не зазначено. Також протокол не містить даних про особу лікаря (працівника), який провадив цей огляд.
Окрім того, у протоколі медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння (пункті 15 протоколу) обстежуваний повинен поставити підпис про ознайомлення з результатами огляду. У разі відмови обстежуваної особи від підпису протоколу після пункту 15 вноситься відповідний запис із зазначенням прізвища свідків та їх підписами. Всупереч вказаним вимогам п.15 протоколу не містить жодних записів (т.1 а.с.94).
З вказаних причин колегія суддів вважає, що наявний в матеріалах кримінального провадження протокол не відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас колегія суддів зауважує, що на час події даного кримінального правопорушення діяла Інструкція про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена спільним наказом МВС та МОЗ України від 09.09.2009 р. за №400/666 (далі - Інструкція).
Відповідно до п.3.15-п.3.22 вказаної Інструкції, за результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння), видається на підставі акта медичного огляду. Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння повідомляється оглянутій особі в присутності уповноваженої особи Державтоінспекції МВС, патрульної служби МВС, яка її доставила, про що робиться запис у згаданому вище висновку. Усі записи в акті медичного огляду та висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння повинні бути розбірливими, не допускається формулювання «Норма». Акт медичного огляду особи складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров'я. Висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис уповноваженій особі Державтоінспекції МВС, патрульної служби МВС, яка доставила дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров'я. Кожний випадок огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я реєструється в журналі реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Всупереч вимогам вказаної Інструкції, складений результат токсикологічного дослідження №417 від 29.07.2015 р., згідно якого в крові ОСОБА_7 виявлено етанол.
Проте вказаний згаданою Інструкцією висновок щодо результатів медичного огляду ОСОБА_7 на стан сп'яніння в матеріалах даного провадження відсутній.
Згідно ст.84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Оскільки вказані вище документи не відповідають вимогам Інструкції, то колегія не має підстав для визнання їх належними та допустимими доказами для доведення перебування обвинуваченого ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння 22 липня 2015 року під час вчинення інкримінованих йому злочинів.
Сукупність наданих стороною обвинувачення та досліджених під час апеляційного розгляду доказів не дозволяє зробити висновку щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_7 .
Відповідно до ст.420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
При призначенні покарання ОСОБА_7 колегія суддів, у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, перший з яких є тяжким, необережним і відноситься до категорії тяжких, а другий - невеликої тяжкості, умисний, та особу обвинуваченого, який раніше судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди. Також колегія суддів враховує наявність на утриманні обвинуваченого чотирьох неповнолітніх дітей; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Суд визнає як пом'якшуючі покарання ОСОБА_7 щире каяття та відшкодування шкоди, оскільки потерпілі визнали, що обвинуваченим на відшкодування заподіяної шкоди сплачено 200 000 грн.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує тяжкість вчиненого злочину, наявність обставин, що пом'якшують покарання, дані про особу винного, який не вперше притягується до кримінальної відповідальності, а тому вважає за необхідне обрати йому покарання в межах санкцій ч.1 ст.135 та ч.2 ст.286 КК України - у виді позбавлення волі.
Також колегія суддів враховує, що матеріали даного кримінального проваження не містять даних щодо наявності в обвинуваченого ОСОБА_7 права керування транспортними засобами і стороною обвинувачення таких даних суду також не надано, а тому підстав для призначення вказаного додаткового покарання апеляційний суд не має. При цьому, за роз'ясненнями п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховного Суду № 18 від 10.12.2004 р., № 8 від 12.06.2009 р., № 11 від 06.11.2009 р.), позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити це покарання особі, яка не має права керувати транспортними засобами.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_7 не позбавлений батьківських прав та має на утриманні чотирьох дітей, яким на день набрання чинності Закону України «Про амністію у 2016 році» не виповнилося 18 років, вчинив умисний невеликої тяжкості злочин та тяжкий неумисний злочин, тому колегія суддів вважає за доцільне задовольнити клопотання захисника-адвоката ОСОБА_8 та звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі п. «в» ст.1 цього Закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_13 задовольнити частково.
Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2017 року відносно ОСОБА_7 - скасувати.
Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України та призначити покарання:
- за ч.2 ст.286 КК України - позбавлення волі на строк чотири роки без позбавлення права керування транспортними засобами;
- за ч.1 ст.135 КК України - позбавлення волі на строк один рік.
На підставі ч. 1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання, призначити остаточне покарання чотири роки шість місяців позбавлення волі.
На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання.
В решті вирок суду залишити без змін
Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3