Провадження № 11-кп/803/126/19 Справа № 206/3830/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 лютого 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040700000707 від 03.06.2017 року, за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області ОСОБА_9 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України,
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 1 року 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробувальним терміном 1 рік 6 місяців.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 02.06.2018 року приблизно о 19 годині 10 хвилин, перебуваючи біля буд. №3 по вул.. Василя Симоненко в м. Дніпро, виявив на землі медичний шприц, номінальною ємністю 5 мл., заповнений рідиною коричневого кольору до відмітки приблизно 0,3 мл., яку ОСОБА_8 за кольором визначив для себе як наркотичний засіб «опій». В цей час у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання в якості наркотичного засобу рідини, яка знаходиться в зазначеному медичному шприці, без мети збуту, реалізуючи який ОСОБА_8 підняв з землі вказаний медичний шприц, та поклав в праву кишеню надягнутих на ньому шортів чорного кольору, тим самим почав її незаконно зберігати при собі та пішки попрямував по вул. Василя Симоненко в м. Дніпро.
Цього ж дня приблизно о 19 годині 20 хвилин ОСОБА_8 , перебуваючи біля дитячого майданчика, розташованого у дворі буд. №15 на перехресті вул.. Василя Симоненко та вул.. Електричний в м. Дніпро, палив тютюнові вироби в забороненому місці, внаслідок чого був виявлений працівниками 8 роти 1 батальйону Управління Національної Поліції в м. Дніпро. За паління тютюнових виробів в забороненому місці інспектором 8 роти 1 батальйону Управління Національної Поліції в м. Дніпро сержантом поліції ОСОБА_10 відносно ОСОБА_8 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 175-1 КУпАП України, серії АА № 101353. Під час складання даного протоколу у присутності двох понятих проведено особистий огляд ОСОБА_8 та огляд його речей в ході проведення якого в правій кишені одягнутих на ньому шортів чорного кольору був виявлений та вилучений медичний шприц номінальною ємністю 5 мл., заповнений рідиною коричневого кольору до відмітки 0,3 мл.
Прокурор не погодився з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та призначити йому покарання у вигляді арешту строком на 3 місяці.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд під час прийняття рішення про призначення ОСОБА_8 покарання, в порушення вимог закону належним чином не врахував, що ОСОБА_8 під час судового провадження переховувався від правоохоронних органів та, як наслідок (після повернення обвинувального акту прокурору) під час досудового розслідування ОСОБА_8 було оголошено у розшук, за місцем мешкання останній характеризується посередньо, офіційно не працює, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Зазначене свідчить про відсутність у засудженого наміру твердо стати на шлях виправлення та перевиховання.
Вищевказані обставини свідчать про те, що призначення ОСОБА_8 покарання не пов'язане з його реальним виконанням є невідповідним особі обвинуваченого, його ставленню до вчинення злочину, а також обставинам справи, через свою м'якість.
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.
Обвинувачений та його захисник, кожен окремо, заперечували проти задоволення даної апеляційної скарги та просили вирок залишити без змін.
В судових дебатах сторони підтримали такі ж позиції.
Заслухавши суддю - доповідача, думки учасників судового провадження, дослідивши та перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Виходячи із вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів перевіряє судове рішення в межах поданих апеляційних скарг.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Судом чітко дотримано ст. 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», де передбачено, що при розгляді справ суду застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Судом першої інстанції повністю враховано і п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Як вбачається з вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до положень ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно вимог ст. ст.50,65 КК України та положень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст. 309 КК України - вірна та ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності.
Як убачається з вироку, при обранні обвинуваченому ОСОБА_8 виду та міри покарання, суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який в силу ст.. 89 КК України раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем проживання, щире каяття як пом'якшуючу покарання обставину та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обвинуваченому ОСОБА_8 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст. 309 КК України, без реального його відбуття, з випробуванням.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що наведені судом обставини ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та даних судового розгляду справи, та вважає, що при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України, дотримався принципу індивідуалізації покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані по особу ОСОБА_8 , та призначив покарання, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги прокурора про наявність підстав для призначення більш суворого покарання, колегія вважає необґрунтованими, оскільки судом оцінено всі докази по справі у їх сукупності та у вироку обґрунтовано зазначено всі мотиви прийнятого ним рішення.
Виходячи з наведеного, підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування або зміни вироку суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 426 КПК України до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
______________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4