Провадження №1-кс/760/312/19
Справа №760/31194/18
15 лютого 2019 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Києві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В обґрунтування доводів скарги зазначає, що 19.11.2018 року ним було подано через приймальню ГПД НАБУ на ім'я керівника НАБУ ОСОБА_4 заяву за вих. №2725/19 про кримінальне правопорушення, вчинене, на його думку, суддею Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_5 , яку НАБУ зареєструвало під вх. №В-10194.
Однак, станом на 28.11.2018 року його не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. №2723/19 від 19.11.2018 року.
У зв'язку з цим скаржник просить визнати бездіяльність керівника НАБУ ОСОБА_4 протиправною та зобов'язати його внести до ЄРДР відомості поданої ним заяви за вих. №2725/19 від 19.11.2018 року про вчинення кримінального правопорушення суддею Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_5 , яку НАБУ зареєструвало під вх. №В-10194 за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 375, ч. 1 ст. 396, ст. 170, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 КК України.
Також, просив зазначити в резолютивній частині вказані ним кваліфікаційні статті вчиненого злочину ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 375, ч. 1 ст. 396, ст. 170, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 КК України та зобов'язати керівника ГПД НАБУ надати йому належним чином завірені витяги з ЄРДР та пам'ятку про процесуальні права і обов'язки потерпілого у кримінальних провадженнях.
В судове засідання призначене на 15.01.2019 року на 10:30 год. скаржник не з'явився, про дату та час розгляду скарги повідомлений належним чином (а.с. 16), подав через канцелярію суду клопотання про відкладення судового засідання (а.с. 19).
В наступне судове засідання, що було призначено на 05.02.2019 року на 12:00 год. скаржник також не з'явився, про дату та час розгляду скарги був повідомлений належним чином (а.с. 39), подав через канцелярію суду клопотання про відкладення судового засідання (а.с. 41-42).
У судове засідання призначене втретє на 11.02.2019 року на 12:45 год. скаржник не з'явився, про дату та час розгляду скарги був повідомлений належним чином (а.с. 44), про причини неявки не повідомив.
У судове засідання призначене вчетверте на 15.02.2019 року на 11:45 год. скаржник не з'явився, про дату та час розгляду скарги був повідомлений належним чином (а.с. 46), про причини неявки не повідомив.
Враховуючи неодноразову неявку скаржника та стислі строки розгляду скарги, встановлені ч. 2 ст. 306 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе розглянути скаргу без участі скаржника.
Представник НАБУ в судове засідання не з'явилась, про дату та час розгляду скарги повідомлена належним чином. В матеріалах скарги містяться письмові пояснення на скаргу в яких представник НАБУ просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 посилаючись на те, що Головним підрозділом детективів під час перевірки доводів, викладених ОСОБА_3 у своїй заяві за №2725/19 від 19.11.2018 року, не встановлено обставин для віднесення зазначених вимог до компетенції НАБУ, у зв'язку з чим відсутні достатні правові підстави для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування, про що заявника проінформовано листом від 22.11.2018 року №11-006/43681 та надано роз'яснення, а вказану заяву скеровано для організації розгляду до Генеральної прокуратури України.
Також, представник НАБУ просила скаргу розглядати без її участі.
Дослідивши матеріали скарги, встановлено наступне.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Встановлено, що 19.11.2018 року ОСОБА_3 було подано через приймальню НАБ України заяву про вчинення кримінального правопорушення, вчинене, на його думку, суддею Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_5 .
Як зазначає скаржник, після отримання вказаної заяви про злочини його не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. №2723/19 від 19.11.2018 року, у зв'язку з чим вважає таку бездіяльність незаконною.
Однак, слідчий суддя не погоджується з такими твердженнями скаржника з огляду на наступне.
Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 року №9-49/0/4-17 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» передбачає, що найбільш складним і неоднозначним питанням, яке характеризує стан судової практики розгляду аналізованої категорії скарг, є правова оцінка заяви чи повідомлення на предмет обґрунтованості викладених у них відомостей, що свідчать саме про кримінальне правопорушення. У слідчій і в судовій практиці щодо цього питання є щонайменше два підходи. Згідно з першим передбачається так зване автоматичне внесення відомостей про кримінальне правопорушення, якщо такі повідомлення на предмет того, що викладені відомості дають підстави констатувати певні ознаки складу злочину. У свою чергу, другий підхід не передбачає автоматичного внесення відомостей, викладених у будь-яких заявах чи повідомленнях - вносяться лише визначені як такі, що на думку суб'єкта, який їх вносить, дійсно можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Реалізація другого підходу, крім іншого, допускає розгляд заяв, які не містять таких відомостей, у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».
Пунктом 4 ч. 5 ст. 214 КПК України визначено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
З наведених положень КПК України вбачається, що реєстрація в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні та обґрунтовані відомості про кримінальне порушення.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), а якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР і щодо них не повинно проводитися досудове розслідування.
Наведена правова позиція також закріплена у висновку Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане зі здійсненням ними судочинства від 01.07.2013 року.
Проте, заявником у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення від 19.11.2018 року, яка була подана до НАБ України, не було викладено конкретних обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Головним підрозділом детективів під час перевірки доводів, викладених ОСОБА_3 у своїй заяві за №2725/19 від 19.11.2018 року, не встановлено обставин для віднесення зазначених вимог до компетенції НАБУ, у зв'язку з чим відсутні були достатні правові підстави для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування, про що заявника проінформовано листом від 22.11.2018 року №11-006/43681 та надано роз'яснення, а вказану заяву скеровано для організації розгляду до Генеральної прокуратури України.
Зазначене свідчить, що не було допущено бездіяльність в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, а заяву розглянуто по суті та надано відповідь.
Більш того, у своїй заяві скаржник зазначив про обставини, які стосуються процедури судового розгляду справ суддею Деснянського районного суду м. Києва.
Відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 р. № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013, послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 р., та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 р. та 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р.,Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 р. та інших.
Як зазначено в п. 10. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всі території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийняті позовів та заяв з таким предметом.
Верховний Суд України в постанові від 15.04.2008 року у справі №21-319во07 зазначив: «законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду».
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання (пункти 10 і 11).
Заявник звернувшись із заявою до Національного антикорупційного бюро України, не виклав в ній конкретних обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею Деснянського районного суду м. Києва кримінального правопорушення, та в подальшому оскаржуючи бездіяльність посадових осіб органів антикорупційного бюро, намагається оскаржити судове рішення та відповідні дії судді, вчиненні при здійсненні правосуддя, поза передбаченим процесуальним законом порядком, що може мати наслідком втручання у діяльність судді з використанням механізму оскарження бездіяльності слідчого, передбаченого ст. 303 КРК України.
Також, слід звернути увагу на те, що у ст. 383 КК законодавець передбачив відповідальність за завідоме неправдиве повідомлення про злочин, об'єктом якого є інтереси правосуддя і за яке у кожному випадку його вчинення має також наставати передбачена законом відповідальність.
Відтак, скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Також слід зазначити, що наявність або відсутність конкретного складу злочину може бути встановлена слідчим в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке за заявою заявника зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Під час досудового розслідування слідчий зобов'язаний перевірити всі факти, викладені у заяві про вчинення злочину та визначити остаточну кваліфікацію кримінального правопорушення.
При цьому, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (ч. 5 ст. 40 КПК України).
Всі встановлені обставини справи і повну кваліфікацію дій осіб, які будуть підозрюватись у вчиненні злочину (злочинів), слідчий може викласти лише в обвинувальному акті.
На стадії ж внесення в ЄРДР відомостей про злочин, короткий виклад обставин і попередня кваліфікація злочину визначаються суто особою, яка вносить відповідні відомості і ніхто не вправі вплинути на ці дії, які навіть не підлягають оскарженню слідчому судді.
За вимогами п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України до повноважень слідчого судді не віднесено визначення правової кваліфікації злочину.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути, зокрема, про відмову у задоволенні скарги.
З огляду за зазначене та керуючись ст.ст. 214, 303, 306, 307 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1