Справа № 466/8950/14 Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.
Провадження № 22-ц/811/731/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 47
12 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Брикайло М.В.
з участю представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року в складі судді Глинської Д.Б. у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з участю третіх осіб відділу Держземагенства у м. Львові, УГКЦ ОСОБА_6, приватного нотаріуса Міхнова Олега Володимировича про визнання недійсними та скасування ухвал Львівської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним та скасування витягу із державного земельного кадастру,-
встановила:
В грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з участю третіх осіб - відділу Держземагенства у м. Львові, УГКЦ ОСОБА_6, приватного нотаріуса Міхнова Олега Володимировича, про визнання недійсними та скасування ухвал Львівської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним та скасування витягу із державного земельного кадастру.
Вимоги обґрунтовувала тим, що є власником житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, у її фактичному землекористуванні перебуває земельна ділянка площею 0,1770 га. Ухвалою Львівської міської ради № 2821 від 24.10.2013 року їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, з метою подальшого подання такої документації міській раді для затвердження.
23 вересня 2014 року вона подала виготовлену технічну документацію до відділу Держземагенства у м. Львові (правонаступником якого на даний час є відділ Держгеокадастру у м. Львові) для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та 24 вересня 2014 року отримала рішення державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, у зв'язку із знаходженням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Стверджує, що в межах земельної, яка перебуває у її користуванні, знаходиться частина земельної ділянки, переданої Львівською міською радою у приватну власність відповідачу ОСОБА_4 для ведення садівництва, яку той у подальшому подарував своєму зятю, відповідачу ОСОБА_5
Вважає, що ухвали Львівської міської ради № 2413 від 30.05.2013 року, якою гр. ОСОБА_4 надавався дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 та № 3562 від 19.06.2014 року, якою відповідачу погоджено проект землеустрою та передано йому безоплатно земельну ділянку площею 0,0845 га для ведення садівництва, є незаконними та підлягають скасуванню.
Стверджує, що Львівська міська рада надала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0845 га з порушенням норм земельного права, порушенням її прав та інтересів, оскільки такими діями міська рада: обмежила її у праві на внесення відомостей до Державного земельного кадастру, обмежила її право на приватизацію землі, що перебуває у її користуванні, обмежила її у праві отримання вільної земельної ділянки комунальної власності шляхом купівлі такої з аукціону, порушила норми добросусідства та будівельні норми щодо планування міських поселень.
З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24 листопада 2015 року просила визнати незаконними та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2413 від 30.05.2013року «Про погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2» та ухвалу № 3562 від 19.06.2014 року «Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_2»; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 01.09.2014 року, виданого ОСОБА_4, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0,0845га на АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1), та яке видано на підставі ухвали Львівської міської ради № 3562 від 19.06.2014 року «Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_2»; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки (серія та номер 2531, посвідчений 15.10.2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7) площею 0,0845га на АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1), який укладений на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 01.09.2014 року, виданого ОСОБА_4; визнати недійсним та скасувати Витяг з державного земельного кадастру, що виданий ОСОБА_5 на підставі договору дарування земельної ділянки від 15.10.2014 року, та посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 площею 0,0845 га на АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1).
Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Львівської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третіх осіб - відділу Держземагенства у м. Львові, УГКЦ ОСОБА_6, приватного нотаріуса Міхнова Олега Володимировича про визнання недійсними та скасування ухвал Львівської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним та скасування витягу із державного земельного кадастру - відмовлено за їх безпідставністю.
Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_2, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням, як норм матеріального так і процесуального права, без всебічного з»ясування обставин справи, які мають значення для справи. Не погоджується з оцінкою судом першої інстанції доказів у справі.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не зміг надати суду доказів успадкування спірної ділянки, тому на думку апелянта, у 2011 році при наданні їй та іншим сусідам до підписання Акту узгодження меж, який нібито підтверджує факт користування ділянкою відповідачем ОСОБА_4, відповідач отримав такі підписи шляхом обману, стверджуючи, що таку він успадкував від батька.
При цьому, в Акті не зазначено площі земельної ділянки, яка в подальшому передана відповідачу у власність, тому вважає, що такий Акт не складався та не підписувався в ході виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку та не є документом, що підтверджує факт користування ОСОБА_4 такою.
Акт обстеження та показу земельної ділянки у м. Львові на вул. Загірній від 01.06.2012 року не містить відомостей, які межі ділянки погоджуються, крім цього під час підписання такого ОСОБА_3 була введена в оману відповідачем, оскільки останній повідомив, що приватизовує свою ділянку на АДРЕСА_2, а не ділянку, яка перебувала у фактичному користуванні УГКЦ ОСОБА_6, однак оскільки такий Акт не визначений законом, жодних фактів погоджувати чи спростовувати він не може.
Крім цього, таке погодження обмежує саму ОСОБА_3 у доступі до своїх гаражів.
Поряд з цим, як зазначає сама сторона відповідача, зазначені два Акти є єдиними доказами, що підтверджують факт користування ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою до її приватизації.
Довідка з Державного архіву Львівської області № 612/У-2 від 12.02.2015 року на яку суд покликається, як на ще один доказ користування відповідачем спірною ділянкою, в матеріалах справи відсутня, при цьому з такої слідує, як зазначено судом, що за родичами відповідача у 1945 році була закріплена ділянка площею 0,58 га, однак відсутні адреса такої, тому незрозуміло чи спірна земельна ділянка 0,0845 га. входить в межі 0,58 га та з яких підстав суд дійшов висновку про те, що така земельна ділянка з 1945 року збереглась саме у користуванні відповідача.
Більше того, довідка не могла бути підставою для прийняття спірних ухвал міської ради, оскільки датована 2015 роком, а приватизація землі відповідачем відбулась у 2014 році.
Покликається на те, що міська рада не могла передати у приватну власність під садівництво земельну ділянку, на які розміщений житловий будинок із господарськими спорудами, який успадкований відповідачем, вважає, що при прийнятті першої ухвали Львівська міська рада помилилась у визначенні місця розташування земельної ділянки, оскільки предметом спору є ділянка, яка розміщена поряд з ділянкою на АДРЕСА_2, через дорогу.
Не погоджується з висновком суду про те, що ділянка ОСОБА_3 не межує з Храмом, а межує з ділянкою ОСОБА_4, оскільки такий є припущенням, яке ґрунтується на підставі листа Державного підприємства геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» від 06.04.2012 року.
Стверджує, що на момент передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачу, міській раді було достовірно відомо, що ділянка, яку просить приватизувати відповідач перебуває у фактичному користуванні іншої особи (Храму), однак без згоди останнього земельну ділянку вилучають та передають іншому користувачу.
Зазначає, що спірними документами порушено її право на приватизацію земельної ділянки на АДРЕСА_1, а протилежні висновки місцевого суду, які обґрунтовані ухвалою Львівської міської ради № 2821 від 24.10.2013 року про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, є необґрунтованими.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_4 звернувся до Львівської міської ради із заявою про надання йому земельної ділянки площею 0,0845 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 та затвердити технічну документацію із землеустрою, натомість Львівська міська рада надає ОСОБА_4 земельну ділянку для ведення садівництва змінюючи при цьому цільове призначення з земель житлової забудови на землі сільськогосподарського призначення.
Згідно довідки про правовий статус земельної ділянки № 40/01-14/3112 від 06.05.2011 року виданої управлінням Деркомзему у АДРЕСА_2 входить в межі земельної ділянки на АДРЕСА_3, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_6 ЦГКЦ.
Про зазначені порушення було звернуто увагу Державною інспекцією сільського господарства в Львівській області вході перевірки законності передачі землі відповідачу.
Зазначає, що земельна ділянка (межа) проходить по стіні гаражу ОСОБА_3, що є грубим порушенням п. 3.25 ДБН Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, однак цього суд взагалі не досліджував.
Не погоджується із застосуванням судом першої інстанції рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року (скасування актів органів місцевого самоврядування).
На засіданні погоджувальної комісії Львівської міської ради в червні 2012 року ОСОБА_3 була присутня та заперечувала погодження меж ділянки ОСОБА_4, що суд залишив поза увагою.
Вважає, що Львівська міська рада приймаючи спірні ухвали діяла не у своїх повноваженнях, оскільки до передачі землі мала право встановити вид використання земельної ділянки усіх категорій, окрім сільськогосподарського призначення, оскільки вид використання таких може бути встановлений лише на підставі відомостей із земельного кадастру.
Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24.11.2015 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не прибули, представник відповідачів ОСОБА_10 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із участю в судовому засіданні Верховного Суду.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що позивач не довела, що спірні ухвали Львівської міської ради № 2413 від 30.05.2013 року та № 3562 від 19.0.2014 року є незаконними, доказів порушення прав та інтересів позивача у зв'язку із прийняттям зазначених ухвал, не надано, а суд не здобув.
При цьому, суд встановив, що відповідач ОСОБА_4 набув права на землю із земель комунальної власності на підставах, визначених ст. 116 Земельного кодексу України, у порядку, встановленому ст. 118 цього кодексу, яку в подальшому 15 жовтня 2014 року відчужив, подарувавши відповідачу ОСОБА_5
Також, суд вказав на те, що спірні рішення органу місцевого самоврядування вичерпали свою дію шляхом їх виконання, тому їх скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Земельна ділянка, яка перебувала у фактичному користуванні ОСОБА_4, не виставлялася міською радою для продажу через аукціон, тому доводи про те, що Львівська міська рада обмежила право позивача на отримання вільної земельної ділянки комунальної власності у кварталі житлової та громадської забудови шляхом купівлі землі з аукціону є безпідставним.
Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія враховує таке.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. ОСОБА_11 України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).
Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 2413 від 30.05.2013 року «Про погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2» погоджено ОСОБА_4 місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0845 га. на АДРЕСА_2 у власність для ведення садівництва, без права будівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови (т. 1 а.с. 24).
Ухвалою Львівської міської ради № 3562 від 19.06.2014 року «Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_2», відповідачу затверджений проект відведення та надано земельну ділянку площею 0,0845 га (кадастровий номер НОМЕР_1) на АДРЕСА_2 у власність для ведення садівництва, без права будівництва, перевівши із земель житлової та громадської забудови до земель сільськогосподарського призначення (т. 1 а.с. 25).
01.09.2014 року відповідач ОСОБА_4 отримав Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку), площею 0,0845 га, що розташована на АДРЕСА_2, яку в подальшому 15 жовтня 2014 року подарував відповідачу ОСОБА_5, який, відповідно до Витягу з державного земельного кадастру НОМЕР_2, є власником цієї земельної ділянки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій», межування земель - це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок власників, землекористувачів із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.
Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації (ст. 107 ЗК України).
Згідно із ст. 198 ЗК України, кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Таким чином, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві власності.
З наведеного слідує, що підписання акту погодження меж самостійного значення не має, тому не може мати наслідком виникнення, зміни або припинення права на земельну ділянку.
Поряд з цим, суд першої інстанції досліджував Акт від 11.10.2011 року, який складався у ході виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки та є складовою частиною проекту землеустрою та яким підтверджується факт використання відповідачем ОСОБА_4 відповідної ділянки, що підтверджено сусідами відповідача, у тому числі і позивач ОСОБА_3, про що сусіди проставили власноручні підписи.
Стороною позивача зазначена обставини фактично визнається, тому доказуванню не підлягає.
У судовому засіданні був досліджений акт обстеження та показу меж земельної ділянки від 01.06.2012 року, щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4
Відповідно до цього акта, землекористувач ОСОБА_4 в присутності представників суміжних землекористувань по межі ОСОБА_3 та ОСОБА_12, з метою оформлення права на земельну ділянку, провели обстеження та виконали обміри межі земельної ділянки. Під час цього обстеження межа земельної ділянки була закріплена на місцевості фізичними позначками (кути повороту існуючої огорожі, кути будівель і споруд) та межовими знаками у кількості 4 шт.
Землекористувачі суміжних земельних ділянок претензії щодо існуючих меж не заявляли (п. 4 акта). У п. 5 акта зазначено, що межі земельної ділянки показані землекористувачам в натурі.
Суміжними землекористувачами ОСОБА_3 та ОСОБА_12 особисто підписано цей акт, підписи ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_12 засвідчені директором ЛКП «Північне-411», скріплені печаткою комунального підприємства.
Жодних застережень щодо меж ділянки з боку цих суміжних землекористувачів, у тому числі позивача ОСОБА_3, у акті немає.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_3 погоджувала з ОСОБА_4 межі іншої земельної ділянки, а не суміжної з ділянкою, яка перебуває у її користуванні, спростовуються Схемою розмежування землекористувань (зворотня сторона Акта).
Згідно відомостей, що викладені у акті та схемі, ОСОБА_3 є суміжним землекористувачем з ділянкою, яку мав намір отримати у власність ОСОБА_4(на схемі Б-В).
Крім цього, згідно довідки державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками № 40/01-14/6771 від 20.12.2013 року, у користуванні ОСОБА_6 УГКЦ знаходиться земельна ділянка на АДРЕСА_3, з цієї довідки слідує, що земля знаходиться у користуванні без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування.
При цьому, відповідачу ОСОБА_4, згідно ухвал Львівської міської ради, які позивач оскаржує, була передана у власність земельна ділянка, місце розташування якої - АДРЕСА_2.
Згідно повідомлення ДП «Західгеодезкартографія» від 06 квітня 2012 року №1/103, згідно угоди №1/196 від 27.01.1996 року із Львівською міською радою, експедиція № 7 виконувала роботи по створенню кадастрових планів на юридичних та фізичних осіб м. Львова (роботи носили чисто інформаційний характер, тобто визначали усіх власників і користувачів земельними ділянками, в тому числі межі земельних ділянок на місцевості виносились із словесних показів користувачів, актів погодження і встановлення меж не вимагалось, а також не вимагалось юридичного підтвердження права користування земельними ділянками), при польовому дешифруванні земельна ділянка у АДРЕСА_2, яка знаходиться між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 та перебувала у користуванні ОСОБА_4, була помилково віднесена до користувача ОСОБА_6 УГКЦ, або ж була допущена помилка Львівським міським управлінням земельних ресурсів при внесенні даних в базу даних.
ДП «Західгеодезкартографія» також ствердило, що перевірити достовірність даних на сьогоднішній день неможливо, тому що другого примірника анкет та матеріалів АФЗ, по яких виконувалось польове дешифрування, в підприємстві не збереглося.
Повідомлення наявне у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 та досліджувалось судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із ч. 1 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
09.08.2012 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до міського голови з заявою у якій просив надати йому в приватну власність земельну ділянку площею 0,0845 га для ведення садівництва на вул. Загірній.
Згідно архівної довідки Державного архіву Львівської області № 612/У-2 від 12.02.2015 р., за ОСОБА_14, ОСОБА_15 (дідусь та бабуся ОСОБА_4) ОСОБА_16 (мати ОСОБА_4) у 1945 році значиться господарство, за яким рахувалося 0.58 га землі (всього садибної - 0, 29 га під будівлею і двором - 0, 02 га, під городом - 0,25 га, садом -0, 03 га, поза садибою - 0,29 га, сіножать - 0,29 га).
Житловий будинок з відповідними господарськими будівлями, що знаходиться в м. Львові по АДРЕСА_2, в подальшому після смерті ОСОБА_15 був успадкований ОСОБА_17 (матір'ю ОСОБА_4) , а після її смерті - відповідачем ОСОБА_4
Наведені обставини беззаперечно підтверджують те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 у м. Львові перебувала у фактичному користуванні ОСОБА_4 (до того - його батьків, прабатьків).
Відомості про родинні зв'язки ОСОБА_4 із зазначеними особами підтверджуються дослідженими у судовому засіданні свідоцтвами про народження ОСОБА_16 та відповідача ОСОБА_4
Актом від 11.10.2011 року підтверджується та обставина, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 у м. Львові з 30-тих років минулого століття використовувалася спочатку дідом ОСОБА_4, потім - його батьками, а після їх смерті - ним самим.
Відповідні обставини підтверджують сусіди ОСОБА_4 - ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_9, ОСОБА_21
З наведеного слідує, що твердження позивача про те, що земельна ділянка площею 0,0845 га надана відповідачу ОСОБА_4 з порушенням норм земельного законодавства та з порушенням її прав та інтересів, не ґрунтуються на законі та не підтверджується необхідними доказами.
Не встановлено відповідних порушень компетентними органами і на стадії погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки такі мали б відповідні наслідки.
В свою чергу, ухвалою Львівської міської ради № 2821 від 24.10.2013 року, позивачу ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок.
Рішенням № РВ-4600033132014 від 29.09.2014 року, їй відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на тій підставі, що в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходиться інша земельна ділянка або її частина.
На момент реєстрації даних у Державному земельному кадастрі, позивач оспорювала ухвали Львівської міської ради стосовно передачі земельної ділянки відповідачу та намагалась вчинити відповідні дії по реєстрації земельної ділянки.
Разом з цим, як встановлено судом, при встановленні та узгодженні зовнішніх меж землекористування (акт від 03.03.2014 року) позивач ОСОБА_3 не узгодила межі з суміжним землекористувачем ОСОБА_4 (на схемі від Г до А), а погодила цю межу з ОСОБА_6 УГКЦ, розташованим по АДРЕСА_3.
Наведене дає підстави для висновку, що підставою для відмови державним кадастровим реєстратором позивачу ОСОБА_3 у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) щодо ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, було неузгодження позивачем меж цієї земельної ділянки із суміжним землекористувачем ОСОБА_4, з яким 01.06.2012 року вона узгоджувала межі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, яку мав намір отримати у приватну власність ОСОБА_4
Тобто, станом на 03.03.2014 року ОСОБА_3 не могла не знати, що суміжним землекористувачем є ОСОБА_4, оскільки 01.06.2012 року ОСОБА_4 погоджував з ОСОБА_3 та ОСОБА_12 межі земельної ділянки, яку намір отримати у приватну власність.
При цьому, відповідно до Переліку обмежень у використанні земельної ділянки, що пропонується для передачі у власність ОСОБА_3, встановлених відділом Держзеагентсва у м. Львові від 25.03.2014 р. № 40/01-15/1086, наданих самою позивачкою, використання земельної ділянки необхідно здійснювати з врахуванням меж суміжних ділянок та відповідно до документації із землеустрою.
Такі ж містобудівельні обмеження та сервітути щодо користування земельною ділянкою ОСОБА_3 встановлені управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради 21.01.2014 року (№2401-3вих-62).
Колегія суддів також погоджується з місцевим судом в тому, що земельна ділянка, яка перебувала у фактичному користуванні ОСОБА_4, не виставлялася міською радою для продажу через аукціон, протилежні докази в матеріалах справи відсутні та не надані сторонами суду, тому безпідставними є доводи позивача про те, що Львівська міська рада обмежила її у праві на отримання вільної земельної ділянки комунальної власності у кварталі житлової та громадської забудови шляхом купівлі землі з аукціону.
Статтею 140 ЗК України визначені підстави припинення права власності на земельну ділянку.
Відповідно до п. "в" ст. 140 ЗК України, однією із підстав припинення права власності на земельну ділянку є відчуження земельної ділянки за рішенням власника.
Відповідач ОСОБА_4, як власник земельної ділянки був вправі подарувати її, тобто розпорядилась нею, відтак подарував її ОСОБА_5, при цьому при укладенні зазначеного договору права позивачки порушені не були.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Наведені фактичні обставини справи дають підстави для висновку про те, що доводи позивача ОСОБА_3 про те, що ухвалами Львівської міської ради, які вона просить скасувати, порушено її права на внесення відомостей до Державного земельного кадастру, а також на приватизацію землі, що перебуває у її користуванні, не знайшли свого підтвердження.
Більше того, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, колегія суддів погоджується з районним судом про те, що оскаржувані рішення Львівської міської ради про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки є актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання.
Крім цього, в контексті принципів змагальності та диспозитивності, враховуючи відповідні доводи апеляційної скарги, колегія суддів також враховує те, що апеляційний суд з метою об'єктивного розгляду справи, за клопотанням сторони позивача призначав у даній справі судову земельно-технічну експертизу, однак така не була проведена у зв'язку з відсутністю оплати, обов'язок щодо цього ухвалою суду від 03.10.2017 року був покладений на позивача ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 114-116, 124).
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що порядок скасування заходів забезпечення позову визначений статтею 158 ЦПК України.
Відповідно до статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Суд, може скасувати вид забезпечення позову по будь-якій справі, яка знаходиться в його провадженні, коли відпаде потреба в ньому або в забезпеченні позову взагалі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2016 року з метою забезпечення позову у даній справі накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0845 га на АДРЕСА_2 (кадастровий № НОМЕР_1) до набрання рішенням суду законної сили.
При цьому, згідно із ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, яким повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд не вирішив питання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих відповідно до ували від 26 квітня 2016 року.
Враховуючи те, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд залишає без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_5 має право звернутися в Шевченківський районний суд м. Львова із заявою про скасування заходів забезпечення, відповідно обґрунтувавши її, тому заява представника відповідача ОСОБА_10 про скасування арешту апеляційним судом до задоволення не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 14 лютого2019 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк