Провадження № 11-кп/803/16/19 Справа № 216/825/15-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 січня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря с/з - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015040770000299 за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Центрально-Міського району м. Кривого Рогу ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2015 року, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, не працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) 06.08.1996 року Центрально-Міським райсудом м. Кривого Рогу за ч. 2 ст. 206, ч. 2 ст. 141, ст. 42 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. 17.09.1996 року ухвалою Дніпропетровського обласного суду вирок змінено, зменшено строк покарання до 3 років. 30.08.1998 року звільнено від відбування покарання внаслідок застосування Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 року;
2) 06.09.1999 року Центрально-Міським райсудом м. Кривого Рогу за ч. 2 ст. 81, ч. 3 ст. 81, ч. 2 ст. 140 ч. 3 ст. 140, ст. 42 КК України до покарання у виді позбавлення волі, строком на 7 років з конфіскацією майна. 09.11.2001 року постановою Солонянського райсуду Дніпропетровської області на підставі розділу 2 Заключних та перехідних положень КК України в редакції 2001 року, перекваліфіковано дії обвинуваченого з ч. 3 ст. 81, ч. 3 ст. 140 КК України (1960) на ч. 3 ст. 185 КК України (2001), на підставі ст. 42 КК України вважати засудженим до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років. 08.06.2005 року звільнено по відбуттю строку покарання;
3) 29.01.2008 року Центрально-Міським райсудом м. Кривого Рогу з ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 187, ст. 69, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць, з конфіскацією майна;
4) 10.01.2012 року Центрально-Міським райсудом м. Кривого Рогу за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки; на підставі ст. 71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу від 29.01.2008 року остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць;
5) 10.05.2012 року Жовтневим райсудом м. Кривого Рогу за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу від 10.01.2012 року, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці. 09.12.2014 року умовно-достроково звільнено від відбування покарання на не відбутий строк 11 місяців 26 днів, згідно ухвали Софіївського райсуду Дніпропетровської області від 01.12.2014 року,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України,
За участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,
захисника - ОСОБА_8 в режимі відеоконференції, -
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України і призначено йому покарання:
- за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років, із конфіскацією всього майна, що є його власністю;
- за ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, із конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Відповідно до приписів ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано покарання, призначене вироком Жовтневого райсуду міста Кривого Рогу від 10.05.2012 року, остаточно призначено покарання ОСОБА_7 у вигляді позбавлення волі строком на 7 років 3 місяці, із конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.
Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 на користь держави за проведення судово-криміналістичної експертизи - 245 грн. 70 коп.
Вирішено питання речових доказів в порядку ст. 100 КПК України.
Згідно з вироком суду, обвинуваченого ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, за таких обставин.
02 лютого 2015 року, близько о 01 год. 15 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи на передньому сидінні салону автомобіля марки “Форд Транзит”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався поблизу ТЗК “Спортмайданчик”, по вулиці Українська, 137-а, у Центрально-Міському районі, міста Кривого Рогу, водій якого надавав послуги таксі, діючи умисно, маючи намір на заволодіння чужим майном, відкрито здійснив напад на водія, раніше не знайомого йому громадянина ОСОБА_10 , а саме притиснувши правою рукою до його шиї ніж, оголосив вимогу зупинити транспортний засіб, та віддати йому мобільний телефон, та наявні у потерпілого грошові кошти, погрожуючи у випадку непокори спричинити тілесні ушкодження небезпечні для життя та здоров'я. Потерпілий ОСОБА_10 реально усвідомлюючи, що ОСОБА_7 притиснув до його шиї ніж, та може реалізувати свій умисел, направлений на заволодіння чужим майном та позбавити при цьому його життя, віддав останньому наявні у нього майнові цінності, а саме мобільний телефон “LG Optimus”, вартістю 2 000 грн., та грошові кошти в сумі 150 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 заволодів вказаним вище майном, та заподіяв потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму 2 150 грн., після чого, з викраденим з місця злочину втік, розпорядившись ним на свій розсуд.
Крім того, у середній декаді грудня 2014 року, ОСОБА_7 , знаходячись на площі Визволення, у Центрально-Міському районі, міста Кривого Рогу, отримав у подарунок від невстановленої слідством особи ніж, який носив при собі без передбаченого законом дозволу.
Так, 02 лютого 2015 року, о 04 год. 00 хв., ОСОБА_7 був затриманий працівниками міліції, та доставлений до Центрально-Міського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, розташованого по вул. Першотравнева, 14, у місті Кривому Розі, де у нього, у службовому кабінеті № 107, під час обшуку особистих речей, при складанні протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, в порядку ст. 208 КПК України, у присутності понятих, у внутрішній кишені його спортивної куртки, було виявлено та вилучено ніж, який згідно висновку судово-криміналістичної експертизи № 55/03-58 від 04.02.2015 року, є колючо-ріжучою холодною зброєю, виготовленою саморобним способом по типу мисливських ножів загального призначення (Канадського типу (США)), який він носив при собі, без передбаченого законом дозволу.
В апеляціях на вирок:
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , просить скасувати вирок суду першої інстанції відносно нього, ухвалити свій вирок, яким виправдати його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення, за ч. 2 ст. 263 КК України, призначити мінімальне покарання.
Обвинувачений ОСОБА_7 , обґрунтовуючи апеляційну скаргу, просить скасувати вирок суду, вказує на те, що в судовому засіданні він визнав себе повністю винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України і не визнав своєї вини у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 187 КК України, при цьому він детально пояснив суду про події які сталися у вечірній час доби 02 лютого 2015р. між ним та потерпілим ОСОБА_10 .
При цьому, обвинувачений звертає увагу на те, що він не мав умислу на пограбування водія таксі. ОСОБА_7 зазначає, що не мав також і наміру на крадіжку телефону потерпілого, про це свідчать його дії, по-перше: він не знищив інформацію яка була в телефоні, по-друге, не знищив сім карту, і по-третє, не вимкнув телефон, незважаючи на те, що мав таку можливість.
Обвинувачений вказує на те, що не погрожував потерпілому ножем, що в той день, він за проханням своєї матері хотів перевезти подарунок товариша з дому в якому мешкав з матір'ю, в інше місце, а ОСОБА_10 показав ніж, не маючи наміру його застосовувати.
ОСОБА_7 звертає увагу на те, що показання потерпілого ОСОБА_10 і показання свідка ОСОБА_11 суперечать один одному. Так, потерпілий у своїх показаннях говорив про те, що ОСОБА_7 , приставивши йому ніж до шиї, вивів з автомобілю, а коли відволікся, йому вдалося втекти від нападника. Свідок ОСОБА_11 , у своїх поясненнях вказував на те, що потерпілий прибіг до нього на СТО, просячи допомоги, тримаючи в руках планшет.
Обвинувачений вважає, що враховуючи пояснення ОСОБА_10 , що він втік від нападника, скориставшись тим, що той відволікся, суперечать поясненням свідка ОСОБА_11 , оскільки незрозуміло, звідкіля у потерпілого, який тікав від ОСОБА_7 міг опинитися планшет.
Також, ОСОБА_7 звертає увагу на те, що пояснення ОСОБА_10 щодо нанесення йому нападником декількох ударів в обличчя, спростовуються доказами по справі, а саме висновком судово-медичної експертизі, згідно, якої тілесні ушкодження у потерпілого виникли від одноразової дії.
Обвинувачений вказує на порушення судом першої інстанції під час допиту потерпілого ОСОБА_10 вимог ст. 336 КПК України, оскільки його було допитано по скайпу через ноутбук, який приніс прокурор.
Обвинувачений вважає незаконним протокол впізнання його потерпілим за фотознімками, без його участі і без участі захисника.
ОСОБА_7 переконаний, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведення його вини у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, він вважає, що сторона обвинувачення не надала жодного належного та допустимого доказу, який би, підтверджував його вину в інкримінованому йому злочині.
Захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , в апеляційній скарзі, також порушує питання про скасування вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , просить ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, у зв'язку з недоведеністю вини стороною обвинувачення, за ч. 2 ст. 263 КК України, призначити обвинуваченому мінімальне покарання, необхідне і достатнє для його виправлення.
Захисник ОСОБА_8 , обґрунтовуючи апеляційну скаргу, порушує питання про скасування вироку, вказує на незаконність судового рішення у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням кримінального процесуального закону.
При цьому ОСОБА_8 вказує на порушення судом першої інстанції під час допиту потерпілого ОСОБА_10 вимог ст. 336 КПК України, тому вважає, що показання потерпілого отриманні неналежним чином, а тому являється недопустимим доказом, який суд не мав права використати при ухваленні судового рішення.
Захисник вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на протиріччя в показаннях потерпілого і свідка ОСОБА_11 , тому не усунув їх.
На думку захисника показання свідка ОСОБА_11 в тій частині, що коли до нього на СТО в ночі прибіг потерпілий з розбитим обличчям, і в руках він тримав планшет, повністю підтверджують показання обвинуваченого ОСОБА_7 та його версію про те, що під час поїздки він показував водію таксі ніж, який йому подарували друзі, і що коли між ними виник конфлікт, і він ударив ОСОБА_10 , останній, знаючи про наявність у пасажира ножа, злякався його, і втік зі своєї машини, в той час, як ОСОБА_7 купував цигарки в кіоску, саме тому, за відсутності обвинуваченого, потерпілий мав можливість забрати з автомобілю свій планшет та покинути транспортний засіб.
Захисник також звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 263 КК України, не врахував щире каяття і в порушення вимог ст. 66 КК України, не визнав цю обставину, за обставину, яка пом'якшує покарання.
Крім того, захисник вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив докази наявні у матеріалах кримінального провадження, що перешкодило суду всебічно розглянути справу і прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
На думку сторони захисту, стороною обвинувачення не надано належних та достовірних доказів, які б, були настільки переконливими, щоб суд першої інстанції, враховуючи протиріччя в показаннях потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , не вагаючись міг спиратися на такі докази для ухвалення обвинувального вироку за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв'язку з його, невідповідністю ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 , ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з конфіскацією належного йому майна; за ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, більш суворим, визначити покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з конфіскацією належного йому майна, та на підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання, частково приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 10.05.2012 року, остаточно, визначивши покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців, з конфіскацією належного йому майна.
Прокурор, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання, вказує на те, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому занадто м'якого, на його думку покарання, не взяв до уваги, те, що ОСОБА_7 не визнав своєї вини у вчиненому за ч. 2 ст. 187 КК України злочині, раніше неодноразово судимий, у зв'язку з чим допустив рецидив злочинів, те що обвинувачений не працює. Прокурор вважає, що вказані ним порушення призвели до призначення ОСОБА_7 необґрунтовано м'якого незаконного покарання.
При апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор ОСОБА_9 при апеляційному розгляді підтримала апеляційну скаргу прокурора та просила її задовольнити, заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.
В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, крім інших, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.
Доводи сторони захисту про недопустимість доказу - показань потерпілого ОСОБА_10 , оскільки вони отримані внаслідок істотних порушень кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів є такими, що заслуговують на увагу.
Доказами в кримінальному провадженні, відповідно до ст. 84 КПК, є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд установлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з положеннями ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 353 КПК перед допитом потерпілого головуючий встановлює відомості про його особу і з'ясовує стосунки потерпілого з обвинуваченим. Крім того, головуючий з'ясовує, чи отримав потерпілий пам'ятку про права та обов'язки потерпілого, чи зрозумілі вони йому, і в разі необхідності роз'яснює їх, а також попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Допит потерпілого проводиться з додержанням правил частин 2, 3, 5 - 14 ст. 352 вказаного Кодексу, частина друга якої передбачає обов'язкове приведення цього учасника кримінального провадження до присяги.
Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, перед початком допиту потерпілого ОСОБА_10 судом першої інстанції не було виконано вимоги ст. 353 КПК.
Колегія суддів звертає увагу, що обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК вирішальною мірою ґрунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_10 . Попередження потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і приведення його до присяги є необхідним для подальшого встановлення фактів та обставин, оцінка яких має правове значення для правильного вирішення справи й постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.
Допущені порушення перешкоджають суду апеляційної інстанції дійти безсумнівного висновку щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину проти власності, це питання має бути предметом перевірки апеляційного суду за правилами глави 31 КПК.
У той же час, усунути ці порушення у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості, оскільки клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження ніхто з учасників не заявляв, а прокурор в апеляційній скарзі, не ставлячи під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо встановлених судом фактичних обставин справи, просить апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції лише в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, вважаючи таке явно несправедливим через м'якість, та призначити йому більш суворе покарання.
Дотримуючись принципів диспозитивності та безсторонності суд апеляційної інстанції також не вправі взяти на себе функцію обвинувачення і дослідити вказаний доказ з власної ініціативи. Крім того, поставлені в апеляційних скаргах сторони захисту питання про допустимість вказаного доказу суд апеляційної інстанції може вирішити лише в порядку статей 371, 419 КПК перебуваючи у нарадчій кімнаті.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за таких обставин суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості самостійно виправити допущені судом першої інстанції порушення.
Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного.
Порушення судом першої інстанції вищезазначених засад кримінального провадження не відноситься до передбаченого в ч. 1 ст. 415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Проте, відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 1, 2, 10, 15 ч. 1 ст. 7 КПК України.
З метою забезпечення належного дотримання під час судового розгляду саме цих загальних засад кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне призначити новий судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_7 у суді першої інстанції.
Оскільки вирок скасовується у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, колегія суддів, згідно положень ч. 2 ст. 415 КПК України, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому не перевіряє доводи обвинуваченого, його захисника та прокурора щодо недоведеності вини і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції необхідно усунути зазначені порушення закону, дослідити обставини, зазначені в цій ухвалі, дати належну оцінку доказам з урахуванням позиції сторін з точки зору їх належності, допустимості та достатності, із зазначенням мотивів, з яких суд приймає до уваги одні докази та відкидає інші, і в залежності від установлених обставин, ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином вмотивоване рішення.
Вирішуючи питання запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційний суд бере до уваги, що з метою забезпечення виконання процесуальних обов'язків та запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, які на момент розгляду кримінального провадження в суді не зменшилися, колегія суддів вважає за необхідне залишити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підготовчого судового засідання, але не більше ніж на 50 днів.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 415 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора прокуратури Центрально-Міського району м. Кривого Рогу ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2015 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 залишити у вигляді тримання під вартою до підготовчого судового засідання, але не більше ніж на 50 днів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
________________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4