ун. № 759/2098/16-ц
пр. № 2/759/102/19
08 лютого 2019 року м.Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді: Т.О. Величко
при секретарі судових засідань: А.В. Забелі
за участю: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом примусового виселення та вселення, суд,-
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Святошинського районного суду м. Києва з заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом примусового виселення та вселення.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування своїх позовних вимог Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" посилається на те, що товариству на праві власності належить двокімнатна квартира загальною площею 45,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом від 03.09.2015 року, яке видано приватним нотаріусомКиївського міського нотаріалного округу Саваріною О.С. на підставі акту про прилюдні торги арештованого майна, затвердженого заступником начальника відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м.Києві Д.М. Гумуржи від 10.08.2015 року та Витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
03.12.2015 року предстаниками ПАТ "Укрсоцбанк" при спробі отримати доступ до вищезазначеної квартири було виявлено, що там проживають мешканці, у зв"язку з чим було викликано поліцію та занесено заяву до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень під № 86754. 30.12.2015 року представниками позивача було викликано поліцію, яка відібралапояснення у мешканців квартири. Т.в.о. дільничого інспектора поліції Святошинського управління поліції ГУ НП у м.Києві Пась П.В. під час рогляду заяви позивача щодо поршуення права було здійснено перевірку про матеріалам зареєстрованим в ЄО № 86754 від 03.12.2015 року, за результатами якої видано Висновок від 24.12.2015 року, в якому зазначено, що за адресою АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_5
Зазначена квартира раніше належала відповідачу 1 на підставі Договору купівлі- продажу від 25.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмитренко В.М. за реєстровим № 5857. 19.04.2007 року квартира була передана відповідачем 1 в іпотеку за іпотечним договором № 04/І-214, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 1458д в якості забезпечення зобов"язання за кредитним договором № 407/17/07-П від 19.04.2007 року. Після чого на підставі Виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. від 08.02.2011 року, було здійснено стягнення на квартиру, як на предмет іпотеки за порушення умов вищезазначеного Договору кредиту. Відповідно до Довідки Форми № 3 від 24.12.2015 року ОСОБА_3 знятий з реєстраційного обліку квартири.
05.01.2016 року відповідачем 1 було отримано вимогу про добровільне виселення від 18.12.2015 року, яка залишена без будь-якого реагування. На момент реєстрації права власності на квартиру за позивачем в ній проживав тільки відповідач 1.
Позивач просить суд усунути перешкоду у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом примусового виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та вселити ПАТ "Укрсоцбанк" до квартири АДРЕСА_1.
11.02.2016 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Макаренка В.В.
16.02.2016 року ухвалою судді Макаренко В.В. відкрито провадження у справі.
28.03.2016 року ухвалою суду зупинено провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 06.07.2016 року Ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 29.03.2016 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
10.10.2016 року ухвалою судді Макаренка В.В. відновлено провадження у справі.
10.03.2017 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями, вилучено суддю Макаренка В.В. та головуючою суддею визначено суддю Кириленко Т.В.
Ухвалою судді Кириленко Т.В. від 13.03.2017 року прийнято до провадження цивільну справу.
18.05.2017 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями, вилучено суддю Кириленко Т.В. та головуючою суддею визначено суддю Петренко Н.М.
Ухвалою судді Петренко Н.О. від 12.06.2017 року прийнято до провадження цивільну справу.
30.08.2017 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями, вилучено суддю Петренко Н.О. та головуючою суддею визначено суддю Величко Т.О.
08.09.2017 року Ухвалою судді Величко Т.О. прийнято у своє провадження цивільну справу.
29.03.2018 року ухвалою суду позов залишено без руху.
03.07.2018 року продовжено розгляд цивільної справи.
В судовому засіданні представник позивача не з"явився, через канцелярію суду подав клопотання в якому вказав, що підтримує позовну заяву у повному обсязі та не заперечує проти заочного рішення суду.
У судове засідання з"явився представник відповідача, проти позову заперечував.
17.08.2018 року, через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що ОСОБА_3 29.01.2016 року на адресу ПАТ "Укрсоцбанк" надіслав відповідь на листи за вих. 12-86/96-16120 від 10.09.2015 року та лист від 18.12.2015 року, у яких було наголошено проте, що вимоги про виселення є незаконною, оскільки для того щоб він добровільно висилився із квартири за АДРЕСА_1, позивач мав би запропонувати йому інше постійне житло в силу норм Житлового кодексу України та ЗУ "Про іпотеку". Однак ПАТ "Укрсоцбанк" не запропонував ніякого компромісного рішення, крім того, що з"являвся у супроводі Національної поліції України і погрожував про виселення, тому твердження про те, що ніяких дій по виселенню відповідачем 1 не вчинено є абсурдним.
Відповідач 1 вказує, що із змісту позовної заяви та згідно тверджень відповідача 1, ПАТ "Укрсоцбанк", отриммав в іпотеку Нерухомість, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на цю квартиру набуто самим іпотекодавцем на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмитренко В.М. за зареєстрованим номером 5857. Отже твердження позивача, як вважає відповідач 1, щодо наявних підстав із виселення мешканців із нерухомості без надання ім іншого постійного житла є промилковою, аналогічні позиції кореспондуються із правовою позицією Верховного суду України в постанові від 18.03.2015 р. справа № 6-39цс 15 та від 02.03.2016 р. по справі № 6-3064цс15.
Крім того, вказав, що судова справа щодо скасування виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Ковальчуком С.П. 08.02.2011 р. та зареєстрованого у реєстрі за № 498 на підставі якого оформлено право власності ПАТ "Укрсоцбанк" на нерухомість на даний час розглядається Святошинським районним судом м.Києва. Тако. касаційну скаргу про оскарження рішення Апеляційного суду м.Києва від 25.01.2016 року справа № 759/2467/15ц, яким торги та процесуальні документи за яким набуто право власності на Нерухомість є недійсними розглянуто та касаційна скарга частково задоволена і на даниц час розглядається Апеляційним судом м.Києва.
Так, відповідач 1 просить позовну заяву залишити без задоволення, судові витрати сплачені позивачем залишити за ним.
Відповідач 2 та 3 до суду не з"явились, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином, направили до суду заяву я якій вказали, що на території нерухомого майна вони перебували випадково, заіхали в гості до ОСОБА_3, на якій підставі юристи банку залучили їх до справи вони не знають, проживають вони в м.Кролевець, Сумської обл., на підтвердження чого надали копії паспортів з відміткою про місце реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною 8 статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, надходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 19.04.2007 року квартира передана відповідачем 1 в іпотеку за іпотечним договором № 04/І-214, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 1458д в якості забезпечення зобов"язання за кредитним договором № 407/17/07-П від 19.04.2007 року.
Судом встановлено, що на підставі Виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. від 08.02.2011 року, було здійснено стягнення на квартиру, як на предмет іпотеки за порушення умов вищезазначеного Договору кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст. 383 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-709цс16).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», надав роз'яснення, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до ст. 9 Житлового Кодексу України ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У разі порушення цих прав, статтями 3, 4 ЦПК України передбачено право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Таким чином, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом виселення, однак виселення є категорією житлового законодавства, а тому при розгляді справи предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.
В порядку ст. 141 ЦПК України, суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4,12,81,89,141,265,268 ЦПК України та ст. 256-258,260,267,1054 ЦК України, суд,
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом примусового виселення та вселення - відмовити.
Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: