03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/824/179/2019
07 лютого 2019 року м. Київ
Справа № 376/1471/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Даценко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Литвиненко Оленою Леонідівною,
на рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року, постановлене у складі судді Ярошенко С.М.,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
встановив:
У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08.04.2010 року між сторонами укладений кредитний б/н шляхом приєднання, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушила умови укладеного договору. Станом на 30.04.2018 року сума заборгованості по кредиту становить 61682 грн. 32 коп. з яких: заборгованість за кредитом - 947 грн. 75 коп., заборгованість за процентами - 52621 грн. 79 коп., заборгованість за комісією та пенею - 4699 грн. 34 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф процентна складова) - 2913 грн. 44 коп. Тому позивач просив стягнути з відповідача 61682 грн. 32 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 08.04.2010 року, 1762 грн. судових витрат.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 947 грн.75 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 08.04.2010 року та 27 грн.14 коп. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне та необ'єктивне дослідження всіх обставин справи, а також на порушення застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, скасувавши в частині відмови у стягненні заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги скаржника в повному обсязі, а також стягнути судові витрати.
Вказував, що згідно анкети-заяви відповідач власноручним підписом засвідчив, що ознайомлений здоговором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з його умовами тазобов'язався виконувати вимоги умов та правил надання банківських послуг, а такожрегулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку.
Відсутність підпису позичальника на цих Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційне провадження у цій справі необхідно зупинити до розгляду справи № 754/13763/15-ц Великою Палатою Верховного Суду.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не доведено укладення з ОСОБА_3 08.04.2010 року договору про надання банківських послуг, в якому чітко визначено умови надання кредиту та його погашення. Тому відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України вважав, що анкета-заява не є належним доказом, який підтверджував би факт укладення між сторонами кредитного договору, в якому чітко визначено умови надання кредиту та його погашення.
Суд вважав, що в анкеті-заяві від 08.04.2010 року ОСОБА_3 лише виявила бажання оформити на своє ім'я кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та погодила, що ця заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилася і погоджується з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банка, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Вона зобов'язується виконувати вимоги Умов і правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк». Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому позивачем на надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брала на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов'язань за кредитним договором на умовах, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.
Разом з тим, суд звернув увагу на ту обставину, що відповідач вчиняла дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором, що свідчить про визнання нею факту отримання кредитних коштів, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, а тому дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 947 грн. 75 коп.
Оскільки ОСОБА_3 у період з 08.04.2010 року фактично користувалася наданими ПАТ КБ «Приватбанк» кредитними коштами у розмірі 1000 грн., а умовами договору не встановлено розмір процентів за користування ними, то їх розмір підлягає визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України відповідно до положень ст. 1048 ЦК України, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-1412цс16.
Разом з тим, суд посилався на те, що позбавлений можливості стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, відповідно до положень ч.1 ст.1048 ЦК України та ч.2 ст.1054 ЦК України, оскільки позивачем не надано відповідного розрахунку, а з наявного розрахунку неможливо визначити їх розмір через відсутність окремих складових заборгованості, а саме: заборгованості на певну дату тіла кредиту.
Оскаржуючи зазначене рішення суду, представник позивача зазначав, що висновок суду першої про те, позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу є помилковим, оскільки відповідно до анкети-заяви відповідач власноручним підписом засвідчив, що ознайомлений та згодний із Умовами надання банківських послуг, атакож Тарифами банку, що були надані в письмовому вигляді, а також виражає своюзгоду, що ця заява разом з умовами наданням банківських послуг, правиламикористування кредитною карткою, складають між сторонами договір про надання банківських послуг.
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, висловлена правова позиція, відповідно до якої свою згоду з Умовами позичальник висловив у своїй заяві, яку власноручно підписав. Такі умови надання кредиту існували при укладенні договору, вони є складовою кредитного договору і у заяві позичальника зазначено, що він ознайомлений з такими Умовами і згодний з ними. Умови є складовою кредитного договору, оскільки разом з заявою позичальника та Тарифами банку визначають умови кредитного договору.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 754/13763/15ц за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, оскільки колегія суддів вирішила відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14.
При цьому колегія суддів Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважала, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником.
Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.
Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.
Враховуючи викладене та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі про те, що Умовами та правилами надання банківських послуг, які є складовою кредитного договору, оскільки про їх ознайомлення позивач розписалась в анкеті-заяві від 08.04.2010 року, яка разом з Тарифами банку визначають умови кредитного договору, і зазначеними умовами та Тарифами встановлено відсоткову ставку та передбачено можливість збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинити апеляційне провадження у цій справі до розгляду справи № 754/13763/15-ц Великою Палатою Верховного Суду.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 252 ЦПК України, суд
ухвалив:
Зупинити апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана його представником Литвиненко Оленою Леонідівною, на рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №754/13763/15-ц.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.