12 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 425/388/15-к
Провадження № 51-568км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Кремінського районного суду Луганської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Новотошківське м. Кіровська Луганської області, мешканця АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, працюючого заступником директора ТОВ «Рубіжанський трубний завод», не судимого,
виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кремінського районного суду Луганської області від 30 березня 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.
Органом досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався у наступному. Так, у ОСОБА_6 , який обіймав посаду секретаря Рубіжанської міської ради та виконуючи обов'язки міського голови, в квітні-травні 2014 року виник злочинний умисел на вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України, шляхом організації 11 травня 2014 року на території міста Рубіжне Луганської області проведення незаконного «референдуму щодо підтримки акту про державну самостійність Луганської народної республіки» та використання його результатів для відокремлення території Луганської області зі складу України. Усвідомлюючи неможливість самостійної реалізації своїх злочинних планів, ОСОБА_6 наприкінці квітня-початку травня 2014 року в м. Рубіжне Луганської області вступив у злочинну змову з невстановленими на той час особами щодо спільних дій з організації в м. Рубіжне Луганської області незаконного «референдуму щодо підтримки акту про державну самостійність Луганської народної республіки» та створення виборчих комісій з метою проведення підрахунків голосування. В подальшому ОСОБА_6 брав участь у засіданні щодо організації проведення незаконного «референдуму з підтримки акту про державну самостійність Луганської народної республіки» та про плани щодо створення федерації Новоросія на південному сході території України, які проводили ватажки не передбаченого законом збройного формування «Армія ЮгоВостока» ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Під час зазначеного засідання ОСОБА_6 публічно висловив намір організувати та провести на території м. Рубіжне Луганської області незаконний «референдум щодо підтримки акту про державну самостійність Луганської народної республіки», а також використати його результати для відокремлення території Луганської області зі складу України.
В подальшому, використовуючи власний авторитет, ОСОБА_6 в травні 2014 року проводив зібрання, наради та особисті зустрічі, під час яких закликав взяти участь в організації незаконного «референдуму щодо підтримки акту про державну самостійність Луганської народної республіки», зокрема проведенні агітації серед місцевого населення щодо участі в референдумі, виділенні приміщень для проведення голосування. Внаслідок вказаних дій ОСОБА_6 вчинених ним з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановлених Конституцією України, 11 травня 2014 року в м. Рубіжне Луганської області в порушення діючого законодавства проведено так званий референдум, на розгляд якого винесено питання щодо підтримки акту державної самостійності «Луганської народної республіки». Після проведених голосувань на території м. Рубіжне Луганської області, за сприяння ОСОБА_6 та невстановлених на цей час осіб, 11 травня 2014 року, бюлетені передані представникам терористичної організації «Луганської народної республіки».
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачувався у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК, тобто у вчиненні умисних дій, вчинених представником влади з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року вирок Кремінського районного суду Луганської області від 30 березня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор фактично посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, наводить доводи стосовно передчасності висновку суду першої інстанції про те, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не погоджується з висновком суду про виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 110 КК у зв'язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.
Прокурор вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заявлених під час судового розгляду стороною обвинувачення клопотань про направлення запиту до Ради національної безпеки та оборони України щодо участі ОСОБА_6 у перемовах з представниками незаконних збройних формувань.
Крім того, у скарзі прокурор наголошує на тому, що апеляційний суд, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, про наявність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК, належним чином їх не перевірив і не навів мотивів на їх спростування.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі.
Виправданий ОСОБА_6 просив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення щодо нього без зміни, посилаючись на ї[ законність та обґрунтованість.
Захисник ОСОБА_7 також просив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, вважаючи судові рішення щодо його підзахисного ОСОБА_6 законними, а його виправдання обґрунтованим та вмотивованим.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи викладені у касаційній скарзі, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставиться питання у касаційній скарзі прокурора, і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вказаних вимог закону.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов'язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Очевидно, що предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення різняться за об'єктом, об'єктивною та суб'єктивною сторонами, суб'єктом. Пред'являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що оскаржуючи виправдувальний вирок в апеляційному порядку, прокурор не ставив питання про постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , отже, передбачені законом підстави для постановлення нового вироку у апеляційного суду були відсутні.
Натомість, прокурором в апеляції ставилось питання про скасування вироку і призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв'язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до обвинувачення, як воно викладене органами досудового слідства у зміненому обвинувальному акті, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які він вчинив, як представник влади за попередньою змовою групою осіб.
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення передбачає виконання певних дій, спрямованих на досягнення зазначеної мети. Такими діями зі сторони ОСОБА_6 органи досудового слідства визначали: його участь 6 травня 2014 року у засіданні щодо організації проведення незаконного «референдуму щодо підтримки акту про державну самостійність Луганської народної республіки» та про плани створення федерації Новоросія на південному сході території України, яке проводив ватажок непередбаченого законом збройного формування, і на якому ОСОБА_6 , висловив намір проведення відповідного референдуму на території міста Рубіжного Луганської області з метою використати його результати для відокремлення території Луганської області від України, а також проведення ОСОБА_6 у травні 2014 року зібрань, нарад, особистих зустрічей, агітації серед місцевого населення щодо участі у референдумі, виділення приміщень для проведення голосування.
У якості доказу участі ОСОБА_6 у вказаному засіданні стороною обвинувачення було наведено відеофайл, на якому зафіксовано відповідне засідання та протокол огляду відеофайлів. Проте, як встановив суд у вироку , згідно цього протоколу та відеофайлу до нього зміст виступу ОСОБА_6 , свідчить, що спочатку він намагався уникнути прямої відповіді на питання щодо проведення референдуму, а потім, згідно його пояснень, він був вимушений дати таку відповідь, перебуваючи в оточенні озброєних людей, маючи реальні підставі побоюватись за своє життя, і ці пояснення суд першої інстанції визнав такими, що заслуговують на увагу. За таких умов суд зробив висновок про відсутність з боку ОСОБА_6 висловлювань чи будь-яких закликів до проведення референдуму на території міста Рубіжного.
Про саму доцільність перебування ОСОБА_6 на засіданні, на думку суду першої інстанції, свідчить інформація, що міститься у депутатському зверненні народного депутата України ОСОБА_10 , який був Головою підкомітету з питань державної безпеки Комітету Верховної Ради України з питань національної оборони, в якому зазначається, що з квітня 2014 року ОСОБА_6 приймав участь у діяльності робочої групи для ведення перемов з особами, які здійснили захоплення будівлі СБУ (т.1 а.к.п.93-94).
Ця інформація, на думку суду першої інстанції, знаходить підтвердження у листі керівника ГО «Всеукраїнська організація «Самооборона Майдану» ОСОБА_11 за №17 від 10.02.2015 року, в якому зазначається, що участю у вказаних перемовинах ОСОБА_6 , наряду з іншими учасниками, проявив активну життєву позицію та громадянську мужність (т.1, а.к.п.64).
Доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заявлених під час судового розгляду стороною обвинувачення клопотань про направлення запиту до Ради національної безпеки та оборони України щодо участі ОСОБА_6 у перемовах з представниками незаконних збройних формувань є неспроможними, оскільки суд першої інстанції з наведенням відповідного мотивування відхилив клопотання сторони обвинувачення про здійснення запиту щодо перевірки факту виготовлення та направлення цих документів.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано звернула увагу на те, що органи досудового слідства не були обмежені у збиранні доказів, в тому числі не були позбавлені можливості призначати в ході досудового слідства ті експертизи, які вважали необхідними, проте не зробили цього.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачення не містить жодних фактів, які би свідчили про дійсне вчинення ОСОБА_6 активних дій, направлених на проведення референдуму і про які зазначив прокурор у обвинувальному акті: проведення зібрань, нарад, особистих зустрічей, агітації серед місцевого населення щодо участі у референдумі, виділення приміщень для проведення голосування, тощо.
Суд ретельно дослідив зазначені докази, надав їм правильну юридичну оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про те, що у своїй сукупності досліджені докази свідчать про недоведеність вини ОСОБА_6 у пред'явленому обвинуваченні, при цьому відповідно до закріпленій у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості, суд всі сумніви щодо доведеності обвинувачення тлумачив на користь обвинуваченого.
Апеляційний суд, переглянувши вирок в межах апеляційних скарг, враховуючи, що прокурор не ставив питання про постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , а отже, передбачені законом підстави для постановлення нового вироку у апеляційного суду були відсутні, прийшов до висновку, що судом повно і всебічно досліджені надані сторонами докази, а висновки суду, викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та постановив ухвалу, яка відповідає кримінальному процесуальному закону.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Кремінського районного суду Луганської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2