Справа № 553/9/19 Номер провадження 22-ц/814/664/19Головуючий у 1-й інстанції Парахіна Є. В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
14 лютого 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Абрамова П.С.,
Суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області, Управління служби безпеки України в Полтавській області про усунення перешкод в користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу судді Ленінського районного суду м. Полтави від 08 січня 2019 року про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю, постановлену без участі сторін 08 січня 2019 року під головуванням судді Парахіної Є.В.,-
03 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області, Управління служби безпеки України в Полтавській області, у якому просив усунути перешкоди у користуванні власністю та відшкодувати завдану йому моральну шкоду.
Підстави позову вмотивовував тим, що він, його дружина ОСОБА_3 та його син ОСОБА_4 являються співвласниками квартири АДРЕСА_1. У 2018 році він звернувся до приватного нотаріуса Святецької І.В. з проханням оформити заповіт на сина на належну йому частки квартири, у чому йому було відмовлено з тих підстав, що вона перебуває під арештом. Вказує на те, що арешт накладено незаконно у 2002 році Управлінням служби безпеки України в Полтавській області.
Як зазначає позивач, дізнавшись про вказану інформацію, у нього відбулося загострення хвороб (страждає на гіпертонічну та ішемічну хвороби), він потрапив на стаціонарне лікування. Через переживання він не спить ночами, зазнав страждань внаслідок того, що відвернулися діти, родичі, оскільки всі вважали, що квартира арештована через його громадську позицію. Розмір моральної шкоди оцінює у 250000 гривень.
ОСОБА_2 просив суд стягнути з Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області, Управління служби безпеки України в Полтавській області на його користь моральну шкоду, завдану незаконним арештом у 2002 році квартири АДРЕСА_2, в сумі 250000 гривень; визнати дії Управління служби безпеки України в Полтавській області протиправними та зобов'язати усунути перешкоди в користуванні власністю, а сам: винести постанову, якою зняти арешт квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Полтави від 08 січня 2019 року цивільну справу №553/401/19 (провадження №2/553/9/2019) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області, Управління служби безпеки України в Полтавській області про усунення перешкод в користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди передано на розгляд до Київського районного суду м. Полтави.
З даною ухвалою не погодився позивач ОСОБА_2 та подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу на розгляд до Ленінського районного суду м. Полтави.
Апелянт вважає, що суд дійшов невірного висновку про наявність у даному випадку виключної підсудності, оскільки предметом спору не є спір з приводу нерухомості. Незаконний арешт не може вважатися спором про нерухоме майно, а є лише вимогою відшкодувати шкоду, завдану процесуальними діями, що обмежують права громадян.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що предметом позовних вимог ОСОБА_2 є дві вимоги :
-про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області, Управління служби безпеки України в Полтавській області;
-про усунення перешкод у користуванні квартирою та зняття арешту з цієї квартири.
Вирішуючи питання обґрунтованості доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до загальних правил, встановлених ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Разом з тим, в ч.ч. 1, 2 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
У постанові Пленуму ВСУ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність ( стаття 114 ЦПК (в редакції 2004 року з подальшими змінами) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Норми нині чинного цивільно-процесуального законодавства ( ст. 30 ЦПК) містять положення, аналогічні змісту ст. 114 ЦПК.
Порушена позивачем ОСОБА_2 вимога щодо усунення перешкод у користуванні власністю, саме: квартирою АДРЕСА_1, шляхом знаття арешту з квартири, стосується нерухомого майна і процесуально врегульовується правилами виключної підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
На підставі вищевикладеного, місцевий суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про територіальну непідсудність даного спору Ленінському районному суду м. Полтави та наявність підстав для передачі справи за місцем знаходження нерухомого майна.
Поряд з цим, місцевий суд при вирішенні питання про відкриття провадження, встановивши суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, має врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду в рамках справи №461/233/17-ц, провадження № 14-326цс18 (ЄДРСРУ № 77361936) постанова від 17 жовтня 2018 року.
Доводи апеляційної скарги таких висновків місцевого суду не спростували.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування судді Ленінського районного суду м. Полтави від 08 січня 2019 року про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, виходячи з категорії спору, звільнений від сплати судового збору, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п.1, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Ленінського районного суду м. Полтави від 08 січня 2019 року про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя : _________ П.С. Абрамов
Судді: _________Г.Л. Карпушин _________ Л.М. Хіль