Справа № 296/12441/18
2/296/423/19
"04" лютого 2019 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючої - судді Маслак В.П.,
секретаря Тузенко А.О.,
позивача ОСОБА_1,
за участі представника відповідача Коберник Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області, третя особа: Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі, у якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 33993,81 коп. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно постанови Верховної Ради України від 08.09.2016р. №1515-V-ІІІ та наказу голови Апеляційного суду Житомирської області від 21.09.2016р. була звільнена з посади судді Апеляційного суду Житомирської області. З 22.09.2016 року перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Житомирі та отримує щомісячне довічне грошове утримання, яке нараховане у розмірі 86% від суддівської винагороди при стажі роботи понад 23 роки.
Зазначає, що відповідно до положення абзацу першого п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового Кодексу України орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, щомісячно утримував з її пенсії податків (прибуткового та військового) доходів фізичних осіб. За період з 22.09.2016р. по лютий 2018р. включно розмір утриманих податків становить 33993,81 грн. (31378,88 грн. прибутковий та 2614,93 грн. військовий). Рішенням Конституційного суду від 27.02.2018 року №1-р/20 визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення абзацу першого п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового Кодексу України та втрачають свою чинність з дня ухвалення цього рішення. У цьому рішенні Конституційного Суду України зазначено, що реалізація положення абзацу першого п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому п.167.4 ст.167 Кодексу. Таким чином, відрахування податків з її довічного грошового утримання призвело до заподіяння шкоди, яка підлягає відшкодуванню у порядку ст.152 Конституції України, ст.1175 ЦК України. Позивач зазначає, що недоотримувала дохід у вигляді утриманих податків з пенсійних виплат у розмірі 33993,81 грн.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання (а.с.7).
Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області подано відзив на позовну заяву від 17.01.2019р., в якому представник зазначає, що управління є неналежним відповідачем по даній справі, оскільки доказів заподіяння шкоди управлінням, його посадовими чи службовими особами позивачем не надано. Управління казначейства не має повноважень на втручання у діяльність Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а тому не може аналізувати правильність і законність їх дій, а отже нести за це відповідальність. Відповідно до наданих повноважень управління Казначейства виконує функцію обслуговування банку розпорядника бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду, а не як вважає позивач, орган, з якого підлягає стягнення (а.с.16-18).
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов.
Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі. Письмових заперечень суду надано не було.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 згідно постанови Верховної Ради України від 08.09.2016р. №1515-V-ІІІ та наказу голови Апеляційного суду Житомирської області від 21.09.2016р. звільнено з посади в зв'язку з поданням заяви про відставку.
Управлінням Пенсійного фонду України в м. Житомирі позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання, як судді у відставці, яке нараховане у розмірі 86% від суддівської винагороди при стажі роботи понад 23 роки.
За даними Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сума утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 22.09.2016р. по 28.02.2018 року з нарахованих коштів довічного грошового утримання утримано прибуткового податку та військового збору в сумі 33993,81 грн. (а.с.5).
Позивач, вказуючи на порушення її права, шляхом заподіяння матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у виді утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з пенсії державного службовця, звернулася до суду з даним позовом за його захистом.
Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини, які регулюються положеннями норм Конституції України та Цивільного кодексу України.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ і стали підставою для утримання при виплаті щомісячної пенсії ОСОБА_1 за період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Після запровадження у законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов'язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.
Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.
Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.
Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.
Згідно ч. 1ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Виходячи з аналізу зазначених норм закону та зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними чинності з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, суд вважає, що мало місце незаконне утримання коштів з пенсії позивача через дію вищевказаних норм, в зв'язку з чим порушене право підлягає захисту шляхом задоволення позову і компенсації недоотриманих коштів в порядку ст. 152 Конституції України, ст.ст.22,1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування до держави, Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.
При цьому, суд враховує аргументи позивача, наведені нею в обґрунтування заявлених вимог, які знайшли своє підтвердження в ході дослідження наявних в матеріалах справи доказів.
Що стосується аргументів представника відповідача з приводу того, що останній є неналежним відповідачем по справі, то позивач клопотань про заміну відповідача або залучення співвідповідача не заявляла, що є її правом.
Відповідно до ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державне казначейство України.
За приписами п.9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМ України №215 від 15.04.2015 року, казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до покладених завдань Державне Казначейство України здійснює списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт п'ятий пункту четвертого цього Положення).
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено «Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845.
Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Такі висновки узгоджуються з висновком Верховного Суду України у справі №6-440цс16 від 25 травня 2016 року; у справі №6-3014цс16 від 12 квітня 2016 року; у справі №6-501цс17 від 22 червня 2017 року.
Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до п.п.4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03 серпня 2011 року, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області, третя особа: Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, - задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 33993 (тридцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто три гривень ) 81 коп. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Стягнути з Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області на користь ОСОБА_1 704,80 грн. (сімсот чотири гривні) 80 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. П. Маслак