вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" лютого 2019 р. м. Київ Справа № 911/2640/18
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (адреса: 07301, Київська обл., м.Вишгород, вул. Кургузова, 3-В, код 13713569)
до фізичної особи-підприємця Нікорович Олени Сергіївни (адреса: АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1)
про стягнення 1005,76 гривень
за участю представників:
позивача - не з'явились;
відповідача - не з'явились.
Вишгородське районне комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Нікорович Олени Сергіївни, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 500,00 грн, пеню у розмірі 103,55 грн, три відсотки річних з простроченої суми у розмірі 81,21 грн, інфляційні втрати з простроченої суми у розмірі 321,00 грн, всього на загальну суму 1005,76 грн, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором від 13.11.2014 № 90 про реструктуризацію боргу, що виник за договором від 01.10.2008 №21990 на споживання теплової енергії.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження на 20.12.2018.
03.01.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у зв'язку з невиконанням позивачем своїх обов'язків за договором №21990 на споживання теплової енергії від 01.10.2008, пункта 3.1.1 щодо письмового звернення споживача про припинення теплопостачання. Також відповідач посилається на неможливість надання послуг з опалення у спірний період у зв'язку з заміною труб, а також на сплив строку позовної давності. Відповідач надав заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначає про сплив строку позовної давності у лютому 2018 року щодо вимог за договором про реструктуризацію заборгованості від 01.12.2014, оскільки цей договір діяв до 01.02.2015.
22.01.2019 через канцелярію суду від позивача надішла відповідь на відзив, у якій позивач посилається на визнання відповідачем заборгованості шляхом укладання договору реструктуризації, а також часткового погашення заборгованості 28.11.2014, 12.03.2015, 05.06.2015, 14.08.2015, 12.01.2018, що свідчить про переривання строків позовної давності відповідно до положень ст. 264 Цивільного кодексу України. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором реструктуризації боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені заявлені в межах строків позовної давності.
Розгляд справи відкладався.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.01.2019 постановлено закрити підготовче провадження у справі № 911/2640/18, призначено розгляд справи по суті на 07.02.2019.
Представники сторін в судові засідання не з'являлися, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які повернулися на адресу суду.
Враховуючи те, що нез'явлення сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.10.2008 між Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа», як виробником, та фізичною особою-підприємцем Нікорович Оленою Сергіївною, як споживачем, був укладений договір № 21990 на споживання теплої енергії, за умовами якого виробник зобов'язався надавати споживачеві послуги з централізованого опалення і централізованого гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування цими послугами на умовах даного Договору.
13.11.2014 у зв'язку з виникненням заборгованості ФОП Нікорович О.С. (надалі - відповідач) перед ВРКП «Вишгородтепломережа» (надалі - позивач) за договором №21990 на споживання теплої енергії від 01.10.2008, на підставі заяви відповідача від 13.11.2014 про реструктуризацію заборгованості, між сторонами був укладений договір №90 про реструктуризацію боргу.
Відповідно до пунктів 1, 3 договору про реструктуризацію заборгованості позивач надав відповідачу розстрочку з 01.12.2014 до 01.02.2015, згідно додатку до цього договору, у погашенні заборгованості за комунальні послуги, що утворилися станом на 13.11.2014 на суму 3000,00 грн. Відповідач зобов'язався забезпечити своєчасне погашення боргу за житлово-комунальні послуги згідно з умовами, визначеними договором, а саме 1500,00 грн у грудні 2014 року і 1500,00 грн у січні 2015 року (додаток до договору реструктуризації заборгованості № 90 від 13.11.2014).
У пункті 5 договору про реструктуризацію заборгованості встановлено, що у разі несвоєчасного внесення плати за договором нараховується пеня у розмірі 0,01%, яка нараховується за кожний день прострочення, але не більше ніж 100 відсотків загальної суми боргу.
Згідно з пунктом 6 договору про реструктуризацію заборгованості договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 01.02.2015.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджує відповідач у відзиві на позовну заяву, відповідачем за договором про реструктуризацію заборгованості №90 від 13.11.2014 заборгованість у сумі 3000,00 грн погашалась частково, по п'ятсот гривень 28.11.2014, 12.03.2015, 05.06.2015, 14.08.2015 та 12.01.2018, на загальну суму 2500,00 грн. Заборгованість у сумі 500,00 грн не була погашена відповідачем на момент розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення відтворені в абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якого суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч 1. ст. 612 ЦК України).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судом, відповідач в порушення своїх зобов'язань за договором про реструктуризацію заборгованості №90 від 13.11.2014 та наведених положень законодавства на момент звернення позивача до суду не здійснив повного погашення заборгованості в порядку, встановленому вказаним договором, внаслідок чого несплачена заборгованість відповідача перед позивачем склала 500,00 грн. Також позивачем було нараховано на суму заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості пеню за період з 01.09.2015 по 20.12.2018 у розмірі 103,55 грн, 3% річних від простроченої суми за період з 01.09.2015 по 30.11.2018 у розмірі 81,21 грн і інфляційні втрати за період з вересня 2015 року по жовтень 2018 року у розмірі 321,00 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом перевірено арифметичний розрахунок 3% річних, інфляційних та пені за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат відповідають вимогам діючого законодавства та є правомірними.
Однак позивачем при здійсненні розрахунку пені не було враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Враховуючи те, що відповідач в порушення умов договору про реструктуризацію заборгованості станом на 01.02.2015 не виконав зобов'язання з повного погашення заборгованості за вказаним договором, позивач вправі нарахувати пеню за прострочення виконання зобов'язання за період з 01.02.2015 по 01.08.2015. З огляду на те, що згідно з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені після спливу шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, припиняється, позовні вимоги про стягнення пені за період з 01.09.2015 по 20.12.2018 у сумі 103,55 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
При цьому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Як встановлено судом та підтверджують сторони, відповідач після припинення дії договору про реструктуризацію заборгованості 01.02.2015 здійснював часткове погашення заборгованості за вказаним договором 12.03.2015, 05.06.2015, 14.08.2015 та 12.01.2018. Такі дії відповідача свідчать про визнання ним свого боргу, у зв'язку з чим трирічний строк позовної давності, який мав рахуватися з 01.02.2015 (дата порушення відповідачем зобов'язання з повного погашення заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості) переривався і станом на дату подання позову - 28.11.2018 не сплив.
Крім того, судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо неможливості надання позивачем послуг з централізованого опалення, за несплату яких утворилася спірна заборгованість, оскільки договором про реструктуризацію не зазначено період, щодо якого виникла ця заборгованість, а обставини з виконання сторонами зобов'язань за договором на споживання теплої енергії №21990 від 01.10.2008 не є предметом спору у даній справі.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 500,00 гривень основного боргу, 81,21 гривень 3% річних, 321,00 гривень інфляційних втрат. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 103,55 грн задоволенню не підлягають.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Нікорович Олени Сергіївни (адреса: АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) на користь Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (адреса: 07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 3-В, код 13713569) 500,00 гривень основного боргу, 81,21 гривень 3% річних, 321,00 гривень інфляційних втрат та 1580,59 гривень судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 07.02.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повне рішення складено 18.02.2019.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.Д. Лилак