проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" лютого 2019 р. Справа № 922/707/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
при секретарі судового засідання Беккер Т.М.,
за участю представників:
прокурора - Ногіна О.М. (посвідчення №032167 від 11.02.2015);
позивача - Сінько Ю.Ю. (довіреність №08-21/20/2-19 від 02.01.2019);
відповідача - Зайцева О.О. (посвідчення НОМЕР_2 від 15.04.2011, довіреність б/н від 16.04.2018);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вх.№99Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 (суддя П.В. Хотенець, повне рішення складено 30.07.2018) у справі №922/707/18
за позовом Виконуючого обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків;
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків;
про стягнення 189556,75 грн.,
У березні 2018 року Виконуючий обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення 189556,75 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.07.2018 у справі №922/707/18 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 189556,75 грн. та 2843,37 грн. судового збору.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом не було враховано, що відповідач з 08.12.2015 року щомісячно сплачував земельний податок.
Також апелянт наголошує на неможливості застосування до спірних правовідносин статей 1212-1214 ЦК України.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача. Встановлено прокурору та позивачу строк до 11.10.2018 для надання відзивів на апеляційну скаргу, з наданням доказів надсилання (надання) іншим учасникам справи копій відзивів та доданих до них документів.
Указом Президента від 29.12.2017 №454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", крім іншого, ліквідовано Харківський апеляційний господарський суд та утворено Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області з місцезнаходженням у місті Харкові.
Відповідно до частини 6 статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно територіальних одиниць) та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Указом Президента від 28.09.2018 № 295/2018 "Про переведення суддів" до новоутвореного Східного апеляційного господарського суду переведено суддів.
Повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду оприлюднено в газеті "Голос України" № 185 (6940) від 03.10.2018.
Відповідно до частини 6 статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та ст. 31 ГПК України судові справи та матеріали проваджень, що перебували у володінні суду, що ліквідується передані до новоутвореного суду.
Згідно до п. 3 ч. 1 статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Згідно витягу з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2018, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2018 справу №922/707/18 прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 07.11.2018.
18.10.2018 прокуратура Харківської області надіслала відзив на апеляційну скаргу відповідача (вх.№123).
Ухвалою суду від 07.11.2018 було зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 у справі №922/707/18 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/3412/17 за аналогічними правовідносинами.
10.12.2018 року від Харківської міської ради через канцелярію суду надійшло клопотання (вх.№2176), в якому зазначено, що справу №922/3412/17 розглянуто та за результатами її розгляду Великою Палатою Верховного Суду винесено постанову від 20.11.2018 року, повний текст якої опубліковано на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 05.12.2018 року. Таким чином, Харківська міська рада просить поновити провадження у справі №922/707/18 у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення.
13.12.2018 системою повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Склярук О.І., для розгляду справи №922/707/18 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.
Ухвалою суду від 13.12.2018 поновлено провадження у справі №922/707/18 та призначено її до розгляду на 16.01.2018.
Ухвалою суду від 16.01.2018 відкладено розгляд справи на 14.02.2018, зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області у строк до 08.02.2019 надати інформацію: за яку саме земельну ділянку у м. Харків приймалися платежі у вигляді земельного податку від ОСОБА_3 (код 278720611) з 08.12.2015 по 02.04.2018.
07.02.2019 від Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській надійшов лист (вх.№1372), в якому зазначено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3) знаходиться на обліку як платник земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0361 га., згідно добровільної заяви платника № К/437/ГР від 13.04.2018. У зв'язку із чим, ОСОБА_3 було нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2015-2018 роки: за 2015-6072,09 грн.; за 2016-8701,30 грн.; за 2017-9223,39 грн.; за 2018-9223,39 грн.
Нараховані суми земельного податку за період з 2015 по 2018 роки сплачені в повному обсязі і станом на 31.01.2019 заборгованість за ОСОБА_3 зі сплати земельного податку з фізичних осіб відсутня.
В судове засідання з'явився представник відповідача, який підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийняти нове про відмову в позові.
Прокурор та представник позивача, які заперечують проти апеляційної скарги відповідача, та просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 березня 2018 року №116720489 право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 203,4 кв.м., по АДРЕСА_2 з 16 листопада 2006 року було зареєстроване за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2006 року №8875.
Згідно інформаційної довідки, речові права на земельну ділянку по АДРЕСА_2 за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 не зареєстровані.
06.03.2018 головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_5 за участю інженера-геодезиста ОСОБА_6 та Інженера-землевпорядника ОСОБА_7 проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0361 га. по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" площею 203,4 кв.м.
За результатами обстеження складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки.
Межі земельних ділянок визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.
Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0361 га. по АДРЕСА_2 розташована нежитлова будівля літ. "А-1" площею 203,4 кв.м., право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3.
Земельна ділянка площею 0,0361 га. по АДРЕСА_2 використовувалась Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ."А-1" площею 203,4 кв.м.
Прокурор зазначає, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.
Отже, враховуючи відсутність у вищезазначений період зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку площею 0,0361 га. та з урахуванням статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка по АДРЕСА_2 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Відповідно до листа Головного управління ДФС у Харківській області №5349/9/20-40-13-09-20 від 14 березня 2018 року гр. ОСОБА_3 не зареєстрований як платник земельного податку або орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_2.
Як вказує прокурор, розмір безпідставно збережених коштів Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 згідно розрахунку складає: з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року - 39483,09 грн., з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 75439,20 грн., з 01 січня 2017 року по 01 листопада 2017 року - 63972,40 грн., з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року - 10662,06 грн. та становить взагалі 189556,75 грн.
Посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку по АДРЕСА_2, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендної плати, прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати у сумі 189556,75 грн. (з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року - 39483,09 грн., з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 75439,20 грн., з 01 січня 2017 року по 01 листопада 2017 року - 63972,40 грн., з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року - 10662,06 грн.)
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з огляду на користування відповідачем земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Судова колегія частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Судами встановлено, що відповідач правомірно володіє нежитловою будівлею, розташованою на земельній ділянці по АДРЕСА_2. Проте відповідне право щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано.
Згідно статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що платою за землю є обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є ані власником ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.147 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що оренда плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (стаття 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Матеріали справи свідчать, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Як вказано судом першої інстанції, у період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.
Проте, як зазначає в апеляційній скарзі відповідач, з 2015 року ним сплачувався земельний податок за спірну земельну ділянку, що підтверджується наявними в матеріалах справи двома довідками Східної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.
Вказані платежі не були враховані місцевим судом при прийнятті оскаржуваного рішення.
До матеріалів справи прокурором надано оригінал листа Головного управління ДФС у Харківській області №5349/9/20-40-13-09-20 від 14.03.2018, в якому повідомляється, що гр. ОСОБА_3, код НОМЕР_1 не зареєстрований як платник земельного податку або орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.46)
Також, до матеріалів справи відповідачем надано лист ГУ ДФС у Харківській області №11400/9/20-40-13-09-20 від 17.05.2018, в якому зазначено, що гр. ОСОБА_3, код НОМЕР_1 зареєстрований як платник земельного податку за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, згідно заяви платника від 13.04.2018. (а.с.113)
Разом з тим, в матеріалах справи наявні копії листів ГУ ДФС у Харківській області від 18.04.2018 на запит ОСОБА_3 та від 11.07.2018 на запит адвоката Зайцевої О.О., в яких повідомлено, що ОСОБА_3 код НОМЕР_1 з 08.12.2015 по 02.04.2018 сплачувався земельний податок, зокрема, згідно АІС "Податковий блок" в ІКП платника зараховані кошти зі сплати земельного податку з фізичних осіб з 08.12.2015 по 02.04.2018 (щомісячно у розмірі 4856,16 грн.). (а.с. 88 та а.с.177).
Судом першої інстанції не було прийнято до уваги вказані листи ГУ ДФС у Харківській області від 18.04.2018 та від 11.07.2018.
Натомість, з посиланням на лист ГУ ДФС у Харківській області №5349/9/20-40-13-09-20 від 14.03.2018 судом зазначено, що земельний податок за землю за період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 не сплачував.
Однак, вказаний лист №5349/9/20-40-13-09-20 від 14.03.2018 не містить інформації саме щодо несплати відповідачем земельного податку. В ньому лише вказано, що відповідач не зареєстрований як платник податку.
Отже, висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи.
Крім того, апеляційним господарським судом зроблено запит до ГУ ДФС у Харківській області з метою конкретизації земельної ділянки, за яку відповідачем сплачувався земельний податок.
На виконання вимог ухвали суду, ГУ ДФС у Харківській області повідомило, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 знаходиться на обліку як платник земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0361 га., згідно добровільної заяви платника № К/437/ГР від 13.04.2018. У зв'язку із чим, ОСОБА_3 було нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2015-2018 роки: за 2015-6072,09 грн.; за 2016-8701,30 грн.; за 2017-9223,39 грн.; за 2018-9223,39 грн.
Нараховані суми земельного податку за період з 2015 по 2018 роки сплачені в повному обсязі і станом на 31.01.2019 заборгованість за ОСОБА_3 зі сплати земельного податку з фізичних осіб відсутня.
З відповіді ГУ ДФС у Харківській області не вбачається, що відповідачем сплачувався земельний податок за іншу земельну ділянку.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що нараховані ДФС суми земельного податку не збігаються з фактично сплаченими. Проте, вказане не свідчить, що відповідачем не сплачувався земельний податок.
Наведене підтверджується листами ГУ ДФС у Харківській області від 18.04.2018 та від 11.07.2018, відповідно до яких відповідачем було сплачено земельного податку: 08.12.2015 на суму 4856,16 грн.; 29.01.2015 на суму 4856,16 грн.; 29.02.2016 на суму 4856,16 грн.; 29.03.2015 на суму 4856,16 грн.; 04.05.2016 на суму 4856,16 грн.; 31.05.2016 на суму 4856,16 грн.; 29.06.2016 на суму 4856,16 грн.; 28.07.2016 на суму 4856,16 грн.; 31.08.2016 на суму 4856,16 грн.; 30.09.2016 на суму 4856,16 грн.; 31.10.2016 на суму 4856,16 грн.; 29.11.2016 на суму 4856,16 грн.; 20.12.2016 на суму 4856,16 грн.; 25.01.2016 на суму 4856,16 грн.; 23.02.2017 на суму 4856,16 грн.; 27.03.2017 на суму 4856,16 грн.; 12.04.2017 на суму 4856,16 грн.; 26.05.2017 на суму 4856,16 грн.; 27.06.2017 на суму 4856,16 грн.; 25.07.2017 на суму 4856,16 грн.; 25.09.2017 на суму 4856,16 грн.; 24.10.2017 на суму 4856,16 грн.; 17.11.2017 на суму 4856,16 грн.; 17.11.2017 на суму 4856,16 грн.; 28.12.2017 на суму 4856,16 грн.; 06.02.2018 на суму 4856,16 грн.; 02.04.2018 на суму 4856,16 грн. - на загальну суму - 131116,32 грн.
Місцевий суд не прийняв до увагу дану обставину та не врахував вказані платежі при винесенні оскаржуваного рішення.
Відтак, апеляційна скарга в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення в цій частині, відповідно, скасуванню.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 23.03.2018, що вбачається зі штампу вхідної кореспонденції господарського суду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено податку в сумі 126260,16 грн. до відкриття провадження у справі, відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Проте, останній платіж зроблено відповідачем 02.04.2018, тобто після відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З аналізу наведеної норми вбачається, що господарський суд повинен закрити провадження у справі, якщо спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи викладене та те, що на момент винесення оскаржуваного рішення між сторонам відсутній предмет спору стосовно 4856,16 грн., колегія суддів дійшла висновку щодо скасування рішення в цій частині та закриття провадження.
Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин статей 1212-1214 ЦК України
Як зазначено вище, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2018, керуючись ст.ст. 228,234 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі №922/707/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №922/3412/17 за аналогічними правовідносинами.
У зв'язку з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 20.11.2018 року, якою касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково, справу №922/3412/17 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, ухвалою Східного апеляційного господарського суду провадження у справі №922/707/18 за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_3, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2018 у справі №922/707/18 поновлено.
В наведеній постанові щодо неодержаної органом місцевого самоврядування суми орендної плати внаслідок невиконання власником нерухомого майна обов'язку з оформлення права користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій це майно розташовано викладено наступну правову позицію, якої дотримується суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Предметом позову в даній справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте, з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.
При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною.
Відтак, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження №3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам закону.
Судова колегія вважає, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому, а заявлена до стягнення сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати відповідно зменшенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду від 27.07.2018 у справі №922/707/18 в частині стягнення 131116,32 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 126260,16 грн. та закриттям провадження у справі в частині стягнення 4856,16 грн. безпідставно збережених коштів.
Керуючись статтями 129, 269, п. 2 ч.1 ст.275, п.3 ч.1 статті 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 у справі №922/707/18 в частині задоволення позову про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 131116,32 грн. та стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Прокуратури Харківської області судового збору в сумі 1966,75 грн. скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 126260,16 грн. відмовити та в частині стягнення 4856,16 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати провадження у справі закрити.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243, розрахунковий рахунок 31419611700002, Банк: ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 24062200) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 2950,11 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 18.02.2019.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов