Апеляційне провадження № 22-ц/824/968/2019
13 лютого 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 757/24009/18-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Шахової О.В.( суддя-доповідач), Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна,
треті особи: ОСОБА_6,
приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитро Валентинович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Литвинової І.В. в приміщенні суду, -
У травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ПН КМНО Левчук І.І., треті особи: ОСОБА_6, ПВ ВО м. Києва Ляпін Д.В., в останній редакції якого, просив суд визнати виконавчий напис ПН КМНО Левчук І. І. від 22 січня 2018 року вчинений на користь ОСОБА_6, таким, що не підлягає виконанню, повідомити приватного виконавця Ляпіна Д. В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, закрити виконавче провадження із зняттям арешту на майно та його кошти, з реєстрацією припинення обтяження майна та коштів, накладеного на підставі постанови про арешт майна від 05 лютого 2018 року.
Свої вимоги мотивував тим, що 03 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір позики грошових коштів, згідно з яким він отримав у власність 401 408, 00 грн., що еквівалентно 12 800 Євро за офіційним курсом НБУ на час укладення договору. Вважав, що строк виконання договору не настав, а тому стягувач не мав права пред'являти договір до стягнення боргу, а нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис.
Вказував, що ПН КМПНО Левчук І.І. не перевірила подані ОСОБА_6 документи та допустила порушення закону, оскільки він не отримував вимоги про погашення боргу, не висловив своєї позиції щодо цього і не погоджувався із заборгованістю.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року у позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що посилання суду на те, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріусу було надано повний обсяг документів в підтвердження безспірності заявленого боргу є помилковим та не відповідає дійсності. Крім того, боржнику не направлялася вимога про необхідність виконання зобов'язання та не було надано можливість висловити свої заперечення щодо безспірності грошових вимог.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримали, з підстав в ній викладених, просили скасувати рішення суду, та задовольнити позов у повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_9 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідача ПН КМНО Левчук І.І. у судове засідання не з'явилася. Про розгляд справи повідомлена належно, подала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи у її відсутність.
Третя особа ПВ ВО м Києва ЛяпінД.В. у судове засідання не з'явився. Про розгляд справи повідомлений належно, проте про причини неявки суд не повідомив. На адресу суду надіслав листа, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 286 Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи надано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» (далі - Перелік) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03 листопада 2017 року позивач та третя особа у справі ОСОБА_6 уклали договір позики грошових коштів, посвідченого приватним нотаріусом Новохатньою Н. С., зареєстрованого за № 3956 (ас. 90).
Відповідно до п. 1 договору позики від 03 листопада 2017 року, позивач як позичальник отримав від позикодавця третьої особи у справі ОСОБА_6 гроші в сумі 401 408, 00 грн, що еквівалентно 12 800, 00 Євро за офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього договору.
Пунктом 2.2 договору зафіксовано, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 03 грудня 2018 року, у гривнях, у сумі, яка буде еквівалентна 12 800 Євро, визначеним у порядку, передбаченому пунктом 2.3 цього договору на дату здійснення платежу.
Згідно з пунктом 2.5 договору від 03 листопада 2017 року, позивач має право повертати, а третя особа ОСОБА_6, як позикодавець прийняти повернуті гроші кошти також раніше визначеного у договорі кінцевого терміну, як і за пунктом 2.6 позивач має право повертати, а ОСОБА_6 зобов'язаний прийняти повернуту йому частину загальної суми боргу також раніше періоду погашення боргу, зазначеного у договорі.
Учасники договору від 03 листопада 2017 року погодили у пункті 2.7, що позика повертається рівними частинами до десятого числа кожного місяця, починаючи з грудня 2017 року, після укладення та посвідчення цього договору, але не пізніше строку, зазначеного у пункті 2.2 цього договору, тобто не пізніше 03 грудня 2018 року, якщо термін не буде продовжений за згодою сторін на підставі договору про внесення змін до договору від 03 листопада 2017 року, посвідченого нотаріально.
При не поверненні чи не своєчасному поверненні суми позики позикодавцю третій особі ОСОБА_6, тобто у строки, визначені пунктом 2.7 цього договору, позичальник погодився сплачувати позикодавцю пеню у розмірі 0,05 процентів від суми простроченого платежу за кожний день прострочення сплати боргу, як зафіксовано у пункті 3 договору від 03 листопада 2017 року.
У пункті 4 договору позики сторони передбачили, що при неповерненні суми позики своєчасно, тобто у строки, визначені пунктом 2.7 цього договору, позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення боргу у строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України, або іншим способом не забороненим законодавством України.
Судом також встановлено, що 12 грудня 2017 року третя особа ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_9 направив засобами поштового зв'язку позивачеві письмову претензію про повернення суми позики за договором позики 03 листопада 2017 року.
22 січня 2018 року відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левчук І. І. із заявою про вчинення виконавчого напису за договором позики від 03 листопада 2017 року, оскільки, враховуючи п. 2 п.п. 2.2, п.п. 2.3 договору позики грошових коштів та ст. 625 ЦК України, заборгованість позичальника (позивача) становила 456 384, 60 грн., що еквівалентно 12 910, 71 Євро, згідно з офіційно встановленим курсом НБУ Євро до гривні (ас. 89).
У своїй заяві, поданій відповідачеві Левчук І. І., третя особа ОСОБА_6 зазначив, що позичальник ОСОБА_4 не сплачував борг.
22 січня 2018 року відповідач вчинила виконавчий напис, зареєстрований за № 76, яким вона пропонувала, на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, звернути стягнення з позивача на користь третьої особи у справі ОСОБА_6 (ас. 88).
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом та вчинив виконавчий напис у відповідності зо ЗУ «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 надав нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості: заяву про вчинення виконавчого напису відповідно до пункту « Переліку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, у якій було обраховано суму заборгованості; договір позики, за правилами Порядку № 1172; письмова претензія про повернення суми позики; підтвердження надіслання претензії про повернення суми позики (ас.ас. 140-143).
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач був належним чином повідомлений про порушення зобов'язань та обов'язок ліквідувати допущені порушення.
За таких обставин, суд першої інстанції зробив законний та обґрунтований висновок про те, що нотаріусом перевірено факт направлення позивачу письмової вимоги про усунення порушень за договором, оскільки згідно підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку напису однією з обов'язкових умов є надіслання вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань і наявність відмітки поштового зв'язку про її відправлення, а не її одержання.
Апеляційний суд, установивши, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису нотаріусом здійснена перевірка наявності певних умов, за яких може бути вчинена зазначена нотаріальна дія, а також перевірка всіх пред'явлених для вчинення виконавчого напису документів, дійшов висновку про те, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 22 січня 2018 року указана третьою особою ОСОБА_6 заборгованість є безспірною, боржник ОСОБА_4 належним чином повідомлений про порушення зобов'язань, тому підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, немає.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються наданими документами до матеріалів справи та підлягають відхиленню.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті справедливе рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повну постанову складено 14 лютого 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді: