ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 лютого 2019 року м. Київ № 826/1984/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
02.02.2018 ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови 30.01.2018 йому в поновленні виплати пенсії за вислугу років, - протиправними;
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії за вислугу років з 03.05.2017.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач неправомірно припинив виплату пенсії за вислугу років на час роботи на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки посада викладача класу хореографії у позашкільному навчальному закладі не може вважатися роботою, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2018 у справі відкрито провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання.
16.04.2018 до суду від Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що позивач працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, з огляду на що, відповідачем правомірно припинено виплату пенсії за вислугу років.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 замінено відповідача Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві (ГУПФ України в м. Києві).
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.
Представники відповідача в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили, хоча про дату, час та місце його проведення ГУПФ України в м. Києві повідомлено завчасно та належним чином.
Отже, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням представника позивача, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України) та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Так, увалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2019 позовну заяву ОСОБА_1 в частині зобов'язання ГУПФ України в м. Києві поновити йому виплату пенсії за вислугу років у період з 03.05.2017 по 01.08.2017 залишено без розгляду.
В решті, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 31.08.2005 довічно призначено пенсію за вислугу років, як артисту балету відповідно до «Переліку посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 на підставі пункту «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 01.09.2005 позивач працює викладачем хореографічного відділу у Державному спеціалізованому мистецькому навчальному закладі «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського».
17.10.2015 позивач повідомив УПФ України в Оболонському районі міста Києва про те, що він працює викладачем хореографічного відділу у Державному спеціалізованому мистецькому навчальному закладі «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» і надав довідку цього закладу від 13.10.2015 №330.
03.05.2017 розпорядженням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві припинено ОСОБА_1 виплату пенсії та закрито пенсійну справу «до з'ясування» обставин та посади на якій він працює.
В травні 2017 позивач отримав від відповідача лист №477/06 від 03.05.2017 з вимогою з'явитись на прийом до спеціалістів пенсійного фонду з приводу вірного коригування бази даних працюючих/не працюючих пенсіонерів та подальшої виплати пенсії.
22.06.2017 позивач прибув до відповідача, надав необхідні документи і подав заяву про призначення пенсії.
Листом №36996/07 від 05.07.2017 відповідач, у відповідь на заяву позивача від 22.06.2017 повідомив, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу позивач працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, підстави для поновлення виплати пенсії за вислугу років відсутні.
У вересні та листопаді (двічі) 2017 позивач звертався до відповідача із заявами про поновлення виплати пенсії, надавав більш детальну інформацію щодо підстав призначення йому пенсії та просив надати належне обґрунтування підстав припинення виплати пенсії.
Відповіді на вказані заяви надані відповідачем листами №55930/06 від 04.10.2017 та №62264/06 від 08.11.2017, №5053 від 30.01.2018, які за змістом аналогічні листу №36996/07 від 05.07.2017.
Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві звернулось до Оболонського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 надмірно виплачених сум пенсій з 01.09.2005 по 31.05.2017 у сумі 118880,54 грн.
Позивач вважаючи, що відмова відповідача у припинення виплати йому пенсії, викладена в листі №5053 від 30.01.2018. порушує його права, звернувся до суду із даним позовом.
Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (стаття 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Пункт «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» закріплює, що право на пенсію за вислугу років мають артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 35 років за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, але не раніше досягнення 55 років.
Частина перша статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, а саме - виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Встановлено, що підставою для припинення виплати пенсії позивачу слугував висновок відповідача про те, що позивач працює на посаді, яка дає право на вислугу років, а отже підстави для виплати пенсії позивачу відсутні.
Згідно з копією трудової книжки та довідкою про працевлаштування, позивач з 01.09.2005 працює викладачем хореографічного відділу у Державному спеціалізованому мистецькому навчальному закладі «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського».
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського» є комунальною організацією (установою, закладом), видом діяльності якої зазначено КВЕД 85.52 Освіта у сфері культури (основний).
За приписами частини третьої статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, право на пенсію за вислугу років мають такі працівники позашкільних навчальних закладів: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Отже, посада викладача хореографічного відділу у Державному спеціалізованому мистецькому навчальному закладі «Київська дитяча школа мистецтв №2 імені М.І. Вериківського», на якій працює позивач, не відноситься до посад, які дають право на пенсію за вислугу років, з огляду на що, посилання відповідача на Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, для визначення права на пенсію за вислугу років працівників позашкільних навчальних закладів без деталізації по посадам є помилковим, оскільки право на пенсію за вислугу років дає не факт роботи у позашкільному навчальному закладі, а посада у такому закладі, визначена переліком.
Слід зазначити, що за період призначення та виплати пенсії за вислугу років позивачу зміни до вищевказаного Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, від 04.11.1993 в частині «Позашкільні навчальні заклади» не вносились.
До того ж, матеріалами трудової книжки та іншими доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що позивач з моменту призначення пенсії не поновлював роботу артиста балету та не працевлаштовувався на іншу посаду, що дає право на отримання пенсії за вислугу років.
З огляду на наведені обставини у сукупності, відповідач безпідставно припинив виплату пенсії позивачу.
У зв'язку із тим, що судом встановлено факт припинення виплати пенсії позивачу без достатніх на те підстав, суд вважає, що позивач має безумовне право на поновлення виплати пенсії.
Однак, відповідач листом №5053 від 30.01.2018 відмовив у поновленні виплати пенсії позивачу, що вказує на протиправність такої відмови та необхідність судового захисту прав позивача, порушених такою відмовою.
У частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за вислугу років, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на державу покладено обов'язок виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24.03.1988 суд дійшов висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.
Словосполучення «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Відтак, у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia пункт 1 статті 8.
У рішенні Європейського суду з прав людини Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24.03.1988 суд констатував, що втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного можна дійти висновку, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) в суду є обов'язок відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Відтак, у разі встановлення протиправності дій суб'єкта владних повноважень у суду виникає обов'язок відновити порушене право особи, зумовлене цими протиправними діями, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії, які максимально спрямовані на захист права особи, право якої порушене, та на відновлення законного становища. При цьому, важливого значення набуває чіткість та однозначність формулювання дій, які підлягають виконанню суб'єктом владних повноважень.
Частиною першою статті 245 КАС України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій.
З огляду на зазначене, враховуючи встановлення судом факту протиправності дій відповідача, суд дійшов до висновку про необхідність в судовому порядку зобов'язати ГУПФ України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції №15074980 від 01.02.2018, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-247, 255 КАС України,
вирішив :
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови 30.01.2018 ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за вислугу років, - протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 01.08.2017.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22869069).
Суддя О.М. Чудак