Іменем України
12 лютого 2019 року
Київ
справа №820/1410/18
адміністративне провадження №К/9901/67666/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до Міністерства фінансів України, третя особа - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства фінансів України на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Заічко О.В. від 24 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Перцової Т.С., Спаскіна О.А., Жигилія С.П. від 13 вересня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» (далі - КП «Харківводоканал», позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства фінансів України (далі - Мінфін України, відповідач), третя особа - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіонрозвитку України, третя особа) в якому просило суд:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування Комунальному підприємству «Харківводоканал» субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332, від 27.06.2017 № 3-21/з, від 13.11.2017 № 36-21/з, від 13.11.2017 № 39-21/з, від 13.11.2017 № 41-21/з, від 17.11.2017 № 38-21/з, від 19.12.2017 № 51-21/з та недоведення цього рішення до відома Казначейства;
зобов'язати Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332, від 27.06.2017 № 3-21/з, від 13.11.2017 № 36-21/з, від 13.11.2017 № 39-21/з, від 13.11.2017 № 41-21/з, від 17.11.2017 № 38-21/з, від 19.12.2017 № 51-21/з та довести рішення до Казначейства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про невиконання відповідачем вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 18.05.2017 у частині не завершення процедури розрахунків шляхом виділення коштів - субвенцій на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», чим порушив права та інтереси позивача в контексті того, що зазначена бездіяльність призвела до недоотримання позивачем коштів у розмірі 74768244,37 грн та, як наслідок, наявності відповідної суми боргу з ПДВ, на погашення якої мали бути спрямовані зазначені суми.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційний суд, виходив з протиправності бездіяльності Мінфіну щодо неперерахування КП «Харківводоканал» субвенції відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків від 27.06.2017 № 3-21/з, від 13.11.2017 № 36-21/з, від 13.11.2017 № 39-21/з, від 13.11.2017 № 41-21/з, від 17.11.2017 № 38-21/з, від 19.12.2017 № 51-21/з, оскільки відповідні зобов'язання покладені на Мінфін України Бюджетним кодексом України (далі - БК України), Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, Міністерство фінансів України звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Касаційна скарга Міністерства фінансів України подана 11 грудня 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/1410/18, витребувано матеріали справи та запропоновано учасникам справи подати відзиви на касаційну скаргу.
Разом із касаційною скаргою Міністерство фінансів України подало клопотання про участь представника у судовому засіданні під час розгляду справи у касаційному порядку. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2018 року у задоволенні цього клопотання відмовлено.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що КП «Харківводоканал» є єдиним підприємством, яке здійснює централізоване водопостачання та водовідведення м. Харкова та 52 населених пунктів Харківської області, працюючи в умовах дії тарифів, встановлених державним органом - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, які не покривають фактичних витрат підприємства.
Гарантією реалізації державної політики, направленої на підтримку та стабілізацію роботи позивача, є щорічне виділення, відповідно до Законів про Державний бюджет України, коштів на погашення різниці в тарифах, що передбачає право позивача на погашення існуючої заборгованості, у тому числі, з податкових платежів, коштами державного бюджету.
Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік (додаток № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік») передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі по тексту субвенція).
Кабінетом Міністрів України, на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, прийнято постанову від 18.05.2017 № 332, якою затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції (далі - Порядок № 332), в якому визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.
КП «Харківводоканал» укладено договори про організацію взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 на загальну суму 123 015 395,73 грн для погашення заборгованості КП «Харківводоканал» з податку на додану вартість: від 27.06.2017 № 3-21/з та № 4-21/з, від 13.11.2017 № 36-21/з, № 39- 21/з та № 41-21/з, від 17.11.2017 № 38-21/з, від 19.12.2017 № 51-21/з.
Сторонами зазначених договорів, окрім КП «Харківводоканал», є Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - ГУ ДКСУ в Харківській області), Департамент фінансів Харківської обласної державної адміністрації, Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації.
У відповідності до пункту 3 договорів Казначейство перераховує кошти Головному управлінню Державної казначейської служби України у Харківській області на підставі рішення Мінфіну.
Пунктами 4, 5, 6, 7 договорів визначено механізм послідовної передачі суми коштів, перерахованої Головному управлінню ДКСУ в Харківській області Державним казначейством України, від ГУ ДКСУ в Харківській області до КП «Харківводоканал».
Згідно з пунктом 8 договорів КП «Харківводоканал» перераховує до загального фонду Державного бюджету кошти на погашення податкового боргу, у тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) боргу в сумі, визначеній кожним договором.
Підпунктом 2 пункту 9 вказаних вище договорів передбачено обов'язок його учасників не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, а відповідно до пункту 10 договорів встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання своїх зобов'язань за договором відповідно до законодавства.
Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, відповідно до пункту 7 договорів, брав на себе зобов'язання перерахувати кошти на рахунок КП «Харківводоканал» для погашення різниці у тарифах на погашення заборгованості з податку на додану вартість на загальну суму 123 015 395,73 грн.
Однак, процедура розрахунків була проведена лише за договором від 27.06.2017 № 4-21/з, кошти на виконання решти договорів на рахунок КП «Харківводоканал» не надійшли, що позбавило позивача можливості розрахуватися по боргових зобов'язаннях перед державним бюджетом з податку на додану вартість на загальну суму 74768244,37 грн.
Наявність у позивача податкового боргу з податку на додану вартість зафіксовано довідками про розмір заборгованості від 19.06.2017, 02.11.2017, 17.11.2017, 11.12.2017, виданими Харківським управлінням офісу ВПП ДФС. Станом на 11.12.2017 розмір заборгованості складав 75077695,13 грн.
У зв'язку з неотриманням коштів відповідно до укладених договорів, КП «Харківводоканал» звернулося з листом від 09.01.2018 № 01.01-14/57-18 до Мінрегіонрозвитку України, як до головного розпорядника субвенції та відповідального виконавця бюджетної програми, в якому просило повідомити причини відсутності фінансування.
Листом від 16.01.2018 № 8/10-52-18 Мінрегонрозвитку України повідомив позивача про те, що на виконання пункту 7 Порядку № 332 до Мінрегіонрозвитку України надійшли договори про організацію взаєморозрахунків за участі КП «Харківводоканал» № 3/21-з, № 4-21-3, № 36/21-з, № 51-21/з, № 41-21/з. № 39-2І/з, № 38-2 І/з, які у складі зведених реєстрів № 5-ЗФ та № 18- ЗФ. № 21-ЗФ було направлено до Мінфіну. Зазначив, що з метою надання роз'яснень щодо причин відсутності фінансування договорів Мінрегіонрозвитку України лист позивача від 09.01.2017 направлено до Мінфіну для надання відповіді підприємству.
У відповідь на звернення КП «Харківводоканал», направлене Мінрегіонорозвитку до Міністерства фінансів України, останнє повідомило про неможливість вчинити дії із залучення грошових зобов'язань з ПДВ 2017 року у розмірі 74768244,37 грн як додаткового джерела субвенції на відшкодування різниці між фактичними витратами позивача та тарифами на комунальні послуги і, відповідно, забезпечити розрахунки за договорами, які укладені в рахунок зазначеного джерела, у зв'язку з невиконанням у минулому році запланованих надходжень з ПДВ.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, що позивачем не доведено факту порушення його прав Мінфіном, не зазначено, яким саме чином порушено права позивача у спірних відносинах. Також скаржник зазначає, що звертався до Мінрегіонрозвитку, як головного розпорядника коштів субвенції, та неодноразово доповідав Кабінету Міністрів України про неможливість проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв'язку із значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ, які у розумінні статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» є основним джерелом проведення розрахунків за субвенцією.
Крім того, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 23 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, відтак, бюджетний період 2017 року закінчився 31 грудня того ж року, після чого, на думку скаржника, договори про організацію взаєморозрахунків вважаються такими, що втратили чинність.
Скаржник також посилається на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, у якому йдеться про те, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. У цьому рішенні зазначається, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм їх реалізації може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Від КП «Харківводоканал» надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства фінансів України, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі правильного застосування норм матеріального права та повному з'ясуванні обставин справи, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційну скаргу -без задоволення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 48 частини першої статті 2 БК України субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;
Статтею 97 БК України визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.
Частиною другої зазначеної статі встановлено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 23 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).
Кабінетом Міністрів України, на виконання Закону та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, постановою від 18.05.2017 № 332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції, де визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.
Пунктом 3 Порядку № 332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.
Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіонрозвитку (пункт 1 Порядку № 332)
Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Порядку № 332 місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до пункту 6 цих Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіонрозвитку зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.
Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіонрозвитку інформацію про зобов'язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.
Мінрегіонрозвитку узагальнює подані відповідно до пункту 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.
Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.
Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року № 1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.
Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.
Як вбачається з наведених правових норм, субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам надається на погашення різниці між фактичною вартістю відповідних послуг (теплопостачання, водовідведення та ін.) та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» передбачено виділення субвенції за рахунок коштів державного бюджету на вказані цілі, а Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок № 332, яким визначено механізм отримання постачальниками послуг з водовідведення, теплопостачання та інших житлово-комунальних послуг компенсації за рахунок субвенції.
Порядком № 332 Мінрегіонрозвитку визначено головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми. При цьому, на Мінфін України покладено обов'язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов'язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та доведення його до відома Казначейства. Тобто, Мінфін визначений відповідальним державним органом, який повинен завершити процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік».
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем та всіма суб'єктами спірних правовідносин (зокрема, Мінрегонрозвитку України, Казначейством), окрім Міністерства фінансів України, виконані необхідні дії, спрямовані на отримання позивачем субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332, від 27.06.2017 № 3-21/з, від 13.11.2017 № 36-21/з, від 13.11.2017 № 39-21/з, від 13.11.2017 № 41-21/з, від 17.11.2017 № 38-21/з, від 19.12.2017 № 51-21/з. Зокрема, Мінрегіонрозвитку на підставі поданої Казначейством інформації сформував зведений звід договорів про взаєморозрахунки, стороною у яких є КП «Харківводоконал», та направив його до Мінфіну для перерахування субвенції.
У свою чергу Міністерством фінансів України, у порушення пункту 8 Порядку № 332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов'язань останнього.
На цій підставі колегія суддів вважає доводи скаржника про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Міністерством фінансів України такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та є необґрунтованими.
Стосовно доводів скаржника щодо неможливості проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв'язку із значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ, а також щодо того, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, відтак, договори про проведення взаєморозрахунків втратили чинність, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується, зокрема, на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг, зокрема, на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Разом з тим, встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.
У зв'язку з цим та з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.
Отже, субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні БК України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» є державною соціальною гарантією, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема, у Порядку № 332. Відтак, посилання скаржника на неможливість здійснення своїх зобов'язань через значне невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Аналогічний правовий висновок висловлений, зокрема, у рішенні Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 820/6514/17.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення адміністративного позову Комунального підприємства «Харківводоканал» (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 03361715) до Міністерства фінансів України (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 11, код ЄДРПОУ 00013480). Перевірка рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі заявлених у касаційній скарзі доводів дала змогу дійти до висновку про відсутність неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суди ухвалили рішення у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко