ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2019Справа № 910/13485/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства «Завод ім.В.О.Малишева» (61001, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ПЛЕХАНІВСЬКА, будинок 126; код ЄДРПОУ 14315629)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (01001, м. Київ, РИЛЬСЬКИЙ ПРОВУЛОК, будинок 4; код ЄДРПОУ 36716332)
про визнання недійсною додаткову угоду №12 від 21.07.2017 року до договору на постачання природного газу №389дп від 11.07.2017 року
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явилися.
від відповідача: не з'явилися.
Державне підприємство «Завод ім.В.О.Малишева» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" про визнання недійсною додаткову угоду №12 від 21.07.2017 року до договору на постачання природного газу № 389дп від 11.07.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення сторонами додаткової угоди №12 від 21.07.2017 року до договору на постачання природного газу №389дп від 11.07.2017 року всупереч вимогам ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого згідно приписів ст. 37 вказаного Закону додаткова угода №12 від 21.07.2017 року нікчемною, та, за твердженнями позивача, підлягає визнанню недійсною згідно ст. 215 ЦК України.
З цих підстав позивач просив суд задовольнити позов та визнати недійсною додаткову угоду №12 від 21.07.2017 року до Договору на постачання природного газу № 389дп від 11.07.2017 року, укладену між Державним підприємством "Завод ім.В.О.Малишева" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп».
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Якименко М.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.11.2018 року.
У підготовчому засіданні 07.11.2018 року оголошено перерву до 27.11.2018 року.
Судове засідання, призначене на 27.11.2018р. о 10:30 год., не відбулось у зв'язку з евакуацією приміщення Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 року підготовче засідання повторно призначено на 11.12.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 року відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства "Завод ім.В.О.Малишева" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За результатами судового засідання 11.12.2018 року підготовче провадження у справі закрито, розгляд справи по суті призначено на 15.01.2018 року, про що постановлено протокольну ухвалу.
До Господарського суду міста Києва надійшла заява №5755/16 від 12.12.2018р. Державного підприємства "Завод ім.В.О.Малишева" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 року у задоволенні заяви №5755/16 від 12.12.2018р. Державного підприємства "Завод ім.В.О.Малишева" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
В судове засідання 15.01.2019 року представники позивача і відповідача не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 15.01.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
11.07.2016 року між Державним підприємством «Завод ім.В.О.Малишева» (далі по тексту - позивач, споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено Договір поставки природного газу № 389дп (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п.1.1. Договору в редакції додаткової угоди №6 від 24.02.2017 року) Постачальник зобов'язується поставити Споживачу природний газ (далі - газ), в обсягах і порядку, передбачених даним Договором, а Споживач зобов'язується прийняти газ та оплатити Постачальнику його вартість у розмірах, строки , порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
До договору вносилися зміни, які були оформлені додатковими угодами № 1 - 15.
18.07.2017 року ДП «ЗІМ» оголошено проведення тендеру на поставку природного газу у серпні 2017 року за ДК 021:2015: 09123000-7 - Природний газ. Так, в запиті на комерційну пропозицію №1246547 зазначено, що до участі у відкритих торгах запрошувалися юридичні та фізичні особи-підприємці, які пройшли акредитацію, визначено форму подачі тендерної пропозиції - тільки через web-сайт та встановлено кінцевий строк подання тендерних пропозицій - до 15:00 21.07.2017 року. Крім того, вищевказаним запитом передбачено кваліфікаційні вимоги до постачальників, серед іншого, умови здійснення поставки природного газу за рахунок постачальника: DDP (delivery duty paid): м. Харків, вул. Плеханівська, 126 ДП «Завод імені В.О. Малишева».
У вищезазначеному тендері прийняло участь 4 учасники: ТОВ «Енерджі трейд груп», ТОВ «Альянс енерго трейд», ТОВ «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ», ТОВ «Енергогазрезерв».
Серед інших, ТОВ «Енерджі трейд груп» направлено через web-сайт в електронній формі комерційну пропозицію з наступними умовами: поставка природного газу у серпні 2017 року за цінами 1000 куб. м - 5 635,58 грн. (без ПДВ) на загальну суму 1 070 760,20 грн. та у кількості 190 куб. м на умовах DDP.
Відповідно до п. 9.4 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати від 01.01.2000 року (далі по тексту - Правила інкотермс) «D» - терміни відмінні за своєю природою від «С» - термінів, тому що відповідно до «D» - термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні чи то всередині країни імпорту. Продавець зобов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту).
За терміном DDP продавець безпосередньо погоджується зробити те, що випливає з самої розшифровки назви терміна - «Доставлено, мито оплачене», тобто очистити товар для імпорту і сплатити будь-які збори, що випливають із цього.
21.07.2017 року позивачем завершено тендер на закупівлю природного газу у серпні 2017 року та обрано переможцем торгів - ТОВ «Енерджі трейд груп».
З тендеру №1246547 від 18.07.2017 року вбачається, що в результаті проведеної закупівлі природного газу економічно вигідною визначена тендерна пропозиція учасника ТОВ «Енерджі трейд груп», який запропонував найнижчу ціну за поставку природного газу у серпні 2017 року за 1000 куб. м - 5 635,58 грн. (без ПДВ) на умовах DDP.
На думку позивача відповідача в ціну поставки природного газу 5 635,58 грн. без ПДВ (6 762,70 грн. з ПДВ) за 1000 куб. м включено тариф на його транспортування. Таким чином, постачальник взяв на себе обов'язок доставити природний газ безпосередньо споживачу до місця призначення: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 (DDP). З цього вбачається, що всі витрати, пов'язані з доставкою природного газу до місця призначення позивача несе постачальник.
21.07.2017 року, за результатами проведеного тендеру, між позивачем та відповідачем підписано Додаткову угоду №12, згідно якої пункт 4.1. Договору викладено в наступній редакції.
«Ціна за 1000,0 м3 газу в національній валюті України, без врахування цільової надбавки, ПДВ 20%, та з врахуванням тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» у серпні 2017 р. складає - 6 099,18грн. (шість тисяч дев'яносто дев'ять грн. 18 коп.), крім того ПДВ в розмірі 20% - 1 219,84 грн., порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого Законодавства України.
Ціна за 1000,0м3 газу в національній валюті України з врахуванням ПДВ 20%, без урахування цільової надбавки та з врахуванням тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» у серпні 2017р. складає 7 319 (сім тисяч гриста дев'ятнадцять) гривень 02коп.».
В позовній заяву позивач акцентує увагу на тому, що в додатковій угоді №12 змінено ціну за поставку природного газу в серпні 2017 року з 6 762,70 грн. (з ПДВ) на 7 319,02 грн. (з ПДВ) за 1000 куб. м, шляхом включення додатково тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення сторонами додаткової угоди №12 від 21.07.2017 року до договору на постачання природного газу №389дп від 11.07.2017 року всупереч вимогам ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого згідно приписів ст. 37 вказаного Закону додаткова угода №12 від 21.07.2017 року нікчемною, та, за твердженнями позивача, підлягає визнанню недійсною згідно ст. 215 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари;
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону
Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції з 11.06.2017 року) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;
5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
6) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини п'ятої цієї статті.
Як вбачається з комерційної пропозиції № 2017/07/17 від 21.07.2017 р. Відповідач запропонував вартість природного газу за 1000 м куб. всього 7 319,02 грн. з урахуванням ПДВ 20% та тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами. На підставі чого сторонами було укладено додаткову угоду № 12 від 21.07.2017 р. до договору на постачання природного газу № 389дп від 11.07.2016 p., в якій погоджено ціна природного газу на рівні 7 319,02 грн. за 1000 м куб. з урахуванням ПДВ 20% та тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що передбачено комерційною пропозицією Відповідача. Також повідомляємо, що Позивач 21.08.2017 р. здійснив оплату за природний газ, переданий Відповідачем у серпні 2017 p., на суму 1 070 760,20 грн.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що при укладанні додаткової угоди №12 до Договору сторонами досягнуто істотні умови та не порушено приписів ст. 203, 215 ЦК України, ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», твердження позивача про недійсність Договору спростовується наявними в матеріалах справи документами та нормами чинного законодавства, а тому в суду відсутні правові підстави для визнання Договору недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 13.02.2019 року.