01.02.2019 Справа №607/10644/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого Грицака Р.М.
за участю секретаря Чех Ю.Ю.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації про встановлення порядку участі батька у вихованні дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_3, за участю Служби у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації встановлення порядку участі батька у вихованні дитини. В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що віднедавна відповідачка чинить йому перешкоди у спілкування з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та дочкою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, та позбавила його участі у їх вихованні. Немаючи змоги бачитись зі своїми дітьми та не маючи жодної інформації щодо місця їх перебування, умов проживання, стану життя та здоров'я, ним було подано заяву до Національної поліції України про розшук дітей. Дана заява до даного моменту залишається без відповіді. Вважає, що неповнолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є українцями, і з метою їх належного виховання в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до батька та своєї родини, свого народу, національних традицій, здорового та всебічного розвитку, можливістю здійснення їх прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, є необхідним, щоб діти відвідували батька, його родину, спілкувалася з батьком та родиною (бабусею та іншими родичами), їх оточенням, могли реалізувати можливість спільного проведення часу, відвідування різноманітних навчальних, виховних та розважальних заходів, могли приймати участь у святкуванні родинних чи релігійних свят та подій. Зазначає, що цінність спілкування між дітьми та батьками полягає в проведеному разом часі, у можливості дітей наслідувати батьків в тих чи інших випадках, у навчанні батьками дітей правильному вирішенню життєвих ситуацій на конкретних прикладах, вирішення цих ситуацій разом з дітьми, тощо. Для реалізації зазначеного необхідний певний обсяг безперервного часового проміжку, а не виключно фрагментарні короткострокові побачення, тому просить визначити такі способи його участі у спілкуванні та вихованні дітей, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1: систематичні побачення з дітьми щопонеділка, щосереди та щоп'ятниці з 18.00 год до 21.00год дві суботи та дві неділі щомісяця з 10.00 год. до 21.00 год. з перебуванням за місцем його проживання без присутності матері, без обмеження місця прогулянок та перебування, з можливістю поїздок до родичів, а також у кожен день народження дітей (12 березня та 21 грудня), на день Святого Миколая кожного року, день Нового року, Різдва та Великодня до досягнення дітьми повноліття з 12:00 год. до 19:00 год., а також щороку в період з 01 липня по 31 липня для спільного відпочинку в місті Тернополі, поза межами міста Тернополя, на території України та за її межами, з правом виїзду в санаторно-курортну зону відпочинку чи без здійснення такого до досягнення дітьми повноліття.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Бригідер І.В. в судовому засіданні позову не визнав та подав суду заяву в якій зокрема зазначив, що з травня 2018 року діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувають за офіційним місцем проживання матері ОСОБА_3 в Республіці Польща, де станом на дату прибуття для них були зарезервовані місця в місцевій школі, а наданий момент в цій місцевій школі обоє вони і навчаються. Станом на 2 травня 2018 року ОСОБА_1 заборгував суму аліментів на утримання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8 в розмірі більше 20 000 гривень. У відповідності до діючого законодавства України, державним виконавцем було видано підтверджуючу цей факт довідку, яка стала підставою для перетину кордону дітьми сторін без згоди батька. Вважає, що позивач, як батько, котрий допускав як відсутність побачень із дітьми, так і значну заборгованість по сплаті аліментів (більше ніж півроку), поклавши повну відповідальність на утримання дітей на плечі матері, тепер хоче бачити дітей, то це свідчить про ситуативність його «потреб», які не відповідають інтересам дітей. Поки діти жили поруч в Тернопільському районі до них позивач не мав ані матеріального (утримання і сплата аліментів) діла, ані моральної потреби участі у вихованні, проте на даний час коли діти поруч із матір'ю у позивача з'явилась «нагальна потреба» взяти участь у вихованні дітей. Наголошує, що навіть погашення заборгованості зі сплати аліментів, не ставить його права вище, а ніж інтереси дітей: проживання із матір'ю, продовження вже розпочатого навчання навіть на відстані від свого біологічного батька. Вважає, що позов про встановлення порядку участі батька у вихованні дітей носить формальний характер, оскільки позивачу ніхто не забороняє спілкуватись із дітьми засобами зв'язку чи фізично. Тому просить визнати недоцільним встановлення графіку побачень із дітьми визначеного позивачем в Тернопільському районі Тернопільської області у зв'язку із неможливістю забезпечити фізичну присутність дітей на такого роду можливих побаченнях.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав:
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 жовтня 2006 року, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2009 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, про свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_4.
Рішенням Тернопільского міськрайонного суду від 05.11.2015 року вирішено: Стягувати з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( іпн НОМЕР_1), жителя ІНФОРМАЦІЯ_3 в користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (іпн НОМЕР_2, АДРЕСА_1) аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), однак не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 24.09.2015 року до досягнення дітьми повноліття.
Згідно вказаного рішення суду, судом в ході розгляду справи встановлено, що неповнолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають за адресою: АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3, а відповідач, не виконує своїх батьківських обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей.
Як вбачається з довідки виконкому Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №139 від 11.05.2018р., складеної на підставі Акту опитування №1 комісії, в період з грудня 2016 року по вересень 2017 року ОСОБА_8 була на утриманні та проживала з батьком ОСОБА_1, а син ОСОБА_5 проживав у батька на вихідних та під час шкільних канікул.
Згідно довідки виданої 02.05.2018 року Тернопільським районним відділом ДВС, станом на 01.04.2018 року у боржника ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, сукупний розмір якої перевищує шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.09.2019 року по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 існує переплата в розмірі 1591,62 грн.
В судовому засіданні встановлено, що з травня 2018 року неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_8, перебувають за офіційним місцем проживання матері ОСОБА_9 в Республіці Польща ( АДРЕСА_2), де відповідно до Постанови Міністра національної освіти від 1 квітня 2010 року про допуск громадян, які не є громадянами Польщі, до публічних дошкільних закладів, шкіл, що виховують вчителів і установ, та організації додаткової поетичної освіти, додаткових компенсаторних занять та вивчення мови та культури країни походження, станом на дату прибуття діти були зареєстровані в місцевій школі ( Szkolna 1, Swinoujscie), де на даний момент обоє навчаються, про, що свідчать довідки видані 07.05.2018 року та 04.06.2018 року директором місцевої школи Swinoujscie, Західнопоморське воєводство Агшешкою Адамчик. Згідно висновку за №01-1629/01-10 Тернопільської районної державної адміністрації від 08.10.2018 року комісія з питань захисту прав дитини вважає неможливим визначити порядок участі батька ОСОБА_1 у вихованні дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, оскільки відповідно до п. 73 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» «... У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один з батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорту, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.», мати з дітьми за вказаною у цивільній справі адресою не проживають.
Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із вимогами ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 153 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до вимог ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За нормами ст.159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Відповідно до вимог ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до вимог ст. 3 вказаної Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із чч. 3,4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10-ти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Стаття 150 Сімейного Кодексу України передбачає, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. Згідно ст.ст. 153, 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
В судовому засіданні встановлено, що неповнолітні діти сторін ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, будучи позбавлені належного утримання з боку їх батька - позивача ОСОБА_1, який несплачуав аліменти на утримання дітей, законно перетнули кордон України та з травня 2018 року перебувають за офіційним місцем проживання матері відповідача ОСОБА_3 в Республіці Польща, де на даний момент навчаються в місцевій школі. Перебування неповнолітніх дітей за місцем проживання матері повністю відповідає інтересам дітей.
Суд критично оцінює твердження позивача проте що відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми, оскільки позивачем не подано суду жодного доказу обмеження його прав на участь у житті дітей за місцем їх перебування на даний час. З наданої позивачем довідки від 11.05.2018 року вбачається, що позивач не мав жодних перешкод у спілкуванні з дітьми за час їх проживання на території України, а відповідно можна зробити висновок, що за наявності бажання позивач має можливість бачитися з дітьми безперешкодно і на даний час прибувши за місцем їх проживання.
Способи, які позивач просить визначити його участі у спілкуванні та вихованні дітей, суд вважає такими, що невідповідають якнайкращому забезпеченню інтересів неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, оскільки вони пов'язані з перетином саме дітьми тривалої відстані до місця проживання позивача, у період навчального процесу, що свідчить про бажання позивача здійснювати свої батьківські права всупереч інтересам дітей.
Враховуючи викладені обставини та інтереси неповнолітніх дітей, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації про встановлення порядку участі батька у спілкуванні та вихованні з дітьми слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 263, 265, 280, 282, 284, 287, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації про встановлення порядку участі батька у спілкуванні та вихованні з дітьми - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 11 лютого 2019 року.
Головуючий суддяР. М. Грицак