01.02.2019 Справа №607/8809/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого Грицака Р.М.
за участю секретаря Чех Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що він та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.06.1997 р. по 28.04.2018 р. За час спільного подружнього життя ними як подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1, а також автомобіль Volsvagen Т4, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, які були зареєстровані за відповідачем. Після розірвання шлюбу вони не можуть досягнути згоди про порядок користування спільно надбаним майном тому просить в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, стягнути в його користь з відповідача компенсацію Ѕ вартості автомобіля Volsvagen Т4, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 в сумі 156500 грн., відповідно залишивши вказаний транспортний засіб у власності відповідача. Також просить покласти на відповідача судові витрати.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, однак подала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримує з підстав і мотивів викладених в позовній заяві та просить його задовольнити в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи повідомлялася судом належним чином, відзиву на позов не подала, про поважність причин неможливості прибуття її в судове засідання суд не повідомила. Тому суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та постановлення заочного рішення, оскільки, щодо заочного вирішення справи не заперечує позивач.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності з ч. 2 ст. 247, ст. 280 ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав:
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.06.1997 року який було розірвано, про що Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану 28 квітня 2018 року зроблено актовий запис №54.
27.09.2007 року ПП «ПРИВАТБУД-А» видано ОСОБА_2 довідку №196 проте, що згідно договору про пайову участь №38 від 05.07.2005 року балансова вартість квартири АДРЕСА_3 становить 146158,00 грн.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.05.2018 року, квартира АДРЕСА_3 30.07.2009 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності САС 582376 виданого виконкомом Тернопільської міської ради.
Як вбачається з довідки наданої Регіональним сервісним центром в Тернопільській області, автомобіль Volsvagen Т4, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 станом на 19.07.2018 року зареєстрований за ОСОБА_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САР 951847 від 06.07.2013 року.
Згідно висновку автотоварознавчої експертизи складеної 19.11.2018 року судовим експертом ОСОБА_3 (свідоцтво №304 від 14.12.2012 року), середня ринкова вартість автомобіля Volsvagen Т4, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 станом на день проведення експертизи становить 313 000 грн.
Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно ч.2 ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, окрім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя із інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті77,78 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2011 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Згідно ст.372 ЦК України, майно що є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними».
Те ж саме розтлумачено і в пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5.
Тому, якщо титульним власником спільного майна є лише один співвласник (наприклад, лише на ім'я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок чи автомобіль), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть не визнається чи заперечується, то на підставі норм ст.392 Цивільного кодексу України та приведеної вище правової позиції Верховного Суду України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб'єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин (наприклад, відсутності на це згоди титульного власника) договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.
Відтак суд приходить до переконання, що квартира АДРЕСА_1 набута за час шлюбу спільними коштами подружжя, а тому позовні вимоги позивача підлягають до задоволення шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаної квартири в порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Також, судом встановлено, що автомобіль Volsvagen Т4, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 придбаний за час перебування сторін у шлюбі та є спільною сумісною власністю сторін. Частиною 2 ст. 183 ЦК України визначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Відповідно до ч. 2 ст. ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Оскільки спірний автомобіль є неподільною річчю, суд вирішуючи спір по суті виходить із принципу рівності часток дружини і чоловіка у такому майні та приходить до висновку про присудження транспортного засобу відповідачу ОСОБА_2, стягнувши з останньої в користь позивача Ѕ частину вартості даного майна в розмірі 156500 грн.
В силу статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача 640 грн. судового збору та в користь держави 1565 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 60, 65, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280, 282, 284, 287, 289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 компенсацію Ѕ вартості автомобіля Volsvagen Т4, 2003 року випуску, днз ВО3201 ВВ в сумі 156500 грн.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на автомобіль Volsvagen Т4, 2003 року випуску, днз ВО3201 ВВ.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 640 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 1565 грн. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 11 лютого 2019 року.
Головуючий суддяОСОБА_4