Справа № 815/1321/18
12 лютого 2019 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -
27 березня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одеса, в якому позивач просить суд зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одеса призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.09.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
Дана позовна заява ОСОБА_1 надіслана до Одеського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку 21.03.2018 року.
Ухвалою суду від 02.04.2018 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали (в тому числі, якщо її копію отримано нарочно, засобами електронної пошти та факсимільного зв'язку) та роз'яснено, що в іншому випадку позов буде визнаний неподаним та повернутий позивачу.
17 квітня 2018 року за вх. №10458/18 засобами поштового зв'язку через канцелярію суду від представника позивача на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху надійшли:
- супровідний лист про усунення недоліків позовної заяви у справі №815/1321/18;
- уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі (з копією для відповідача), в якій позивач просить суд: визнати неправомірними рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 18.09.2017 року №6787 та від 06.11.2017 року №411/Р-8; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.09.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
До уточненої позовної заяви представником позивача додано докази згідно переліку (з копією для відповідача), які вже подавались з первинною позовною заявою із зазначенням того, у якої саме особи (позивача чи відповідача) знаходяться оригінали цих документів.
Ухвалою суду від 23.04.2018 року судом продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 08.05.2018 року, оскільки позивачем лише частково усунуто недоліки позовної заяви та судом роз'яснено позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені позивачем шляхом надання до суду:
- даних щодо правильного найменування відповідача по справі;
- доказів додаткової сплати судового збору у розмірі 704,80 грн.
Копію вказаної ухвали суду від 23.04.2018 року отримано представником позивача за довіреністю 25.04.2018 року засобами електронної пошти, що підтверджено надісланим до суду 26.04.2018 року листом-підтвердженням та 02.05.2018 року отримано представником позивача засобами поштового зв'язку, що підтверджується матеріалами справи.
Останнім днем для усунення позивачем недоліків позовної заяви було 08.05.2018 року.
Оскільки недоліки, зазначені в ухвалі суду від 23.04.2018 року позивачем в десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали усунені не були та станом 17:57 год. 14.05.2018 року (час та дата прийняття судом ухвали, зважаючи на те, що це є останній день визначеного ч.5 ст.169 КАС України п'ятиденного терміну з дня закінчення строку для усунення недоліків позовної заяви) від позивача жодних документів до суду не надходило, 14.05.2018 року судом прийнято ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одеса про зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві без розгляду.
18 травня 2018 року за вх. 14029/18 від представника позивача до суду надійшов супровідний лист від 26.04.2018 року разом із додатками до нього згідно переліку.
Листом від 21.05.2018 року вих. №815/132118/12931 Одеський окружний адміністративний суд повернув на адресу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 супровідний лист від 26.04.2018 року разом із доданими до нього документами.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду від 14.05.2018 представник позивача 26.07.2018 року за вх. №21609/18 подав через Одеський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 року скасовано та справу № 815/1321/18 передано для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
У вказаній ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2018 року зазначено, що матеріалами справи підтверджено, що 26.04.2018р., тобто на наступний день після отримання на електронну адресу ухвали від 23.04.2018р., представником позивача направлено до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку матеріали щодо усунення недоліків позовної заяви, які надійшли до Одеського окружного адміністративного суду 18.05.2018р., тобто після винесення судом оскаржуваної ухвали від 14.05.2018р. (а.с.94, 128, 138-139).
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ОСОБА_1 виконано у встановлений ухвалою від 23.04.2018р. строк недоліки позовної заяви, а висновок суду щодо повернення позову є передчасним.
Також, колегія суддів врахувала обмеженість суду частиною 5 статті 169 КАС України п'ятиденним строком з дня закінчення строку на усунення недоліків для вирішення питання про повернення без розгляду позовної заяви та доданих до неї матеріалів, однак вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача права доступу до правосуддя з причин, які об'єктивно не залежали від його волі.
24 вересня 2018 року за вх. №28073/18 адміністративна справа №815/1321/18 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду після апеляційного розгляду.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.09.2018 року справу №815/1321/18 передано на розгляд головуючому судді Соколенко О.М.
Ухвалою суду від 01.10.2018 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали шляхом надання до суду:
- оригіналу адміністративного позову разом із усіма доданими документами, в тому числі, з його копіями для учасників процесу;
- оригіналу супровідного листа від 26.04.2018 року разом із доданими до нього документами, які 18 травня 2018 року за вх. 14029/18 надійшли до суду на виконання ухвали від 23.04.2018 року, в тому числі, з їх копіями для учасників процесу.
08 жовтня 2018 року за вх. №29705/18 засобами поштового зв'язку від представника позивача надійшов супровідний лист разом із:
1) власним письмовим підтвердженням позивача відповідно до п.11 ч.5 ст.160 КАС України;
2) заявою про усунення недоліків позовної заяви разом із:
- копією ухвали суду від 01.10.2018 року по справі №815/1321/18;
- уточненим адміністративним позовом від 03.10.2018 року ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі (т.2 а.с.107-121), в якому позивач просить суд: визнати неправомірними рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 18.09.2018 року №6787 та від 06.11.2017 року №411/Р-8; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.09.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів разом із додатками, згідно переліку, наведеному у ньому;
- супровідним листом від 26.04.2018 року разом із додатками, згідно переліку, наведеному у ньому, а саме: адміністративним позовом від ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі, в якому позивач просить суд: визнати неправомірними рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 18.09.2018 року №6787 та від 06.11.2017 року №411/Р-8; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.09.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів разом із додатками, згідно переліку, наведеному у ньому; квитанцією про сплату судового збору та копією ухвали від 23.04.2018 року по справі №815/1321/18;
- актом №3306 від 22.05.2018 року.
3) оригіналом квитанції про сплату судового збору від 21.03.2018 року №0.0.993981632.1.
Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача в уточненому позові від 03.10.2018 року зазначає, що з метою реалізації свого права на призначення пенсії, позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, однак, йому було відмовлено у її призначенні із обґрунтуванням причин такої відмови тим, що:
- у позивача відсутнє місце постійного проживання на території України та відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача;
- документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005 року;
- позивач не є громадянином України.
Як вказується у позиві, вказана відмова слугувала підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.
З посиланням на фактичні обставини справи, у позові зазначається, що 20.10.1997 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, а перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1, Україна. При цьому, ні до виїзду за кордон, ні станом на час звернення до суду, пенсія позивачу не призначалась, та відповідно, пенсійних виплат він не отримував.
Нормативно обґрунтовуючи позовні вимоги, та посилаючись на положення п.1 ст.4, ч.1, ч.2 ст.5, п.5 ч.1 ст.7, п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного суду України №25-рп/2009-1 від 07.10.2009 року, представник позивача зазначає, що законодавство про пенсійне забезпечення не містить жодної норми щодо не призначення пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон.
Водночас, у позовній заяві вказується, що з дня набрання чинності Рішення Конституційного суду України, були скасовані дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а тому наразі позивач має беззаперечне право на призначення належних йому пенсійних виплат. Позивач вважає, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії, право громадянина на одержання, призначеної йому пенсії не може бути пов'язано з такою умовою як постійне проживання в Україні, а держава, в свою чергу, у відповідності з конституційними принципами зобов'язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Окрім того, посилаючись на ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 07.07.1997 року, ст.46 Конституції України, ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Pichkur v. Ukraine» від 07.02.2014 року, рішення Верховного суду України по справі №21-168а-15 та по справі №645/2730/15-а, представник позивача у позові вказує, що враховуючи те, що ні національне, ні міжнародне законодавство, ні судова практика, не містять жодної норми в частині обмеження виплати пенсії по факту місця проживання особи, тому відсутні підстави для обмеження пенсійних виплат позивачу - громадянину України, якого позбавили належного йому майна - пенсії.
Як стверджується у позові, ОСОБА_1 досяг усіх умов для призначення йому пенсії, що зумовлює обов'язок відповідача призначити і виплачувати йому пенсію на підставі його першого звернення від 08.09.2017 року.
Також, як зазначено у позовній заяві, пенсія позивачу повинна бути призначена в розмірі, який є не меншим за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. При цьому, посилаючись на ч.1, ч.2 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п.4-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та враховуючи те, що сумарний страховий стаж позивача є більшим за 25 років, позивач вважає, що має право на пенсію за віком більшу за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Окрім того, з посиланням на положення ст.ст.1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст.2,4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», враховуючи неправомірність дій відповідача, на думку позивача, відповідні виплати мають бути призначені, нараховані і виплачені позивачу з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
Щодо тверджень відповідача про те, що документ, що посвідчує особу ОСОБА_1 не відповідає порядку №22-1, то позивач вказує на їх неправомірність та, з посиланням на положення Порядку №22-1 зазначає, що при зверненні до відповідача з особистою заявою про призначення пенсії, позивачем було надано копію посвідчення особи та оригінал для огляду та засвідчення копії та, як стверджує позивач, вказане посвідчення містить інформацію про особу позивача, місце його проживання та вік, як того вимагає Порядок №22-1.
Щодо тверджень відповідача про те, що ОСОБА_1 не надав документ на підтвердження громадянства України, то позивач вказує на те, що вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та, з посиланням на п.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України, вказує про наявність у нього паспорта громадянина України для виїзду закордон серії АЕ №644188, виданого органом 24.07.1997 року.
Як стверджує ОСОБА_1 для позивача громадянство України не припинялось і відповідачем не надано доказів зворотного.
З урахуванням вищенаведеного, позивач просив суд задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою суду від 16.10.2018 року судом:
- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (в редакції уточненої позовної заяви від 03.10.2018 року);
- відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити певні дії;
- вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.11.2018 року о 14:40 год.;
- встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
30 жовтня 2018 року за вх. №32566/19 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доказами направлення його копії на адресу позивача (т.2 а.с.225-229), в якому Управління зазначає, що не погоджується з вимогами, викладеними у позовній заяві, з огляду на наступне.
З посиланням на положення ст.3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч.2 ст.5, п.1 ч.1, ч.4 ст.8, ч.1 ст.47, ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач зазначає, що між Україною та державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у державу Ізраїль.
Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями п.1.7, п.2.22, п.2.23, п.2.3, п.2.9 Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2000 року відповідач стверджує, що позивач не має права на отримання пенсії, оскільки він фактично постійно проживає за межами України в державі Ізраїль, реєстрація місця проживання на території України відсутня та відсутній механізм виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах, з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення.
Окрім того, у відзиві відповідач зазначає, що рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.
Щодо компенсації, у відзиві з посиланням на приписи ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п.1, п.2, абз.1 п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159, зазначено, що спірні виплати пенсії позивачу нараховані не були, оскільки було порушено лише питання про право на такі виплати. Компенсація на підставі статті 2 Закону № 2050-1II, на думку відповідача, є можливою, у випадку нарахування і не виплати пенсії. Враховуючи те, що між позивачем та Управлінням мав місце спір про право на перерахунок пенсії, а отже, цей дохід мав бути нарахований тільки після ухвалення судом відповідного рішення, а також те, що Управління не порушило строків виконання такого рішення, передбачених зазначеною статтею Закону № 2050-ІІІ, підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів немає.
Враховуючи вищевикладене у відзиві, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Зважаючи на встановлені у підготовчому судовому засіданні 12.11.2018 судом строки для подання заяв по суті справи, ухвалою суду від 12.11.2018 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 29.11.2018 року о 15:00 год.
09.11.2018 року за вх. №ЕП/6335/18 засобами електронної пошти та 13.11.2018 року за вх. №34504/18 засобами поштового зв'язку від представника позивача надійшла відповідь на відзив разом із додатками згідно переліку, наведеному у ній (т.1 а.с.4-41).
Так, у відповіді на відзив представником позивача, зокрема зазначено, що твердження відповідача про те, що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем звільняє відповідача від обов'язку поновити пенсію позивачу - є незаконним та дискримінаційним, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009.
Що стосується посилань відповідача на те, що рішення Конституційного Суду України не поширюється на позивача, оскільки він виїхав за кордон до його прийняття, то як вказує представник позивача, вони суперечить нормам закону, судовій практиці, оскільки рішення Конституційного Суду України не визначає круг осіб, до яких його можна застосувати, а встановлює антиконституційність окремих норм закону, що регламентує питання пенсійного забезпечення в Україні. Тобто, як стверджує представник позивача, висновки Конституційної інстанції мають бути застосовані незалежно від дати виїзду на постійне місце проживання і до будь-яких випадків порушення.
Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не надано довідку про місце проживання (реєстрацію) особи, то у відповіді на відзив, з посиланням на положення п.2.22 Порядку №22-1, ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що виходячи з останнього місця реєстрації в Україні, позивач у відповідності до діючого законодавства, звернувся з заявою про поновлення пенсії, саме до відповідача.
Що стосується твердження відповідача щодо компенсації втрати частини доходів та індексації, то з посиланням на ст.ст.1,2,6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст.2,4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», на думку представника позивача, відповідні пенсійні виплати мають бути призначені, нараховані і виплачені позивачу з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
На підставі наведеного вище, як стверджує представник позивача, відзив на адміністративний позов відповідача жодних чином не спростовує доводів позову, та просить суд задовольнити вимоги в повному обсязі.
21.11.2018 року за вх. №35722/18 засобами поштового зв'язку від представника позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи доказів згідно переліку, наведеному у ньому.
23.11.2018 року за вх. №36079/18 через канцелярію суду від представника відповідача до суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів згідно переліку, наведеному у ньому.
У підготовчому судовому засіданні 29.11.2018 року, з метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, судом на підставі ст.80 КАС України витребувано з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі:
- належним чином засвідчену копію розписки-повідомлення до заяви про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 28.07.2017 року;
- належним чином засвідчену копію документу №КО821099, який було надано ОСОБА_1 разом із заявою, яка прийнята Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі 08.09.2017 року та зареєстрована за №6787;
- переліку документів, які було надано до кожної із заяв позивача, а саме до заяви від 28.07.2017 року та від 08.09.2017 року №6787.
Ухвалою суду від 29.11.2018 року судом продовжено шістдесятиденний строк підготовчого провадження у справі №815/1321/18 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по даній адміністративній справі на 04 січня 2019 року об 11 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 04.01.2019 року судом закрито підготовче провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити певні дії та призначено справу №815/1321/18 до судового розгляду по суті на 14.01.2019 року.
У судове засідання 14.01.2019 року сторони не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, від представника позивача 14.01.2019 року надійшла та раніше також надходили заяви про розгляд справи за відсутністю позивача та його представника по справі, у якій представник позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи, не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Таким чином, зважаючи на клопотання представника позивача про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представника, враховуючи належне сповіщення відповідача про розгляд справи та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу, судом ухвалено рішення про розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження відповідно до ч.9 ст.205 КАС України за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Згідно з ч.4 ст.243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Зважаючи на викладене, враховуючи наведені приписи КАС України, суд розглядав дану справу у межах строку, визначеного для її розгляду із прийняттям рішення 12.02.2019 року.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та відзивом на адміністративний позов, із наданими учасниками справи доказами та письмовими поясненнями, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються заяви по суті справи, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 28.07.2017 року була заповнена заява про призначення/перерахунок пенсії до уповноваженого органу Пенсійного фонду України, в якій він просив призначити йому пенсію за віком (т.2 а.с.55, 162, т.3 а.с.58). Вказана заява, що міститься в матеріалах справи, є апостильованою.
У цій заяві позивачем зазначено власну адресу проживання та місце реєстрації, якими є: держава Ізраїль, АДРЕСА_2.
В графі «паспорт» ОСОБА_1 вказав паспорт серії АЕ, номер 644188, виданий органом 1501, дата видачі - 24.07.1997 року.
Також, судом встановлено, що 08.09.2017 року від імені позивача - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, представником за дорученням ОСОБА_3 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі подано заяву за вих. №1441 від 05.09.2017 року, в якій представник ОСОБА_1 просила призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком. Вказана заява зареєстрована в Управлінні за №6787, про що свідчить відтиск штампу відповідача у її правому нижньому куті (т.2 а.с.56-59, т.3 а.с.50, 52-55).
У переліку додатків до заяви за вх. №6787 зазначено: копію довіреності, копію посвідчення особи, оригінал трудової книжки, копію диплому про навчання №323402, копія диплому про навчання №868322, оригінал, посвідченої нотаріально та апостильованої особистої заяви ОСОБА_4 про призначення йому пенсії за віком.
До вказаної заяви Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі складено розписку-повідомлення (т.2 а.с.62, 169, т.3 а.с.51), згідно якої заяву громадянина ОСОБА_1 прийнято 08.09.2017 року і зареєстровано за №6787.
У розписці-повідомленні наведено перелік документів, доданих до заяви, а саме:
- заява про призначення пенсії №6787;
- паспорт/посвідка (копія) представника №КО821099;
- копія довіреності від 28.07.2017 року;
- трудова книжка від 17.03.1970 року.
Водночас, у переліку документів, яких недостатньо для призначення пенсії, зазначено: обов'язковий документ - паспорт громадянина України, із строком для його подання - 07.12.2017 року.
В свою чергу, у листі відповідача від 19.12.2018 року, який надійшов до суду 20.12.2018 року за вх. №39867/18 та наданий відповідачем на виконання вимог суду, Управлінням повідомлено, що до заяви позивача від 08.09.2017 за №6787 була надана особиста заява представника позивача ОСОБА_3 від 08.09.2017 та заява про призначення пенсії за віком за № 1441 від 05.09.2017 з додатками, а саме:
- посвідчена нотаріально та апостильована заява ОСОБА_1 про призначення пенсії від 28.07.2017;
- копія ізраїльського посвідчення особи;
- копія довіреності від 28.07.2018:
- копія паспорту представника за дорученням ОСОБА_3 №КО821099;
- копія трудової книжки;
- копія диплому про навчання № 323402;
- копія диплому про навчання № 868322.
Також, у вказаному листі зазначено, що заява про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 28.07.2017 є Додатком № 6 до заяви про призначення пенсії за віком за № 1441 від 05.09.2017 та не має окремої розписки-повідомлення.
Судом встановлено, що за розглядом заяви №6787 від 08.09.2017 року щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійне проживання якого зареєстровано у Ізраїлі, АДРЕСА_2, у відповідності до п.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі від 18 вересня 2017 року №6787 відмовлено у призначенні пенсії позивачу (т.2 а.с.61, 168, т.3 а.с.49).
Згідно вказаного рішення №6787 від 18.09.2017 року, з посиланням на положення п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.5 Закону України «Про громадянство України», п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій, у ньому зазначається, що при зверненні за призначенням пенсії позивачем не було надано паспорту громадянина України або посвідку на постійне місце проживання в Україні. Отже, як вказано у рішенні №6787 про відмову у призначенні пенсії, підстав для призначення пенсії за віком немає.
Також, у вказаному рішенні від 18.09.2017 року №6787 про відмову у призначенні пенсії зазначено, що для вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1, необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне проживання в Україні.
Окрім того, у рішенні від 18.09.2017 року №6787 вказано, що у разі незгоди з даним рішенням, воно може бути оскаржене в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, 03 жовтня 2017 року за вих. №8700/05 Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеса на адресу ОСОБА_2 направлено лист «Щодо надання документів», в якому зазначено, що Київський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі на заяву вих. №1441 від 05.09.2017 року надсилає на адресу представника рішення про відмову у призначенні пенсії №6787 від 18.09.2017 року та розписку-повідомлення на ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2 а.с.60, 167, т.3 а.с.78).
Судом встановлено, що представником позивача ОСОБА_5 за №1512 від 19.09.2017 року була подана до Пенсійного фонду України заява із додатками до неї, що зареєстрована 29.09.2017 року, в якій представник позивача просив переслати заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з наданими додатками за належністю уповноваженому Управлінню для розгляду по суті (т.3 а.с.120-122).
У переліку додатків до вказаної заяви зазначено: копію довіреності, копію посвідчення особи, копію трудової книжки, копію диплому про навчання №323402, копія диплому про навчання №868322, копію посвідченої нотаріально та апостильованої особистої заяви ОСОБА_4 про призначення йому пенсії за віком (т.3 а.с.123-155).
Листом від 13.10.2017 року вих. №14376/Р-11 Пенсійним фондом України направлено на адресу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі звернення ОСОБА_2 від 19.09.2017 року №1512 та копії доданих до нього документів (т.1 а.с.51, т.2 а.с.158, т.3 а.с.119).
Вказаний лист зареєстрований в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Одесі 23.10.2017 року за вх. №411/Р-8, про що свідчить відтиск штампу Управління у правому нижньому куті вказаного листа (т.3 а.с.119).
06 листопада 2017 року за вих. №411/Р-8 Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі на адресу адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, направлено лист у відповідь на заяву від 23.10.2017 року №411/Р-8, в якій зазначено, що звернення про призначення пенсії ОСОБА_1, що подане представником від імені позивача розглянуто Центральним об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України (т.2 а.с.63-65, 170-171).
З посиланням на положення п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.5 Закону України «Про громадянство України» п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій зазначено, що при зверненні за призначенням пенсії не було надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в України. Отже, підстав для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 немає. У листі також зазначено, що для вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне проживання на території України.
Окрім того, у вказаному листі від 06 листопада 2017 року за вих. №411/Р-8 відповідачем зазначено, що рішення про відмову в призначення пенсії №6787 від 18.09.2017 року було надіслано управлінням на адресу законного представника 28.09.2017 року за вих. №138, та у разі незгоди з даним рішенням, воно може бути оскаржене в судовому порядку.
Окрім цього, як встановлено судом, 13 березня 2018 року представником позивача ОСОБА_5 подано до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі заяву про подання додаткових документів, яка зареєстрована за вх. №2139 (т.3 а.с.81).
У переліку додатків до вказаної заяви зазначено копію довіреності представника та оригінал довідки по заробітній платі від 14.02.2018 року №33 на №2119 від 09.02.2018 року від 25.01.2018 року (т.3 а.с.82).
01 жовтня 2018 року представником позивача ОСОБА_5 подано до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі заяву про подання додаткових документів, яка зареєстрована за вх. №8062 (т.3 а.с.79).
У переліку додатків до вказаної заяви зазначено оригінал довідки ГУ ДМС України в Одеській області про підтвердження громадянства України громадянина ОСОБА_1
З наданої до суду копії листа ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області вбачається, що він наданий у відповідь на запит юридичного офісу ОСОБА_2, про те, що Головне управління ДМС України в Одеській області не володіє інформацією стосовно виходу з громадянства України ОСОБА_1, 21.01.1952 року. Також у листі роз'яснено, що відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України», документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України для виїзду закордон (т.3 а.с.80).
В свою чергу, не погодившись з рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 18.09.2018 року №6787 та, як зазначено позивачем, рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 06.11.2017 року №411/Р-8, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою з урахуванням, уточненої позовної заяви.
Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані, зокрема, але не виключно, Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 5 Закону України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 року №2235-III встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до ч.4 ст.8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ст.46 даного Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Постановою правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25 листопада 2005 року за № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Цим Порядком передбачено, що заява про призначення (поновлення) пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) (п.1.1 Порядку). Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. (п.1.7 Порядку). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. (п.5 Порядку).
Відповідно до 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Як встановлено судом та не спростовано представником позивача, до заяв про призначення пенсії позивачу, які були надані представниками позивача та зареєстровані Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі за №6787 від 08.09.2017 року та за №411/Р-08 від 23.10.2017 року, не було надано паспорт громадянина України позивача.
Згідно з п.2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Однак, ні позивачем, ні його представниками разом із заявами про призначення пенсії не було надано документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків.
Відповідно до п.2.4 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Відповідно до п. 2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Пунктом 2.25 Порядку №22-1 визначено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Як вже зазначено судом, до заяви позивача не було надано ні паспорту громадянина України, ні паспорту громадянина України для виїзду за кордон, ні іншого документу, що засвідчує місце проживання (реєстрації) позивача.
При цьому, судом не приймається до уваги надана разом із вищевказаними заявами про призначення пенсії копія посвідчення особи, виданого державою Ізраїль 05.01.2014 року із терміном дії до 31.12.2023 року, та апостильованого його перекладу, як доказу місця проживання (реєстрації) позивача, оскільки вказаний документ не містить в собі інформації про місце проживання (реєстрації) особи, якій вказаний документ виданий (т.1 а.с.24-26).
Відповідно до п.4.1 розділу 4 “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Суд зазначає, що однією з підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії слугувало те, що позивачем не надано документу про постійне місце проживання в Україні.
Однак, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Зазначені положення ч.2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” відповідають принципу верховенства права, яким відповідно до ст.6 КАС України керується суд при вирішенні справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі “Пічкур проти України”, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Таким чином, відмова у призначенні особі пенсії з підстав її постійного проживання за межами України є безпідставною та неправомірною.
В той же час, іншою підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії було неподання документа на підтвердження громадянства України.
Суд зазначає, що разом із заявами про призначення пенсії, які були подані представником позивача до Управління, не було надано документа щодо позивача на підтвердження громадянства України.
В свою чергу, позивач у позовній заяві посилаючись на те, що Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права та отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України, до позовної заяви додає копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії АЕ644188 позивача ОСОБА_1, який виданий 24.07.1997 року та був дійсним до 24.07.2007 року (т.2 а.с.89-90).
Однак, зважаючи на те, що вказаний документ є недійсним з 24.07.2007 року, він не є доказом підтвердження громадянства України.
Отже, вказаний документ, не є належним та допустимим доказом у справі в даних спірних правовідносинах.
При цьому, ні до суду, ні до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі, з боку позивача (його представників) не було надано документу згідно ст.5 Закону України “Про громадянство України”, що підтверджує, що позивач на момент звернення до відповідача мав громадянство України.
Крім того, до суду з боку представника позивача надано копію довідки про належність до громадянства України від 10.09.2018 року №6164/19-530-зг-310, яка видана посольством України в державі Ізраїль (т.3 а.с.45).
Так, у вказаній довідці зазначено, що нею підтверджується, що відповідно до п.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України», ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України.
При цьому, суд зазначає, що дана довідка видана 10.09.2018 року, в той час як спірні рішення, що оскаржуються позивачем були прийняті ще у 2017 році.
В той же час, суд зазначає, що станом на момент подання заяв про призначення позивачу пенсії, вказаний документ взагалі ще не видався.
Крім того, суд не приймає до уваги як доказ на підтвердження належності позивача до громадянства України лист ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області №2636 від 25.04.2018, оскільки він наданий про те, що Головне управління ДМС України в Одеській області не володіє інформацією стосовно виходу з громадянства України ОСОБА_1, 21.01.1952 року, а не про належність позивача до громадянства України.
Водночас, в контексті спірних правовідносин суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що його громадянство України не припинено, оскільки ця обставина не позбавляє його обов'язку надання разом із відповідною заявою копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон чи копію паспорта громадянина України для підтвердження наявності в нього права на отримання пенсії в Україні відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, особа, як громадянин України, яка виїхала за кордон на постійне місце проживання, має право на призначення пенсії за віком, проте за умови звернення до управління ПФУ з відповідною заявою з дотриманням положень Порядку 22-1, яким врегульовано питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій.
Тобто, реалізація права на призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з отриманням такої пенсійної виплати, серед яких подання заяви про призначення пенсії з дотриманням положень Порядку 22-1 із відповідним переліком документів.
Окрім того, в порушення п.4.1 Порядку №22-1 заява представника позивача про призначення пенсії позивачу, зареєстрована відповідачем 23.10.2017 року №411/Р-8, була подана не за законодавчо встановленою формою, а у довільній формі, зміст якої не відповідає встановленим вимогам для такої заяви.
З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки він не звертався до відповідача із усіма необхідними документами для призначення пенсії разом із заявами,та оскільки позивачем (його представниками) не було надано документу, що підтверджує громадянство України за позивачем, а відтак відповідач не мав достатніх законних підстав для прийняття рішення щодо призначення пенсії позивачу.
Вказані висновки в повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах №601/198/16 від 19 квітня 2018 року та №723/2676/14-а від 06 лютого 2018 року.
Відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, суд зазначає, що згідно з п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Виходячи із викладеного, ОСОБА_1 після відмови у призначенні пенсії спірним рішенням №6787 від 18.09.2017 року була надана можливість надати документ, що підтверджує громадянство України, про що повідомлено листом від 03.10.2017р. №8700/05 з додатками, у тому числі розпискою-повідомленням (а.с.52, 54) із строком для подачі документа, якого не вистачає - до 07.12.2017 року.
Крім того, про можливість позивача надати документ, що підтверджує громадянство України, повідомлено листом відповідача від 06.11.2017 року №411/Р-8.
Судом встановлено та не заперечувалось з боку позивача у заявах по суті справи, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон або діючий паспорт громадянина України для виїзду за кордон у вказаний строк - до 07.12.2017 року, до органу ПФУ не був поданий.
Згідно п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Враховуючи усе вищенаведене, суд вважає, що відповідач діяв на підставах та у спосіб, що встановлені чинним законодавством, приймаючи оскаржуване рішення №6787 від 18.09.2017 року.
Крім того, суд зазначає, що лист відповідача від 06.11.2017 року №411/Р-8, - не є рішенням про відмову у призначенні пенсії, оскільки у ньому відповідач повідомив представнику позивача про прийняття рішення №6787 від 18.09.2017 року та про можливість його оскарження, у разі незгоди з ним.
Зважаючи на вищевикладене, вимоги позивача про визнання неправомірними рішень Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 18.09.2018 року №6787 та від 06.11.2017 року №411/Р-8 є необґрунтованими, недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.
В свою чергу, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.09.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів разом із додатками, згідно переліку, наведеному у ньому, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Зважаючи на вищевказані висновки суду, оскільки за поданими позивачем заявами у відповідача не виникли підстави для прийняття рішення щодо призначення позивачу пенсії за віком, суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги про зобов'язання Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.09.2017 року, є також безпідставними, недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду з посиланням на положення діючого законодавства та доводи, викладені у відзиві, безпідставність заявлених позовних вимог.
Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню, з урахуванням наведених висновків суду щодо їх безпідставності.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно до положень ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.2,9,72,77,90,120,139,193,194,205,241-246,255,295 КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання неправомірними рішень Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 18.09.2017 року №6787 та від 06.11.2017 року №411/Р-8 та зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.09.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Соколенко
.