Справа № 0240/3111/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
06 лютого 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Совгири Д. І. Курка О. П.
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
позивача: ОСОБА_2,
представника позивача: ОСОБА_3,
представника відповідача: Січки О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення комісії виконавчого комітету Вінницької міської ради від 18.09.2017 року.,
у вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення комісії виконавчого комітету Вінницької міської ради від 18 вересня 2017 року, протокол №32 про відмову в наданні матеріальної допомоги позивачу та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 22 серпня 2017 року про надання матеріальної допомоги у відповідності до вимог пп. 1.2, 1.3.1, 1.4.1, 1.5 Положення про порядок надання матеріальної грошової допомоги мешканцям міста Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради №1992 від 23 січня 2015 року, з послідуючими змінами.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року позов залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення питання.
Заслухавши суддю -доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Так, ч. 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Так, у клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив про те, що оскаржуване рішення ним не отримано, а відтак вважає, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин.
При цьому, суд першої інстанції залишаючи позовні вимоги без розгляду виходив з того, що не отримання рішення Вінницької міської ради від 18 вересня 2017 року не є поважною причиною, а також те, що в матеріалами справи підтверджується отримання позивачем листа Вінницької міської ради від 20 жовтня 2017 року в якому йому повідомлено про розгляд заяви та прийняття рішення від 18 вересня 2017 року. Також, отримання позивачем листа Вінницької міської ради від 20 жовтня 2017 року підтверджується змістом поданої ним заяви від 03 листопада 2017 року до Президента України, Прем'єр-міністра України та голови міськвиконкому щодо виплати матеріальної допомоги.
Проте, судом першої інстанції не взято до уваги обставини, що в матеріалах справи відсутні будь які докази отримання позивачем оскаржуваного рішення, оскільки норми ч. 2 ст. 122 КАС України визначають початок шестимісячного строку звернення до адміністративного суду саме з дати коли особі стало відомо про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не ймовірність такої дати.
Таким чином, строк для звернення до адміністративного суду в даному випадку обчислюється з моменту коли позивач мав повну, реальну та об'єктивну можливість звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, а саме з дати отримання та ознайомлення зі змістом оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовною заявою та наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
При цьому, апеляційний суд вказує і на правову позицію Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав що строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.
При цьому, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Враховуючи викладеневище, з метою недопущення ситуації позбавлення особи права допуску до правосуддя, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що дану справу необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За таких обставин, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому є всі підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 122, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 лютого 2019 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Совгира Д. І. Курко О. П.