Справа № 802/1208/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.
06 лютого 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.
суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Сербин І.І.,
позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Кирилюка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року (головуючий суддя Чернюк А.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення коштів,
В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в якому просив:
- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 22.10.2014 року про поновлення його на роботі (за період з 15.11.2017 року до дати фактичного поновлення на роботі);
- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України грошову компенсацію за невикористані дні відпустки (за період з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року його поновлено на роботі з 27.08.2014 року однак досі не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу та грошову компенсацію за невикористані відпустки.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2, з відрахуванням необхідних податків і зборів, середній заробіток за час затримки виконання постанови суду по справі №802/3451/14-а за період з 15.11.2017 року по 16.02.2018 року у сумі 8508,06 грн. (вісім тисяч п'ятсот вісім гривень шість копійок). Зобов'язано Державну архітектурно - будівельну інспекцію України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за час вимушеного прогулу з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року.
Відповідач, не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. При цьому, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зазначив про відсутність належних обгрунтувань судом власних висновків та не надання належної оцінки доводам відповідача, що були викладені у відзиві на позовну заяву. На переконання апелянта, суд першої інстанції не надав уваги нормам права на які посилалась Держархбудінспекція та не зазначив в оскаржуваному рішенні мотиви їх незастосування. Також, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що задовольняючи вимогу позивача про нарахування і виплату йому грошової компенсації за невикористану відпустку з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року, суд першої інстанції не визначив конкретну суму останньої.
У відзиві на апеляційну скаргу, надісланому на адресу суду апеляційної інстанції засобами поштового зв'язку, позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Держархбудінспекції з огляду на обсяг наведених ним доводів та обставин, встановлених судом першої інстанції.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року було визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області № 44-ос від 22.08.2014 року "Про звільнення ОСОБА_2" та поновлено ОСОБА_2 на посаді з 27 серпня 2014 року (а.с. 4).
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 22.10.2014 року по справі № 802/3451/14-а за період з 17.08.2017 року по 14.11.2017 року в сумі 11601 грн. 90 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету (а.с. 5-7).
На час звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 були здійснені виплати з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету у загальному розмірі 102567 грн. 06 коп. за період з 23.10.2014 року по 14.11.2017 року на підставі:
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12.08.2016 року у справі № 802/945/16-а;
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 802/257/17-а;
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2017 року у справі № 802/1162/17-а;
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12.08.2016 року у справі № 802/1848/17-а.
Проте, позивач вважаючи, що йому не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 15.11.2017 року по дату фактичного поновлення на роботі та грошову компенсацію за невикористані відпустки, звернувся з даним позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача, допустивши лише при цьому коригування періоду за який необхідно стягнути кошти за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі. В даному випадку, судом першої інстанції період за який слід застосувати стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду становить з 15.11.2017 року по 16.02.2018 року.
Колегія суддів надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходить з наступного.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено приписами Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Положеннями ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за приписом взаємності, - за її межами (ст. 370 КАС України).
Згідно пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Як встановлено в ході розгляду даної справи та не заперечується сторонами, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №802/3451/14-а виконана 16.02.2018 року шляхом видання наказу № 63 "ОС" "Про поновлення на роботі ОСОБА_2".
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо відсутності вини Держархбудінспекції у затримці виконання рішення про поновлення на роботі позивача, судова колегія зауважує наступне.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Судова колегія звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №802/3451/14-а виконана лише 16.02.2018 року саме з вини позивача, який не вчиняв жодних дії щодо його поновлення на роботі.
Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують, і на переконання судової колегії являють собою виключно суб'єктивну оцінку апелянтом висновків суду першої інстанції з якими він не погоджується.
Здійснений судом першої інстанції розрахунок суми, що підлягає сплаті у якості середнього заробітку за вказаний період, не є предметом апеляційного оскарження.
Визначаючись стосовно доводів відповідача про необгрунтованість вимог позовної заяви щодо стягнення з Держархбудінспекції грошової компенсації за невикористані дні відпустки, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 57 Закону України "Про державну службу" (в редакції чинній на момент розгляду справи) державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно ст. 58 вказаного Закону за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Норми аналогічного змісту містив і Закон України "Про державну службу" в редакції чинній на момент звільнення позивача.
Приписами п.2 ч.1 ст.9 Закону України "Про відпустки" до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Згідно ст.83 Кодексу законів про працю України та ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Як встановлено судом першої інстанції, вимушений прогул позивача тривав з 27.08.2014 року і по день прийняття відповідачем наказу про поновлення ОСОБА_2 на посаді, а саме 16.02.2018 року.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про втрату позивачем право на отримання відпусток з 05.01.2015 року та погоджується з висновком суду першої інстанції з даного питання, який визначив, що оскільки рішення суду про поновлення на роботі позивача відповідачем негайно не виконане, трудові відносини між сторонами не були поновлені саме з вини відповідача, період затримки за час виконання рішення є вимушеним прогулом.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов'язання Державну архітектурно-будівельну інспекцію України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за час вимушеного прогулу з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Проте, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі розглянув дане питання та залишив поза увагою наступне.
За змістом статті 117 КЗпП України якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Приписами ч.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Судова колегія також звертає увагу на приписи п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999, якими визначено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Тобто, суд першої інстанції надавши вірну оцінку питанню отримання позивачем компенсації за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу, не визначив суму останньої, що в розрізі вищевикладених норм є обов'язком суду.
Судова колегія при обрахунку розміру компенсації за невикористанні дні щорічної основної та додаткової відпустки за час вимушеного прогулу, виходить із одноденного заробітку в сумі 128,91 грн., який встановлений постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2016 року по справі №802/3764/15-а.
В матеріалах справи наявна довідка Державної архітектруно-будівельної інспекції України від 24.01.2019 року № 6"Д" зі змісту якої встановлено, що за період з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року загальна кількість календарних днів відпусток ОСОБА_2 становить 107 календарних днів щорічної основної відпустки та 60 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки.
Періодом для визначення позивачу суми виплати компенсації за невикористану відпустку в розрізі приписів ч. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ за №100 від 08.02.1995 є час з 19.02.2017 року по 19.02.2018 року.
Тож, апеляційний суд зазначає, що сума виплати компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, яка підлягає виплаті ОСОБА_2 становить 21 527,97 грн., з розрахунку:
128,91 грн.* 167 днів = 21 527,97 грн.
Водночас, судова колегія зазначає про необхідність вирішити питання щодо сплати податків при нарахуванні таких сум та інших обов'язкових платежів.
Так, згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи та перевірки їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини у даній справі в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 з відрахуванням необхідних податків і зборів середній заробіток за час затримки виконання постанови суду по справі №802/3451/14-а за період з 15.11.2017 року по 16.02.2018 року у сумі 8508,06 грн. (вісім тисяч п'ятсот вісім гривень шість копійок), тому в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Рішення в частині зобов'язання Державну архітектурно - будівельну інспекцію України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за час вимушеного прогулу з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року, підлягає скасуванню. В цій частині необхідно прийняти нове рішення про стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за час вимушеного прогулу за період з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року в сумі 21 527,97 грн. (в т.ч. ПДФО - 3875,03 грн., військовий збір - 322,92 грн.).
В іншій частині - рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані відпустки, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняте рішення в цій частині - скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення коштів скасувати в частині задоволених позовних вимог: зобов'язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за час вимушеного прогулу з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року.
Прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову та стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за час вимушеного прогулу за період з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року в сумі 21 527,97 грн. (в т.ч. ПДФО - 3875,03 грн., військовий збір - 322,92 грн.).
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 лютого 2019 року.
Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.
Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.