Справа № 240/4833/18
Головуючий у 1-й інстанції: Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач: Совгира Д. І.
07 лютого 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Совгири Д. І.
суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
представника позивача: Середницька - Короп С.Ю.,
представника відповідача: Ільчика О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року (повний текст якої складено в м. Житомирі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просила суд залишити її без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року - без змін.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу в республіці Афганістан у період з 07 серпня 1987 року по 27 жовтня 1988 року.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №908 від 17 березня 2015 року встановлено, що поранення (контузія) і захворювання ОСОБА_1 , так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.16).
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААА №206189 від 21.04.2015 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 10.04.2015 до 21.04.2020, причиною інвалідності зазначено захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії (а.с.12).
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №782867 від 18.08.2017 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 08.08.2017 довічно, причиною інвалідності зазначено захворювання пов'язане із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.13).
Позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирській обласний військовий комісаріат щодо виплати одноразової грошової.
Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі №37 від 06.04.2018 відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги через відсутність правових підстав для виплати, оскільки він не має права на одержання одноразової грошової допомоги з огляду на те, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, а позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін. Крім того, зазначено, що у зв'язку з установленням позивачу ІІІ групи інвалідності йому виплачено допомогу в сумі 182 700,00 грн.
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ (далі - Закон України №2232-ХІІІ).
Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ.
У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975(далі - Постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.
Згідно із пунктом 8 Постанови №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (на момент встановлення ІІ групи інвалідності) визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до пункту 3 Постанови №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
При цьому, аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 № 21-446а14 та від 21.04.2015 № 21-135а15.
Судом встановлено, що позивач після встановлення йому з 10.04.2015 році ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, отримав одноразову грошову допомогу в сумі 182 700,00 грн.
У подальшому, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 08.08.2017, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, так, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Відповідно до пункту б) частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції, чинні на момент встановлення ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Окрім того згідно з Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності з 01 січня 2017 року) було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.
Окрім того, слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99тавід 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Згідно із п.21 та п.24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах, вироблених Європейським судом з прав людини, підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі спливом дворічного строку після первинного встановлення йому інвалідності, є помилковими.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п.52 рішення Комісії, оформленого протоколом №37 від 06.04.2018, не наведено.
Що стосується вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови КМУ №975 від 25.12.2013 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у разі встановлення військовослужбовця інвалідності ІІ групи, то суд зазначає наступне.
Встановлення ІІ групи інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією) та захворюванням, так, пов'язаними із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону №2011-XII (на момент встановлення ІІ групи інвалідності - 08.08.2017), а саме: в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.
Крім того, у контексті наведених обставин слід зазначити, що Міністерство оборони України, як головний розпорядник коштів, має розглядати та, відповідно до унормованого порядку прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьєв проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 08.08.2017 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.
Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 12 лютого 2019 року.
Головуючий Совгира Д. І.
Судді Курко О. П. Матохнюк Д.Б.