Справа № 826/10021/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
07 лютого 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів: Парінова А.Б., Ключковича В.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,
представника відповідачів -Карманський І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року (дата виготовлення повного тексту рішення невідома) у справі за адміністративним позовом громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 323-17 від 21.07.2017 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано інформації про країну походження, а також наявність підстав для визнання позивача біженцем.
До Шостого апеляційного адміністративного суду 26.12.2018 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що судом першої інстанції винесено обґрунтоване рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин по справі та з врахуванням норм чинного законодавства та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
У судовому засіданні 07 лютого 2019 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримав.
Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання до суду не з'явився, явки свого представника не забезпечив, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутності відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України.
Згідно із ст. 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Демократичної Республіки Конго, м. Кіншаса, за національністю - конголієць, за віросповіданням християнин.
Позивач на територію України прибув 18.10.2011 легально літаком. За отриманням захисту на території України звертався вперше, на момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально.
21 березня 2017 року вперше звернулася до ГУ ДМС України в місті Києві із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
У своїй заяві до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту причиною свого небажання повернення на територію Демократичної Республіки Конго позивач вказав побоювання за власне життя через переслідування владою ДР Конго з політичних причин.
За результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведення співбесід з позивачем, висновком Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 10.07.2017 року було відмовлено заявнику - громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши про відсутність умов, передбачених п. п. 1 тчи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» .
Як вбачається зі змісту висновку про відмову, заявник (позивач) не має підстав для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на думку відповідача, є відсутніми.
Рішенням відповідача № 323-17 від 21.07.2017 року вищезазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.
Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві № 203 від 02.08.2017 року позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи рішення Державної міграційної служби України №323-17 від 21.07.2017 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України №323-17 від 21.07.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також, слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року № 1629-ІV визначено, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається» від 29.04.2004 року, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як вбачається з матеріалів справи, у своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, а також у проведених співбесідах, заявник (позивач) вказав, що причиною звернення за захистом є переслідування владою Демократичної Республіки Конго з політичних причин. Зазначив, що зі студентських років займався журналістською діяльністю, та в своїх роботах критикував діючу владу ДРК. В 2011 році через статті його було затримано та відкрито кримінальну справу в ДРК.
З наданої особової справи позивача вбачається, що позивачем були вказані підстави того, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його журналістської діяльності, направленої на крити кування діючої влади в ДР Конго.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до відповідача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач надав аргументи та докази щодо наявності очевидно обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань через які він не бажає користуватися захистом своєї країни або не може користуватися цим захистом.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач є громадянином ДР Конго, його рідною мовою є французька. Разом з тим, на співбесіді був присутній переклад, який перекладав все з бенгальської мови, якою позивач не володіє, на російську мову, а записи, з якими ознайомлювався позивач, проводились українською мовою (а.с.59-64). Вказане є прямим порушенням прав позивача, оскільки він був позбавлений можливості належним чином надати пояснення та перевірити чи дійсно протокол співбесіди відповідає його словам.
Крім того, колегія суддів зазначає, що суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Так, із загальнодоступних джерел, а також матеріалів, наданих позивачем до матеріалів справи, вбачається, що ситуація в Демократичній Республіці Конго залишається складною, що викликає стурбованість відносно захисту населення, яке масово переміщується з країни походження до інших, більш безпечних країн (а.с.9-11).
Суд першої інстанції наведеного не врахував та прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку наявні правові підстави для задоволення позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції має бути скасована з постановленням нової постанови про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 323-17 від 21.07.2017 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнання неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 323-17 від 21.07.2017 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддяО.А. Губська
СуддяА.Б. Парінов
СуддяВ.Ю. Ключкович
Повне судове рішення складено 11.02.2019