Справа № 381/4068/17
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/457/2019
06 лютого 2019 року м. Київ
колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого Болотова Є.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Музичко С.Г.,
при секретарі Щербенко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Осаулової Н.А.,-
встановила:
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року названий позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 21 000 грн 00 коп., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 1 423 грн 74 коп., та 3 % річних в сумі 337 грн 81 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг в сумі 33 000 грн 00 коп., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 2 119 грн 60 коп., та 3 % річних в сумі 475 грн 81 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 640 грн 00 коп. судового збору на користь ОСОБА_1 та 640 грн 00 коп. судового збору в дохід держави.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В судовому засіданні представник позивачів проти апеляційної скарги заперечив.
ОСОБА_3 та його представник у судове в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
05 лютого 2019 року через канцелярію суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, у зв'язку із перебуванням ОСОБА_3 у відрядженні.
Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила клопотання представника ОСОБА_3 відхилити, оскільки представником не надано доказів на підтвердження перебування ОСОБА_3 у відрядженні. Крім того судом взято до уваги, що інтереси ОСОБА_3 у даній справі представляє адвокат ОСОБА_4, яка повідомлена про розгляд справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивачів, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2017 року ОСОБА_3 складено розписку, згідно якої останній зобов'язався повернути ОСОБА_1 кошти у розмірі 21 000 грн 00 коп. до 31 березня 2017 року у обсязі 11 000 грн 00 коп., до 30 квітня 2017 року у обсязі 10 000 грн 00 коп.
Розписка складена у присутності свідків.
24 січня 2017 року ОСОБА_3 складено розписку, згідно якої останній зобов'язався повернути ОСОБА_2 кошти у розмірі 33 000 грн 00 коп. до 03 лютого 2017 року у обсязі 10 000 грн 00 коп., до 31 травня 2017 року у обсязі 23 000 грн 00 коп.
Розписка складена у присутності свідків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що ОСОБА_3 належним чином не виконав умови договорів та не повернув борг.
Позивачі просили стягнути з відповідача суму боргу, проценти за користування грошовими коштами, та 3 % річних.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Вбачається, що розписка від 19 січня 2017 року та розписка від 24 січня 2017 року містять усі вищевказані реквізити, що дає підстави стверджувати про наявність підстав для стягнення коштів за вказаними розписками.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, одним з яких є сплата неустойки.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Стягнення з відповідача на користь позивачів процентів за користування грошовими коштами та 3 % річних відповідає вищенаведеним вимогам закону та встановлених фактичних обставин справи.
Розрахунок процентів за користування кредитом та 3 % річних відповідачем не спростований.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 позики не брав, а розписки написані під примусом, колегія суддів не приймає, оскільки відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження цим обставинам.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачі повинні звернутись з позовом не до ОСОБА_3, а до ПП ОСОБА_5, оскільки саме останній проводив роботи по монтажу та отримав 300 000 грн, але не розрахувався із працівниками, колегія суддів відхиляє, оскільки наявні в матеріалах розписки свідчать про виникнення кредитних правовідносин, саме між сторонами.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду від 26 березня 2018 року постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 11 лютого 2019 року.
Головуючий Є.В. Болотов
Судді: О.Ф. Лапчевська
С.Г.Музичко