проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"06" лютого 2019 р. Справа № 922/2391/18
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді: При секретарі: За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 (адвокат), ордер серія ХВ №0000221840 від 09.11.2018 на надання правової допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2407 від 23.10.2018, видане на підставі рішення №18 від 23.10.2018 Ради адвокатів Полтавської області, посвідчення адвоката №2407 від 23.10.2018 ОСОБА_6 (адвокат), ордер серія ХВ №000861693 від 20.11.2018 на надання правової допомоги, договір б/н від 01.08.2016 про надання правової допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2034 (серія ХВ №000325) від 26.10.2016, видане на підставі рішення №101 від 26.10.2016 Ради адвокатів Харківської області
розглянувши апеляційну скаргу (вх.№1457 Х/3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев", м. Харків
на рішення Господарського суду Харківської області
від21.11.2018 року (повний текст складено 27.11.2018 року)
у справі№922/2391/18 (суддя - О. В. Смірнова)
за позовом до про В судовому засіданні був присутній вільний слухач:Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія", м. Харків Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев", м. Харків стягнення 194 736,15 грн. ОСОБА_7
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою б/н від 28.08.2018 р. до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Ваго-Рев", в якій просить стягнути з останнього 194736,15 грн., в тому числі: нараховані за прострочення зобов'язань щодо вчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 01.01.2017 р. №100117/5 84779,80 грн. пені, 81554,31 грн. штрафу,19487,13 грн. інфляційних втрат та 8914,91 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.11.2018 року у справі №922/2391/18 позов задоволено у повному обсязі.
Рішення обґрунтовано, з тих підстав, що матеріалами справи, зокрема підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені печаткою позивача видатковими накладними підтверджується факт поставки позивачем відповідачеві у період з 19.04.2017 року по 03.07.2018 року товару за договором поставки від 01.01.2017 р №100117/5 на загальну суму 1312719,65 грн., проте, відповідач оплатив зазначений товар з порушенням строків, передбачених в п. 4.1. Договору поставки, у зв'язку з чим позивачем правомірно нараховано до стягнення за відповідні періоди прострочення оплати товару пеню в сумі 84779,80 грн. та штраф в сумі 81554,31 грн. на підставі п. 9.3 Договору, а також на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати в сумі 19487,13 грн. та 3% річних в сумі 8914,91 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев", м. Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія", м. Харків, пеню в сумі 84 779,80 грн., штраф в сумі 81 554,31 грн., інфляційні втрати в сумі 19 487,13 грн., 3% річних в сумі 8 914,91 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 500,00 грн. та 2 921,04 грн. судового збору.
Відповідач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев", м. Харків 17.12.2018 р. подало до Східного апеляційного господарського суду на зазначене рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені печаткою позивача видатковими накладними підтверджується факт поставки позивачем відповідачеві у період з 19.04.2017 року по 03.07.2018 року товару за договором поставки від 01.01.2017 р №100117/5 на загальну суму 1312719,65 грн., оскільки частина зазначених накладних на порушення вимог статті 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в графі «отримав» містять підпис, без зазначення посади та прізвища особи, яка брала участь у господарській операції або інших відомостей, які дозволяють ідентифікувати таку особу, зокрема не міститься посилання на довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Крім цього, скаржник зазначає на ненадання судом першої інстанції належної оцінки тому факту, що деякі з наявних у матеріалах справи довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей містять посилання не на спірний договір поставки від 01.01.2017 р №100117/5, а на інший договір-від 05.09.2013 р. № 050913/1.
Також скаржник посилається на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов протилежних взаємовиключних висновків, зазначивши спочатку про те, що у довіреностях на отримання ТМЦ помилково зазначено замість спірного Договору поставки від 01.01.2017 р №100117/5 договір від 05.09.2013 р. №050913/1, оскільки інших договорів сторонами не укладалося, а потім, відхиляючи посилання відповідача щодо оплат 19.04.2017 року та 26.04.2017 року товару в строки передбачені п. 4.1. Договору, відповідно до банківської виписки (т. 1 а.с. 156), зазначив що за даними цієї виписки за період з 13.04.2017 року по 25.07.2017 року зазначені оплати здійснювались за іншим договором -№050913/1 від 05.09.2013 р. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач, розраховуючи пеню та штраф, не врахував оплат відповідача, які у строк погашають заборгованість за поставлені товари.
Крім цього скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього на користь позивача судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 125000 грн., яка не відповідає дійсній вартості таких послуг (є завищеною), з огляду на те, що позов у даній справі є типовим позовом, які складають приблизно 30% позовів, що розглядаються у господарських судах.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2018 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Чернота Л. Ф., судді: Попков Д. О., Стойка О. В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2018 року (повний текст складено 27.11.2018 року) у справі №922/2391/18 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 10.01.2019 року включно з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч. 2 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
14.01.2019 р. на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення- без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення. Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційної інстанції стягнути на його користь з відповідача витрати, понесені на професійну правову допомогу в даному апеляційному провадженні в сумі 6000 грн., а саме, за підготовку, складання та подання Адвокатським бюро «Матвєєвої Л.В. «Альфа-Омега» даного відзиву на апеляційну скаргу.
У зв'язку з перебуванням у відпустці суддів-членів колегії Попкова Д. О., та Стойки О. В. на момент вирішення питання про призначення справи до розгляду, на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л. Ф., розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 року було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/2391/18, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чернота Л. Ф., судді: Гребенюк Н. В., Зубченко І. В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 р. у справи №922/2391/18, винесеною у складі: головуючий суддя - Чернота Л. Ф., судді: Гребенюк Н. В., Зубченко І. В., розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев", м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2018 року у справі №922/2391/18 призначено на 06.02.2019 о 14:30 год.
У судовому засіданні 06.02.2019 р. представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2018 у справі №922/2391/18 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні 06.02.2019 р. заперечував проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, вважає рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 21.11.2018 у справі №922/2391/18 законним, прийнятим з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.
01 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (Продавець, позивач) та Товариством з додатковою відповідальністю "Ваго-Рев" (Покупець, відповідач) укладено договір поставки №100117/5 (надалі - Договір поставки; т. 1 а.с.39).
У відповідності до п. 1.1. Договору поставки, Продавець у порядку і на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та своєчасно оплатити підшипники, ГТВ, кільця стопорні, ланцюги приводні, манжети та іншу продукцію виробничо-технічного призначення (далі по тексту - товар) партіями, в асортименті, кількості, і за цінами, вказаними в рахунках.
Згідно з п. 2.1. Договору поставки, загальна сума цього договору визначається як вартість товару, переданого Продавцем відповідно до узгоджених рахунків до цього договору.
Пунктом 3.1. Договору поставки передбачено, що товар поставляється партіями. Асортимент і кількість виробів у партії узгоджуються між продавцем і покупцем у видаткових накладних.
Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018 року (п. 6.1. Договору поставки).
На виконання умов Договору поставки, позивач у період з 19.04.2017 року по 03.07.2018 року поставив відповідачу товар на загальну суму 1312719,65 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними №1904021 від 19.04.2017, №2604007 від 26.04.2017 року, №1505008 від 15.05.2017 року, №2405013 від 24.05.2017 року, №2905026 від 29.05.2017 року, №1306014 від 13.06.2017 року, №1406023 від 14.06.2017 року, №2306013 від 23.06.2017 року, №0507002 від 05.07.2017 року, №1907020 від 19.07.2017 року, № 2607009 від 26.07.2017 року, № 2607012 від 26.07.2017 року, №1108014 від 11.08.2017 року, №2808016 від 28.08.2017 року, №1409008 від 14.09.2017 року, №1809005 від 18.09.2017 року, №0310001 від 03.10.2017 року, №1910017 від 19.10.2017 року, №0611009 від 06.11.2017 року, №0811008 від 08.11.2017 року, №1411010 від 14.11.2017 року, №1511024 від 15.11.2017 року, №2311022 від 23.11.2017 року, №0812022 від 08.12.2017 року, №1212014 від 12.12.2017, №1312028 від 13.12.2017 року, №2612011 від 26.12.2017 року, №0401003 від 04.01.2018 року, №0901001 від 09.01.2018 року, №2401005 від 24.01.2018 року, №2401006 від 24.01.2018 року, №2501010 від 25.01.2018 року, №0202008 від 02.02.2018 року, № 0602013 від 06.02.2018 року, №1402024 від 14.02.2018 року, №1502003 від 15.02.2018 року, №2802006 від 28.02.2018 року, №0703013 від 07.03.2018 року, №0504003 від 05.04.2018 року, №2604001 від 26.04.2018 року, №1005017 від 10.05.2018 року, №1705008 від 17.05.2018 року, №2405003 від 24.05.2018 року, №1206001 від 12.06.2018 року, №1306048 від 13.06.2018 року, №1306057 від 13.06.2018 року, №2206013 від 22.06.2018 року, №2506025 від 25.06.2018 року, №0307011 від 03.07.2018 року, № 0307012 від 03.07.2018 року.
Сторони домовились (п. 4.1. Договору поставки), що Покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахуванні грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 20 банківських днів з моменту відвантаження товару.
Позивач зазначає, що відповідач за поставлений товар розраховувався з порушенням строків оплати встановлених у Договорі поставки, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом про стягнення нарахованих за прострочення грошового зобов'язання спірних сум пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу Україн, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд першої інстанції правомірно на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів встановив факт поставки позивачем відповідачеві товару
Датами виписки видаткових накладних.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;
Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповдіно до статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Зазначені вище видаткові накладні, відповідно до положень статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, які фіксують відповідні господарські операції з поставки, в тому числі їх дати, а тому є доказами, які містять відомості, що входять до предмету доказування у даній справі.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача на те, що частина зазначених накладних не є належними та допустимими доказами відгрузки товару за Договором через те, що в реквізиті «отримав» з боку відповідача містять підпис без зазначення посади особи, яка брала участь в господарській операції, а довіреності на отримання представником відповідача товарно-матеріальних цінностей містять посилання на інший договір -від 054.03.2013 р. № 050913/1.
Відповідно до ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву
підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Незазначення у видаткових накладних прізвища та посади особи, яка з боку відповідача їх підписала та відповідно брала участь у здійсненні господарської операції не перешкоджають можливості ідентифікувати зазначену особу та зазначені накладні містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, що свдчить про належність, допустимість, достовірність та достатність зазначених накладних як доказів поставки й відповідно, відгрузки товару датами виписки зазначених первинних документів.
Повноваження представників відповідача на отримання товару від позивача підтверджується відповідними довіреностями, які містяться в матеріалах справи. В цих довіреностях, посилання на які містяться в деяких видаткових накладних, зазначено інформацію про прізвище та посаду особи відповідача, яка приймала участь у зафіксованих в накладних господарських операціях з поставки товару і при цьому підпис уповноваженої особи відповідача на накладних та на довіреностях візуально збігаються, що не заперечується сторонами. Докази та заяви сторін щодо підробки такого підпису в матеріалах справи відсутні.
При цьому, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, помилкове посилання у деяких довіреностях на договір №050913/1 від 05.09.2013 року не спростовує факт надання відповідачем повноважень його особам на отримання цінностей від позивача за договором № 100117/5 від 10.01.2017 року, оскільки як вбачається з довідки позивача (та не спростовано відповідачем), за спірний період, а саме, з 10.01.2017 р.-дати укладення спірного Договору по 03.07.2018 р. -дати останньої поставки партії товару за Договором, між сторонами укладено лише один договір: договір поставки №100117/5 від 10.01.2017 р. й відповідач не надав доказів укладення саме у спірний період іншого договору.
Крім того, зазначені у кожній довіреності найменування та кількість товару, які належало отримати представником відповідача, збігаються з найменуванням та кількістю товару поставлених за спірними видатковими накладними, що в сукупності з наведеними вище відомостями підтверджує достатність зазначених вище накладних та довіреностей як доказів, що в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про поставку позивачем відповідачеві зазначеного в накладних товару саме за спірним Договором, за участю повноважних осіб сторін та датами виписки накладних.
При цьому, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи складаються під час господарських операцій або безпосередньо після їх здійснення, зазначені в накладних дати їх виписки є датами зафіксованих в них господарських операцій з поставки партій товару відповідачеві й отримання його останнім. Відповідно, дати поставки товару відповідачеві та отримання його останнім, є й датами його відгрузки, з якої відповідно до п. 4.1. Договору обчислюється строк оплати, оскільки господарська операція з поставки передбачає передання товару у власність покупцеві, що в свою чергу включає вибуття його з володіння (фактичного господарського панування) продавця та перехід його у володіння покупця, що неможливо без відгрузки.До того ж відгрузка товару датами видаткових накладних підтверджується товарно-транспортними накладними, складеними відповідними датами.
Крім того, що наведені накладні є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами поставки товару датами їх виписки саме за спірним Договором, з наявної у матеріалах справи банківської виписки( т. 1, а.с. 156) вбачається, що відповідач ще до подання позову повністю оплатив зазначений в накладних товар, але з порушенням встановленого п. 4.1. Договору строку, що свідчить про фактичне прийняття зазначеного товару.
Також сторони склали, підписали і скріпили своїми печатками акт звірки розрахунків за період з січня 2017 р. по липень 2018 р. (т. 2 а.с. 6), в якому підтвердили наявність у відповідача станом на 31.07.2018 р. заборгованості в сумі 419036 грн. з оплати товару (як зазначено вище, сплачена до подання позову), поставленого саме за наведеними накладними, оскільки акт містить посилання на дати та суми поставки товару, які відповідають датам та сумам зазначених накладних.При цьому, зазначений Акт звірки розрахунків в розумінні наведених положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є зведеним бухгалтерським документом, який складено на підставі даних первинних бухгалтерських документів, якими в даному випадку є саме спірні накладні.
Таким чином, підпасавши акт звірки розрахунків, відповідач підтвердив отримання товару саме за наведеними накладними датами їх виписки та на зазначені в накладних суми.
При цьому колегія суддів зазначає, що при фактичному прийнятті відповідачем товару за спірним Договором, навіть в разі неоформлення довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, така обставина не передбачена чинним законодавством як підстава для звільнення покупця від оплати товару у встановлений Договором строк.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновок господарського суду першої інстанції про доведення належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами фактів поставки позивачем товару відповідачу у зазначені у видаткових накладних дати їх виписки, у зв'язку з чим, відповідно до п 4.1. умов Договору поставки, у відповідача виникли обов'язки щодо оплати поставленого товару протягом 20 банківських днів з дати поставки (відповідно й відвантаження) товару.
В свою чергу, як зазначено вище, оплата відповідачем товару відбулась з порушенням визначених Договором поставки строків, що підтверджується зазначеною банківською випискою (т. 1 а.с. 156).
Господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідача про оплату за поставлений 19.04.2017 року та 26.04.2017 року товар в строки передбачені п. 4.1. Договору, пославшись на те, що відповідно до вищезазначеної банківської виписки (т. 1 а.с. 156), оплати за період з 13.04.2017 року по 25.07.2017 року здійснювались за іншим договором (№050913/1 від 05.09.2013 року).
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов протилежних взаємовиключних висновків, зазначивши спочатку про те, що у довіреностях на отримання ТМЦ помилково зазначено замість спірного Договору поставки від 01.01.2017 р №100117/5 договір від 05.09.2013р. №050913/1, оскільки інших договорів сторонами не укладалося, а потім, відхиляючи посилання відповідача щодо оплат 19.04.2017 року та 26.04.2017 року товару в строки, передбачені п. 4.1. Договору, відповідно до банківської виписки (т. 1 а.с. 156), зазначив що за даними цієї виписки за період з 13.04.2017 року по 25.07.2017 року зазначені оплати здійснювались за іншим договором -№050913/1 від 05.09.2013 р.
Як зазначено вище, посилаючись на помилковість зазначення в довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей замість спірного договору поставки від 01.01.2017 р №100117/5 іншого договору - від 05.09.2013 р. № 050913/1, суд виходив з того, що сторонами не укладалося іншого договору саме протягом спірного періоду , а не взагалі, та співпадіння у кожній довіреності даних щодо найменування та кількості товару, які належало отримати представником відповідача з найменуванням та кількістю товару поставлених за спірними видатковими накладними.
Зазначене не виключає укладення раніше спірного періоду іншого договору, здійснення оплат за яким не відноситься до предмету доказування у даній справі.
При цьому, здійснення відповідачем оплат із посиланням на підставу оплати на інший договір протягом спірного періоду, в який сторонами не укладалося інших договорів ніж спірний договір поставки від 01.01.2017 р №100117/5 не свідчить про те, що ці оплати здійснені саме на підставі спірного договору, оскільки з системного правового аналізу норм 3.8 Постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» пункту 6 частини 1 статті 7, пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. Законодавством не передбачено можливості отримувача коштів, у спірних правовідносинах - позивача змінювати визначене відповідачем призначення платежу у платіжних документах та зараховувати кошти з призначенням платежу, навіть в разі помилкового зазначення платником іншого договору, в рахунок платежів за спірним Договором.
Статтями. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки, як зазначено вище, відповідач повністю оплатив поставлений за спірним Договором товар з порушенням встановленого в п 4.1. Договору строку, він є боржником, яким прострочив виконання зазначеного зобов'язання.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 9.3. Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань добросовісна сторона має право стягнення упущеної вигоди (штрафної неустойки) у розмірі 0,1% від суми невиконаних зобов'язань, за кожен прострочення виконання зобов'язань. За прострочення зобов'язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10% від суми невиконаного в строк зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем правомірно у відповідності до п. 9.3 Договору та положень статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нараховано до стягнення 84779,80 грн. пені та 81554,31 грн. штрафу.
Відповідно до статті 61 Конституції ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Оскільки відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України штраф та пеня є різними формами одного виду відповідальності -неустойки, їх одночасне застосування за одне правопорушення не є притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Аналогоічної правової позиції дотримується Верховний суд, зокрема в постанові від 09.07.2018 р. у справі № 903/647/17.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем правомірно, на підставі зазначеної норми за відповідні періоди прострочення, що зазначені в розрахунку суми позову, нараховано до стягнення 19487,13 грн. інфляційних втрат та 8914,91 грн.3% річних.
Також, позивач в позовній заяві просив відшкодувати судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17000,00грн.
Суд першої інстанції правомірно частково стягнув зазначені витрати в сумі 12500 грн. з відповідача на користь позивача, пославшись на наступні підстави.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесених витрат у сумі 17000,00 грн. представник позивача надав копії: договору про надання правничої (правової) допомоги від 08 серпня 2018 року, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Матвєєвої Л.В. "Альфа-Омега", посвідчення адвоката України ОСОБА_10 та свідоцтво про право на заняття вказаної особи адвокатською діяльністю, акту здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 29 серпня 2018 року, платіжного доручення № 840 від 09 серпня 2018 року про сплату 17000,00 грн. Оригінали вказаних документів були досліджені судом під час судового засідання.
Відповідно до акту здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 29 серпня 2018 року, вартість послуг Адвокатського бюро "Матвєєвої Л.В. "Альфа-Омега" з підготовки позовної заяви з додатками склала 17000,00 грн., з яких:
- 12000,00 грн. - складання позовної заяви (8 годин х 1500,00 грн./год);
- 3000,00 грн. - складання заяви про забезпечення позову (2 години х 1500,00 грн./год);
- 1500,00 грн. - складання проекту ухвали суду про забезпечення позову (1 година х 1500 грн/год);
- 500 грн. збір доказів - 1 година х 500 грн/год.
Відповідач в своєму відзиві зазначає, що розмір витрат на складання позовної заяви є необґрунтованим, а їх розмір значно завищений та не пропорційний реальним затратам.
Оскільки ухвалою від 30.08.2018 року по справі 922/2391/18 заява про забезпечення позову була визнана необґрунтованою та відмовлено в її задоволенні, в даному випадку відсутні підстави для покладання на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу витрати на правничу допомогу в сумі 4500,00 грн. (3000,00 грн. - складання заяви про забезпечення позову та 1500,00 грн. - складання проекту ухвали суду про забезпечення позову). Вказане також стосується відшкодування з відповідача судового збору в сумі 881,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову.
В той же час, витрати на правничу допомогу в сумі 12500,00 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст.126 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи Адвокатського бюро "Матвєєвої Л.В. "Альфа-Омега" з підготовки позовної заяви з додатками, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтування заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12500,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача разом витратами по сплаті судового збору в сумі 2921,04 грн.
Доводи скаржника щодо того, що зазначена сума не відповідає дійсній вартості послуг (є завищеною), з огляду на те, що позов у даній справі є типовим позовом, які складають приблизно 30% позовів, що розглядаються у господарських судах є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях.
Під час судового засідання представник позивача заявив усне клопотання щодо поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, у відповідності до ст.119 ГПК України. Заслухавши заявлене вище клопотання судова колегія порадившись на місці дійщла висновку про задоволення відповідного клопотання.
Щодо вимоги позивача у відзиві на апеляційну скаргу (який надано з пропуском строку) про стягнення на його користь з відповідача судових витрат, понесених на професійну правову допомогу в даному апеляційному провадженні в сумі 6000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження надання правової допомоги та понесення витрат на її оплату позивач надав копію додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 2 від 08.08.2018 р., акт від 10.01.2018 р. здававання -прийому наданої правової допомоги до Договору про надання правової допомоги № 2 від 08.08.2018 р., рахунок на опалту № 1 від 10.01.2019 р. платіжне доручення від 10.01.2019 р.
Зі змісту наведених документів вбачається, що позивач оплатив 6000 грн. за надання послуг Адвокатського бюро "Матвєєвої Л.В. "Альфа-Омега" з підготовки, складання та подання відзиву на апеляційну скаргу в даному апеляційному провадженні.При цьому, розмір послуг зі складання відзив уна апеляційну скаргу - 6000 грн. визначено із розрахунку 3 години роботи вартістю 2000 грн. за годину.
Відповідно до ч. 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегія суддів вважає, що зазначена вартість послуг з підготовки, складання та подання такого документу як відзив на апеляційну скаргу не є співмірною із складністю його виготовлення в апеляційному провадженні, обсягом наданих послуг та часом, розумно витраченим адвокатом, враховуючи при цьому, що за подання позовної заяви із додатками сторони в Договорі визначили меншу вартість -1500 грн. за годину, а відзив на апеляційну скаргу певною мірою складається на підставі даних (доводів, міркувань), що містяться в раніше поданих суду першої інстанції документах (позовній заяві, відповіді на відзив на позов).
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на оплату послуг адвоката зі складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 3000 грн. -50% суми сплаченої позивачем, яку й слід стягнути з відповідача на користь позивача відповідно до положень статей 126,129 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Витрати з оплати послуг адвоката зі складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 6000 грн. покладаються на відповідача частково - в сумі 3000 грн.
Керуючись статтями 86, 126, 129, 236, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284 Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2018 р. у справі №922/2391/18 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 21.11.2018 р. у справі №922/2391/18 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев" (61052, м. Харків, вул. Благовіщенська, 24, ідентифікаційний код 36623607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (61052, м.Харків, пров. Сімферопольський, 6, літера "Д-1", ідентифікаційний код 38773958), витрати на професійну правничу допомогу зі складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 3000 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ на примусове виконання цієї постанови, оформивши його у відповідності до вимог ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України
У судовому засіданні 06.02.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частину.
Повний текст постанови складено та підписано 11.02.2019 р.
Головуючий суддя Л.Ф. Чернота
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.В. Зубченко