Справа № 753/23803/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2184/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Леонтюк Л.К.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
5 лютого 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Семенюк Т.А.
Суддів - Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
при секретарі - Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Садівниче товариство «Дніпро-1», Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація, Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-
У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 7 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1.
Зазначив, що ОСОБА_5 у своєму користуванні мала земельну ділянку площею 1034,13 кв.м. від якої відмовилася на користь позивача.
Також зазначив, що на даний момент будинок та земельна ділянка мають подвійну адресу: АДРЕСА_2.
У листопаді 2014 року позивач, маючи намір перевірити стан будинку та земельної ділянки виявив огорожу довкола земельної ділянки та будинку, самовільне зайняття земельної ділянки, самовільно збудовану будівлю на частині земельної ділянки, перешкоди у доступі до його майна.
У зв'язку із зазначеним позивач звертався до Дарницького РУГУ МВС України із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4
Крім того, ОСОБА_3 звертався до Садівничого товариства «Дніпро-1» щодо надання інформації та документів щодо членства останнього у Садівничому товаристві «Дніпро-1», ділянки, яка виділялась для користування ОСОБА_5 та в подальшому була передана позивачу, змін розміру ділянки, факту встановлення огорожі та обмеження доступу до майна, членства ОСОБА_4 у Садівничому товаристві «Дніпро-1».
21 листопада 2015 року Садівниче товариство «Дніпро-1» надало відповідь, що позивач є членом Садівничого товариства, інформація про зміну земельної ділянки відсутня, встановлено межі землекористування земельною ділянкою ОСОБА_3, встановлено огорожу та обмежено доступ до майна останнього, ОСОБА_4 не є членом Садівничого товариства.
Вважає, що ОСОБА_4 вчиняє незаконні дії шляхом самовільної зміни меж землекористування, встановлення огорожі та обмеження доступу позивача до майна.
У зв'язку із викладеним просив суд зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 1 034, 13 кв. м. по АДРЕСА_2, шляхом: знесення самочинно зведеного будинку та паркану, приведення земельної ділянки у попередній стан, який існував до порушення права користування земельною ділянкою, відновлення меж суміжного користування.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як вбачається з матеріалів справи, 7 жовтня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу садового будинку, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 у садівничому товаристві «Дніпро-1» Дарницького району міста Києва (т. 1, а.с.8).
Рішенням Київської міської ради від 29 листопада 2007 року № 1335 / 4161 ОСОБА_4 передано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.2 1, а.с. 49).
На підставі вказаного рішення, відповідачу видано державний акт право власності на земельну ділянку ( серія НОМЕР_2), який зареєстрований в Книзі записів реєстрації держаних актів Головним управлінням земельних ресурсів від 29 вересня 2009 року за № 10 - 7 - 09002 (т. 2 а.с. 50).
Відповідно до бази даних міського земельного кадастру, земельна ділянка, площею 601, 49 кв. м ( обліковий номер НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_2 обліковується за ОСОБА_3 на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.
Згідно з п. і, ч. 2, ст. 25 Закону України « Про землеустрій », видом документації із землеустрою, зокрема є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельної ділянки в і натурі ( на місцевості ).
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Разом з цим, згідно вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до вимог п. "г" ч. 1 ст. 96 ЗК України, землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
За ч.1 ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що технічна документація не є правовстановлюючим документом на землю в розумінні ст. 126 ЗК України, не посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, у зв'язку із чим відповідачем права позивача не порушуються.
Проте з таким висновком суду повною мірою погодитись не можна.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 як член садівничого товариства «Дніпро-1» Дарницького району міста Києва користувалась земельною ділянкою площею 1034,13 кв.м.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2004 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 придбав садовий будинок, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 у садівничому товаристві «Дніпро-1» Дарницького району міста Києва.
За змістом статті 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно статті 120 ЗК України, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Разом з цим, в процесі розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради від 29 листопада 2007 року № 1335 / 4161 ОСОБА_4 передано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.2 1, а.с. 49).
На підставі вказаного рішення, відповідачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку ( серія НОМЕР_2), який зареєстрований в Книзі записів реєстрації держаних актів Головним управлінням земельних ресурсів від 29 вересня 2009 року за № 10 - 7 - 09002 (т. 2 а.с. 50).
Проте, представник позивача пояснив в судовому засіданні, що встановивши такі обставини, позивач державний акт на право власності ОСОБА_4 не оскаржував, ними не визначалися межі земельних ділянок з урахуванням даного акту.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Київська міська рада рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_3 за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала.
За таких обставин не вбачається можливим встановити межі порушення прав позивача та застосувати належний спосіб захисту його порушених прав.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки висновки суду першої інстанції щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з іншим підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 7 лютого 2018 року.
Головуючий
Судді