264/3509/16-ц
2/264/290/2019
"08" лютого 2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В. , за участю секретаря судового засідання Кадимової А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2016 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому зазначив, що 07 червня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 18855,00 доларів США на період до 06 червня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,5% річних. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечено порукою відповідно до укладеного з ОСОБА_2 договором поруки від 07.06.2007 року. 30 червня 2010 року ПАТ ОСОБА_3 набув право вимоги за вказаним кредитним зобов'язанням. Однак у порушення умов кредитного договору відповідач не повернув кредитні кошти, у зв'язку із чим станом на 26.05.2016 року виникла заборгованість у сумі 676460,17 гривень, з яких: тіло кредиту - 263888,43 грн., відсотки - 194235,39 грн., комісія - 15332,55 грн., пеня - 203003,80 грн. На підставі цього ПАТ «Дельта Банк» був вимушений звернутися до суду із даним позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі: 676460,17 грн., з яких: тіло кредиту - 263888,43 грн., відсотки - 194235,39 грн., комісія - 15332,55 грн., пеня - 203003,80 грн., а також судові витрати у розмірі 10146,90 грн.
Представник позивача позовні вимоги підтримала.
Відповідачі та їх представник адвокат ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали, надали до суду відзив, в якому зазначили, що в червні 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрпромбанк» було укладено кредитний договір та договір поруки. До січня 2010 року відповідач своєчасно та в повному обсязі сплачувала щомісячні платежі за кредитним зобов'язанням. З лютого 2010 року в банківському відділенні їй повідомили про ліквідацію банку та про подальше додаткове інформування щодо порядку сплату кредиту. Але жодного повідомлення від ПАТ «Укрпромбанк» або ПАТ «Дельта Банк» їй не надходило. Тому прострочення виконання зобов'язання сталося з вини кредитора ПАТ «Укрпромбанк» і підстав для стягнення процентів, пені і комісії немає. Також відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності. Позивачем був пропущений строк позовної давності, оскільки з січня 2010 року виникло прострочення, а з позовом банк звернувся лише в червні 2016 року. Крім того позивач направив 29.03.2012 року досудову вимогу, в якій просив достроково виконати зобов'язання в повному обсязі протягом 5 днів, тим самим змінив строк та умови кредитування, що зумовило початок перебігу позовної давності. Також після направлення відповідачеві письмового повідомлення про дострокове погашення заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування відсотків та комісій за кредитним договором. Зазначає про необґрунтованість вимог по стягненню пені за період з 27 травня 2015 року по 26 травня 2016 року, так як діючим законодавством встановлено мораторій на нарахування банком штрафних санкцій та пені для громадян, які зареєстровані в зоні проведення антитерористичної операції. Крім цього, вказує про незаконність вимог щодо солідарного стягнення боргу з поручителя, оскільки відповідно до положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Позовні вимоги до поручителя були заявлені в червні 2016 року, тобто після спливу шести місяців від дня строку виконання зобов'язання, передбаченого кредитним договором та Графіком. Тому поруку вважає припиненою. На підставі зазначеного просили відмовити у позові.
Суд, вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, докази, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 07 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (надалі за текстом ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 391/ад-06-07-М2, за яким банк надав позичальникові кредитні кошти в сумі 18855,00 доларів США на строк кредитування 72 місяці із датою повернення кредиту до 06 червня 2013 року (пункти 1.1-1.3 договору). Згідно з пунктом 1.5 договору процентна ставка за користування кредитом - 11,5% річних. Комісія за надання кредиту - 1% від суми наданого кредиту, а за управління кредитом - 0,1% від суми кредиту (пункт 1.6, 1.7).
З метою своєчасного і належного виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань між ТОВ «Укрпромбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки від 07 червня 2007 року, за умовами якого поручитель зобов'язувався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором у повному обсязі.
30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за якими ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги, що включає в себе кредитні договори, в тому числі й кредитний договір, укладений між банком та ОСОБА_1
Згідно з пунктом 2.4 кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менше як 261,88 доларів США по 20 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору повернення кредиту здійснюється шляхом безготівково перерахування коштів з рахунку Позичальника (його поручителів, гарантів та інших осіб у відповідності до п.2.16 цього договору) на позичковий рахунок, вказаний у п.2.1, таабо шляхом внесення готівки до каси Банку для зарахування її на позичковий рахунок.
Згідно з пунктом 2.6 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця.
Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 число кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівково перерахування з поточного рахунку позичальника, відкритого у банку (філії), на рахунок № 220860251888 в Донецькій філії ТОВ «Укрпромбанк».
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З січня 2010 року позичальник ОСОБА_1 припинила щомісячну виплату кредитних зобов'язань та не виконувала передбачених договором обов'язків.
Доводи відповідача про те, що прострочення кредитних зобов'язань відбулось з причини прострочення кредитора, а саме внаслідок неприйняття ним платежів, ліквідацію банку та неповідомлення її про переуступку права вимоги, суд не приймає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
З аналізу наведених положень слідує, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, і таке виконання є належним.
Відповідачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи для належного виконання кредитних зобов'язань та щомісячного внесення коштів на поточний рахунок первісному кредитору - ПАТ «Укрпромбанк», як шляхом внесенні коштів через касу, так або за допомогою перерахування коштів з інших установ в безготівковому вигляді. При цьому будь-яких доказів закриття в лютому 2010 року всіх відділень або філій ПАТ «Укрпромбанк» із одночасним закриттям рахунків, на які передбачено повернення кредитних коштів, що об'єктивно унеможливило би виконання кредитних зобов'язань позичальником, суду не представлено.
Як вже зазначалось, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже позичальником не доведено неможливість виконання ним з січня 2010 року договірних зобов'язань первісному кредиторові.
Згідно з наданого позивачем розрахунку за договором кредиту позичальнику була нарахована заборгованість за період з липня 2010 року по травень 2016 року, в тому числі за тілом кредиту, процентами за користування кредитом, комісії, пені.
Водночас умовами кредитного договору передбачено строк виконання зобов'язання та обов'язок позичальника щомісячно погашати кредит та відсотки, але в будь-якому випадку не пізніше 06 червня 2013 року (дата повернення кредиту).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 06 червня 2013 року.
Відтак, у межах строку кредитування до 06 червня 2013 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 20 числа кожного місяця. Починаючи з 06 червня 2013 року відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що лише в межах строку кредитування позивач наділений правом нараховувати передбачені договором проценти та після визначеного договором терміну кредитування (06 червня 2013 року) подальше нарахування процентів є неправомірним.
Більше того, позивач, користуючись правом, закріпленим в частині 2 статті 1050 ЦК України на дострокове отримання від позичальника всієї суми заборгованості через порушення щомісячних платежів, в квітні 2012 року звернувся до відповідача ОСОБА_2 із досудовою вимогою від 29 березня 2012 року, відповідно до якої вимагав дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі протягом п'яти днів з дати отримання відповідної вимоги. З вимогами про дострокове виконання зобов'язань та стягнення заборгованості позивач 07 травня 2012 року звернувся до суду із позовом до відповідачів.
Пунктом 4.2.5 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника повністю достроково повернути кредит, сплатити проценти за фактичний період користування кредитом, комісії, штрафні санкції та інші платежі у разі настання будь-якого з випадків, передбачених п.6.2 цього договору. Таке зобов'язання має бути виконано протягом 15 робочих днів з дати надіслання банком позичальникові відповідної письмової вимоги.
Згідно з пунктом 6.2 кредитного договору банк має право дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкції та інших платежів, а позичальник зобов'язаний протягом 15 робочих днів з дати надіслання банком відповідної вимоги (а у випадку, передбаченому п.4.2.5, - не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, у разі порушення позичальником строків платежів, що встановлені цим договором.
Отже, сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.
Судом встановлено, що у зв'язку із несвоєчасним погашенням кредиту позивач у квітні 2012 році звернувся до відповідачів в досудовому та згодом в травні 2012 року в судовому порядку із вимогою про дострокове повернення кредиту, тим самим використав своє право, передбачене частиною 2 статті 1050 ЦК України, та змінив строк виконання зобов'язання за договором.
Після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та зміни строку виконання зобов'язання у позивача припинилося право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. А тому нарахування банком процентів та комісій за кредитним договором після звернення до відповідача в квітні 2012 року із вимогою про дострокове погашення заборгованості є неправомірним та задоволенню не підлягає.
Крім цього, пред'явлення позивачем вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінило строк виконання зобов'язання за кредитним договором та зумовило перебіг позовної давності.
Таким чином, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, позивач відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.
Тобто після зміни умов оплати та звернення з вимогою про дострокове повернення суми кредиту позивач вразі незадоволення його вимоги у 15-денний строк повинен був дізнатися про порушення свого права, та з того моменту розпочався перебіг позовної давності для звернення за захистом до суду.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Оскільки з квітня 2012 року розпочався перебіг строку позовної давності, який був пропущений позивачем у зв'язку із звернення до суду з позовом лише в червні 2016 року, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісіями задоволенню не підлягають, оскільки заявлені поза трирічним строком позовної давності.
При вирішенні питання щодо стягнення заявленої пені за період з 27 травня 2015 року по 26.05.2016 року суд приходить до наступних висновків.
За розрахунком позивача сума пені була нарахована внаслідок невиплати щомісячної суми кредитного платежу.
Згідно зі ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з даним Переліком місто Маріуполь є населеним пунктом, на території якого здійснювалася антитерористична операція.
Відносно строків дії вказаного розпорядження та проведення антитерористичної операції суд відзначає, що за пунктом 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року затверджується перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. Також у десятиденний строк після закінчення антитерористичної операції Кабінету Міністрів наказано прийняти остаточний перелік таких населених пунктів.
З огляду на вказані положення нормативних актів на сьогоднішній день відсутні дані щодо дати остаточного закінчення антитерористичної операції для визначення кінцевого періоду дії Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року відносно заборони нарахування пені та/або штрафів за кредитними договорами, зокрема, на території м. Маріуполя.
Отже, нарахування штрафних санкцій за період з 14 квітня 2014 року по теперішній час для боржників, які зареєстровані на території м. Маріуполя, не відповідає вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що останнім місцем реєстрації відповідачів є адреса: Донецька область, місто Маріуполь, вул. Знаменська, буд. 43.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для нарахування відповідачам пені за кредитним договором у період дії заборони з огляду на місце проживання відповідачів та періоду нарахування штрафів, а тому вимоги позивача не ґрунтуються на законі та в цій частині вимог слід відмовити.
Щодо вимог ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2, як з солідарного боржника згідно з договором поруки № 391/ад-06-07-М2/Р від 07.06.2007 року суд відзначає наступне.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 24 постанови від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2662цс15 строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Як вбачається з умов кредитного договору кінцевий строк виконання основного зобов'язання був визначений як 06 червня 2013 року та в подальшому був змінений позичальником із вимогою про дострокове виконання зобов'язання. Натомість з позовом до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ «Дельта Банк» звернулося лише в червні 2016 року, тобто з пропуском шестимісячного терміну на пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно з вимогами ст.ст. 76-78 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів і показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням переліченого, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 247, 263-265, 279 ЦПК України, ст. ст. 11, 509, 526, 527, 530, 536, 559, 610, 611, 623, 629, 634, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1, ЦК України, суд
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя: Н. В. Литвиненко