Справа № 211/5507/18
Провадження № 2/211/465/19
іменем України
06 лютого 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Сарат Н.О.
секретаря Зоріної С.М.
у відсутність сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позову позивач вказує, що 05 вересня 2018 року приблизно о 09-30 год. під час судового засідання в Довгинцівському районному суду м. Кривого Рогу по справі № 211/1842/18 в залі судового засідання ОСОБА_3 подала зустрічний позов по справі. До зустрічного позову додавався висновок експерта у галузі права ОСОБА_2. Зустрічний позов разом з висновком були досліджені суддею та не прийняті, до спільного провадження, але інформація вказана у висновку стала відома як мінімум двом особам, у висновку ОСОБА_2 вказав, що «ОСОБА_1 страждає на психічні розлади», «я особисто бачив його неадекватну поведінку», «через неадекватні дії працівника і представника в частині судових засідань ОСОБА_1», «є всі підстави стверджувати, що всі неадекватні дії ОСОБА_1 31.01.2018 року , 23.04.2014 року та 03.05.2018 року викликані психічною хворобою, що має стійкий характер», «неадекватні дії представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», «так як ОСОБА_1 причинив шкоду через хворобу», по тексту висновку вбачається, що відповідач поставив позивачеві діагноз «шизофренія». Позивач не вважає факт психічного захворювання особи принизливим, образливим, а вважає образливим та принизливим факт розповсюдження неправдивої інформації про його психічний стан. Позивач вказує, що відповідач обізнаний в процедурі визначення психічної хвороби людини, обізнаний, що він не має відповідної кваліфікації для проведення таких досліджень, визнає, що він не є спеціалістом у галузі психіатрії, і не є судово-психіатричним експертом, говорить, що він фахівець права, але стверджує, що позивач психічно хвора людина. Відповідач публічно, в присутності мінімум трьох осіб, в присутності двох жінок, стверджував, що у позивач хвора людина та у нього весною відбувається загострення. Те що позивач психічно хвора людина, є недостовірною інформацією, неправомірно поставивши діагноз психічної хвороби , відповідач образив позивача, умисно принизив його честь та гідність. Поширення такої інформації порочить честь та гідність позивача, змінює його позитивну соціальну оцінку, як особи, в очах оточуючих людей, колег по роботі. Тому позивач просить суд зобов'язати ОСОБА_2 направити на ім'я пані ОСОБА_3 та пані судді Ніколенко Дар'ї Миколаївни протягом 3 робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили листи наступного змісту: «Я ОСОБА_2 у Висновку від 23.08.2018 року по справі № 211/1842/18 розповсюдив про ОСОБА_1 недостовірну, неправдиву інформацію, що він страждає на психічні розлади».
Відповідач систематично, публічно поширює неправдиву інформацію щодо позивача, щоб змінити ставлення у суспільства до позивача як до людини та як до юриста, що спричиняє йому моральних страждань, які позивач оцінює в 170000 грн.
Ухвалою суду від 03.12.2018 року провадження по справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, в позові просив розглядати справу за його відсутності. Відповідач до суду не з'явився, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, що 05 вересня 2018 року приблизно о 09-30 год. під час судового засідання в Довгинцівському районному суду м. Кривого Рогу по справі № 211/1842/18 в залі судового засідання ОСОБА_3 подала зустрічний позов по справі. До зустрічного позову додавався висновок експерта у галузі права ОСОБА_2. Зустрічний позов разом з висновком були досліджені суддею та не прийняті, до спільного провадження, але інформація вказана у висновку стала відома як мінімум двом особам, у висновку ОСОБА_2 вказав, що «ОСОБА_1 страждає на психічні розлади», «я особисто бачив його неадекватну поведінку», «через неадекватні дії працівника і представника в частині судових засідань ОСОБА_1», «є всі підстави стверджувати, що всі неадекватні дії ОСОБА_1 31.01.2018 року, 23.04.2014 року та 03.05.2018 року викликані психічною хворобою, що має стійкий характер», «неадекватні дії представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», «так як ОСОБА_1 причинив шкоду через хворобу», по тексту висновку вбачається, що відповідач поставив позивачеві діагноз «шизофренія». (а. с. 7-9, 10-14, 15-22).
Згідно медичної довідки форми № 122-2/о від 20.04.2017 року виданої КЗ «КПНД» ДОР у ОСОБА_1 психіатричні показання відсутні (а. с. 30). Згідно медичної довідки форми № 133/о від 24.04.2018 року виданої КЗ «КМЛ» у ОСОБА_1 протипоказання відповідно до Переліку психічних захворювань відсутні, для роботи придатний. (а. с. 31) .
Розглядаючи справу в рамках заявлених позивачем вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 15, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
За положенням ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
За роз'ясненнями п.п. 15, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач свого позову не довів та не виклав обставин порушення його прав на захист честі та гідності, які гарантовані ст. 277 ЦК.
У справах про визнання інформації недостовірною згідно з положеннями ч. 4 ст. 277 ЦПК і статті 12 ЦПК України обов'язок довести, що інформація є достовірною покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок порушення цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, зазначених в пункті 4 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами) у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Однак, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що внаслідок дій відповідача йому було заподіяно будь-яких моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, не зазначено також з чого він виходив, оцінюючи її в розмірі 170000 гривень.
Позивачем не доведено наявність як самого факту душевних, психічних чи фізичних страждань, їх обсягу, тривалості, тяжкості і т.п., так і не доведено протиправних дій відповідача про поширення недостовірної інформації, тобто наявність вини і причинного зв'язку між діями відповідача та завданою моральною шкодою.
При цьому, згідно частиною першою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Поняття «оціночного судження» викладено в статті 30 Закону України «Про інформацію». Так, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
В пункті 19 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, роз'яснено судам, що відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Висловлювання відповідача в бік позивача вказані у висновку «ОСОБА_1 страждає на психічні розлади», «я особисто бачив його неадекватну поведінку», «через неадекватні дії працівника і представника в частині судових засідань ОСОБА_1», «є всі підстави стверджувати, що всі неадекватні дії ОСОБА_1 31.01.2018 року , 23.04.2014 року та 03.05.2018 року викликані психічною хворобою, що має стійкий характер», «неадекватні дії представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», «так як ОСОБА_1 причинив шкоду через хворобу» не містять під собою підгрунтя та не містять фактичних даних, це є просто необгрунтовані особисті судження відповідача, які ніяким чином не можуть вплинути на ділову репутацію позивача, оскільки вони навіть не являються відповідно ст. 277 ЦК України, недостовірною інформацією про особу. Думка відповідача є лише його особистим судженням і ніяк не змінить вже сформовану суспільну думку та оцінку про позивача як людину та юриста. Тим більше, що сам відповідач у своєму висновку зазначає, що він не спеціаліст у психіатрії, не судово-психіатричний експерт, щоб давати висновки про хвороби людей, що є підтвердженням того, що вказане ним у висновку є лише його особиста думка.
Також суд вважає за доцільне зазначити, що якщо позивач вважає, що оціночні судження або думки чи висловлювання поширені відповідачем принижує його гідність, честь чи ділову репутацію, він вправі скористатися наданим йому частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, надавши їм іншу оцінку.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями статей 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи позивача про те, що через відповідача постраждала його ділова репутація, суд не може взяти до уваги, так як викладене не охоплюється ст. 277 ЦК України.
На підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Судові витрати вирішено згідно ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, - суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08.02.2019 року.
Суддя: ОСОБА_4