08 лютого 2019 року Справа № 280/5508/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Істоміна, буд. 6, м. Запоріжжя, 69089) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
21.12.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або Запорізьке приміське ОУПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 31.01.2018 по 31.07.2018; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії позивачу, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 31.01.2018 по 31.07.2018 шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позивача, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України»; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 31.01.2018 по 31.07.2018, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Крім того, просить допустити до негайного виконання рішення суду у межах виплати позивачу пенсії за один місяць та витребувати у відповідача оригінал пенсійної справи позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Віьнянського району Запорізької області, де і став на облік як внутрішньо переміщена особа. Пенсію позивачу призначено з 31.01.2018, відповідно до постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2018 по справі №808/901/18, залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018. Проте виплата пенсій розпочалась з серпня 2018 року. За період з 31.01.2018 по 31.07.2018 пенсія ОСОБА_1 виплачена не була. На звернення позивача йому було повідомлено, що пенсійні виплати за період з 31.01.2018 по 31.07.2018 будуть проведені з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 на умовах окремого порядку, після його прийняття. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 26.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/5508/18. Судове засідання призначено на 16.01.2019 о 09:30 без виклику сторін.
Відповідач позов не визнав. 15.01.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. № 1793), в якому зазначив, що пунктом 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365» визначено, що соціальна допомога призначається з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеною особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, який здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, така «відкладена» виплата буде здійснена з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, на умовах окремого порядку, після його прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України. Таким чином, сума заборгованості, що утворилась за період з 31.01.2018 по 31.07.2018 в розмірі 75696,75 грн. може бути виплачена тільки після прийняття Кабінетом Міністрів України вищезазначеного окремого порядку, який наразі не прийнято. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
В зв'язку з перебуванням судді Киселя Р.В. у відпустці, що підтверджується довідкою за вих.№02-35/19/9 від 18.01.2019, повний текст судового рішення складено та підписано 08.02.2019.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 28.11.2014 року за №2323000088 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 11).
На теперішній час позивач перебуває на обліку в Запорізькому приміському ОУПФУ в Запорізькій області, як особа, яка отримує пенсію за віком на пільгових умовах.
Пенсію позивачу призначено з 31.01.2018, відповідно до постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2018 по справі №808/901/18, залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018, що підтверджується копією протоколу про призначення від 11.07.2018. Проте виплата пенсій розпочалась з серпня 2018 року. За період з 31.01.2018 по 31.07.2018 пенсія ОСОБА_1 виплачена не була. Проти вказаної обставини сторони не заперечують.
Позивач звертався з заявами (скаргою) до Запорізького приміського ОУПФУ в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та на Урядову гарячу лінію в яких просив повідомити про причини невиплати пенсії за період з 31.01.2018 по 31.07.2018.
Згідно відповідей Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.09.2018 №1593/Н-18/КУ (а.с. 14), Запорізького приміського ОУПФУ в Запорізькій області від 30.10.2018 №114/Н-4 (а.с. 15) та Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 01.11.2018 №22495/Н-109 (а.с. 16) виплата пенсії за період з 31.01.2018 по 31.07.2018 буде проведена з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 на умовах окремого порядку, після його прийняття Кабінетом Міністрів України.
Не погодившись з наданими відповідями та вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи спір по суті, суд керується наступним.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, з підстав визначених ст.49 Закону №1058-IV, не приймалося, доказів протилежного суду не надано.
У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова №365) та на постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» (далі - Постанова №335).
Зокрема зазначає, що Постановою №335 пункт 15 Постанови №365 викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
Однак, відповідно до зазначено норми пенсія призначається з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Заяву про призначення пенсії позивач надав до органів ПФУ - 31.01.2018, зазначена обстава не заперечується відповідачем. Період заборгованості по пенсії з 31.01.2018 по 31.07.2018 не є періодом припинення виплати пенсії та не є заборгованістю за минулий період, оскільки зазначена заборгованість утворилась після звернення позивача з заявою до відповідача.
Крім того, статтею 49 Закону №1058-IV такої підстави для припинення виплати (невиплати) пенсії як: «відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України» не передбачено.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За правилами, встановленими пп. 4 п. 12 Порядку соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
З відзиву та наданих до нього документів вбачається, що рішення про скасування довідки не приймалось.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд також зазначає, що дана справа є типовою в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки 03.05.2018 Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі №805/402/18 щодо аналогічних правовідносин. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 зазначене рішення залишено без змін.
Рішенням у зразковій справі №805/402/18 встановлено, що у таких випадках припинення виплати пенсій є незаконним, оскільки воно вчинене з підстав, не передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також зазначає, що право на одержання пенсії та інших соціальних виплат гарантовано кожному громадянину Конституцією та Законами України. Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку здійснення соціальних (пенсійних) виплат за минулі періоди не може бути підставою для невиплати позивачу суми пенсії.
Стосовно вимоги позивача зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 31.01.2018 по 31.07.2018, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок).
Згідно із ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
Відповідно до п. 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом п. 2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Позивачу з період з 31.01.2018 по 31.07.2018 був нарахована але не виплачена пенсія в розмірі 75696,75 грн., що підтверджується відзивом на позов та матеріалами пенсійної справи доданої до відзиву.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18.07.2018 (справа №185/515/16-а).
У даному випадку наявним є факт порушення встановлених строків виплати нарахованої пенсії за період з 31.01.2018 по 31.07.2018, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 31.01.2018 по 31.06.2018 та зобов'язання відповідача вчинити певні дії по нарахуванню та виплаті заборгованості по пенсії і компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати. Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату пенсій, а лише зобов'язано відповідача вчинити певні дії.
З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
В силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, в зв'язку з чим питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Істоміна, буд. 6, м. Запоріжжя, 69089) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Істоміна, буд. 6, м. Запоріжжя, 69089) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) за період з 31 січня 2018 року по 31 липня 2018 року включно.
Зобов'язати Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Істоміна, буд. 6, м. Запоріжжя, 69089; код ЄДРПОУ 41251296) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) пенсію за період з 31 січня 2018 року по 31 липня 2018 року включно.
Зобов'язати Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Істоміна, буд. 6, м. Запоріжжя, 69089; код ЄДРПОУ 41251296) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 31.01.2018 по 31.07.2018, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль