"30" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2290/18
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань ОСОБА_1
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №14-206 від 26.10.2018р.;
Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю №2 від 02.01.2019р.;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до комунального підприємства „Теплопостачання міста ОСОБА_3” про стягнення заборгованості у загальному розмірі 50 197 737,47 грн., -
Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (далі по тексту - ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”) звернулось до господарського суду із позовною заявою до комунального підприємства „Теплопостачання міста ОСОБА_3” (далі по тексту - КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3”) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 50 197 737,47 грн., яка складається із пені у розмірі 26 864 265,57 грн., трьох відсотків річних у розмірі 5 500 048,38 грн., збитків від інфляції у розмірі 17 833 423,53 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань прийнятих на себе за договором постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу.
Відповідачем під час розгляду судом даної справи було наголошено, що перерахування вартості поставленого позивачем природного газу здійснювалось відповідно до встановлених законодавчих вимог, а саме: за рахунок грошових коштів, які надходили на рахунок зі спеціальним режимом використання. КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” також було наголошено, що здійсненний позивачем розрахунок трьох відсотків річних та збитків містить помилки, оскільки правильним розміром трьох відсотків річних є 5 498 813,63 грн., а збитків від інфляції - 17 445 761,33 грн. Окрім того, КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” у поданому до суду відзиві на позов було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 70%, у зв'язку із складним фінансовим станом та збитковістю господарської діяльності підприємства.
26.11.2018р. КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” звернулось до господарського суду із заявою про застосування строків позовної давності до позовних вимог ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” про стягнення пені.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
30.09.2016р. між ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (Постачальник) та КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” (Споживач) було укладено договір постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23, відповідно до п. 1 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачеві у 2016-2017р.р. природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором постачається природний газ власного видобутку (видобутий на території України та/або імпортований природний газ, за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України.).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу” від 9 квітня 2015 року N 329-VIII (з наступними змінами і доповненнями) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. п. 2.1, 3.1 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. Постачальник передає Споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. газ обсягом до 271 212,2 тис. куб. метрів. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з п. п. 3.4, 5.2 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачу у відповідному місці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Ціна за 1000 куб. м. газу становить 4942,00 грн., крім податку на додану вартість у розмірі 20%, всього - 5930,40 грн.
Умовами п. 6.1 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. встановлено, що оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за звітним місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 8.2 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. у разі прострочення Споживачем оплат згідно п. 6.1 цього договору, останній зобов'язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховуються пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Умовами п. 10.3 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. передбачено, що строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Згідно з умовами п. 12 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р., а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.
На виконання умов договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. між сторонами по справі було підписано акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2016р., від 30.11.2016р., від 31.12.2016р., від 31.01.2017р., від 28.02.2017р., від 31.03.2017р., загальна вартість якого становить 916 228 326,80 грн.
З наданих ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” документів вбачається, що КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” на виконання зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. було перераховано на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 916 228 326,80 грн.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3”, ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” було наголошено про наявність правових підстав для стягнення із відповідача пені, трьох відсотків річних та збитків від інфляції, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи та не заперечувалось учасниками судового процесу, КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” із порушенням встановленого умовами договору №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. строку було здійснено оплату вартості поставленого ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” протягом періоду з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. природного газу.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості природного газу, поставленого на виконання умов договору №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р., позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано до сплати три відсотки річних у розмірі 5 500 048,38 грн. та збитки від інфляції у розмірі 17 833 423,53 грн.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції та трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість. Викладене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” шляхом присудження до стягнення на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 5 500 048,38 грн. та збитків від інфляції у розмірі 17 833 423,53 грн. При цьому, господарським судом критично оцінюються доводи відповідача про наявність у розрахунку позивача помилки, оскільки здійснений позивачем розрахунок є правильним.
З посиланням на умови п. 8.2 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. та приписи чинного законодавства позивачем було нараховано КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у загальному розмірі 26 864 265,57 грн. за порушення строків оплати вартості поставленого природного газу.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, яка була розрахована ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” на суму основної заборгованості, господарський суд зазначає, що правильним розміром пені є 23 502 900,16 грн., оскільки при здійсненні нарахування пені на заборгованість за березень 2017р. позивачем не було враховано вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вирішуючи питання про можливість задоволення позовних вимог ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” про стягнення пені у розмірі 23 502 900,16 грн., господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку заяві КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” про застосування інституту позовної давності до позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Виходячи з положень ст.ст. 256, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Положеннями ст. 259 ЦК України врегульовано, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що умовами п. 10.3 договору постачання природного газу №3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016р. передбачено, що строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років. Таким чином, позивачем та відповідачем у відповідності до вимог ст. 259 ЦК України було збільшено строк позовної давності для звернення до господарського суду із позовними вимогами про стягнення пені, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявленого КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” клопотання про застосування інституту позовної давності.
Вирішуючи питання про розмір пені, який підлягає стягненню із КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” на користь ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” в межах даної справи, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку заявленому відповідачем клопотанню про зменшення розміру пені.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: звіту про фінансовий стан відповідача станом на 30.09.2018р., наказу №43 від 21.03.2017р. „Про переведення в режим неповного робочого часу”, наказу №49 від 20.03.2018р. „Про переведення підприємства в режим неповного робочого часу”, постанов органу державної виконавчої служби про накладення арешту на кошти КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3”, довідки відповідача №05/03-437 від 09.11.2018р., КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” знаходиться у складному фінансовому стані.
Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, приймаючи до уваги істотний розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, враховуючи здійснення КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” соціально-значимої господарської діяльності з надання житлово-комунальних послуг, спрямованих на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, ціни на які підлягають державному регулюванню, відшкодування вартості яких залежить безпосередньо від виконання споживачами власних обов'язків, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, та принципом збалансованості інтересів сторін, суд вважає за правомірне зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій, а саме: розмір пені до суми 7 000 000,00 грн., який підлягає стягненню на користь позивача.
При цьому, господарським судом відхиляються доводи ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” щодо покладення на позивача штрафних санкцій за порушення строків оплати імпортованого газу та можливого припинення постачання природного газу на територію України, оскільки докази на підтвердження завдання позивачу збитків, понесення останнім додаткових штрафних санкцій в матеріалах справи відсутні. Окрім того, позивачем не було наведено суду жодного доводу на підтвердженні існування зв'язку між діями відповідача щодо неналежного виконання договірних зобов'язань та потенційною можливістю припинення постачання природного газу на територію України.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” перед ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” зі сплати пені, трьох відсотків річних та збитків від інфляції витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення із КП „Теплопостачання міста ОСОБА_3” на користь ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” трьох відсотків річних у розмірі 5 500 048,38 грн., збитків від інфляції у розмірі 17 833 423,53 грн. та пені у розмірі 7 000 000,00 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 230, 256-261, 549, 610, 611, 615, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 231, 233 Господарського кодексу України, ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу”, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та незважаючи на зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з комунального підприємства „Теплопостачання міста ОСОБА_3” /65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, ідентифікаційний код 34674102/ на користь публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” /01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720/ три відсотки річних у розмірі 5 500 048,38 грн. /п'ять мільйонів п'ятсот тисяч сорок вісім грн. 38 коп./, збитки від інфляції у розмірі 17 833 423,53 грн. /сімнадцять мільйонів вісімсот тридцять три тисячі чотириста двадцять три грн. 53 коп./, пеню у розмірі 7 000 000,00 грн. /сім мільйонів грн. 00 коп./, судовий збір у розмірі 574 404,23 грн. /п'ятсот сімдесят чотири тисячі чотириста чотири грн. 23 коп./.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06 лютого 2019 р.
Суддя С.П. Желєзна