ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1265/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Принцевської Н.М.;
суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.;
Секретар судового засідання: Іванов І.В.;
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС»
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року, повний текст рішення складено 05.11.2018 року, м. Одеса, суддя Гут С.Ф.
у справі № 916/1265/18
за позовом Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС»
до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14)»
про стягнення 1 025 254 грн. 84 коп.
22.06.2018 року Приватне підприємство «ІНАЛ ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 14)», в якій просило суд стягнути з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 14)» на користь Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» грошові кошти у розмірі 404 466 грн. 84 коп., з яких 213 678 грн. 00 коп. основного боргу, 77 993 грн. 20 коп. пені, 14957 грн. 46 коп. штрафу, сума інфляції - 79 274 грн., 3 % річних - 18 563 грн. 64 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у строк, встановлений договором підряду №25/02-Г-8, не виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі та частково повернув передане за договором обладнання. У зв'язку з цим позивач просить стягнути вартість обладнання, інфляційні втрати, 3 % річних, штрафні санкції.
01.08.2018 року Приватне підприємство «ІНАЛ ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просило суд стягнути додатково (окрім вже заявлених позовних вимог) з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 14)» на користь Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» грошові кошти у розмірі 153114 грн. 00 коп., з яких 80 890 грн. 00 коп. основного боргу, 29 524 грн. 85 коп. пені, 5 662 грн. 30 коп. штрафу, сума інфляції - 30 010 грн. 19 коп., 3% річних - 7 027 грн. 46 коп.
12.09.2018 року Приватне підприємство «ІНАЛ ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просило суд стягнути додатково (окрім вже заявлених позовних вимог) з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 14)» на користь Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» грошові кошти у розмірі 467 673 грн. 20 коп., з яких 246 310 грн. 89 коп. основного боргу, 89 903 грн. 15 коп. пені, 17 241 грн. 76 коп. штрафу, сума інфляції - 91 381 грн. 34 коп., 3 % річних - 22 836 грн. 06 коп.
Суд першої інстанції прийняв до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року у справі №916/1265/18 (суддя Гут С.Ф.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 14)» про стягнення 467 673 грн. 20 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними належними доказами у справі, а також передчасними, оскільки у відповідача не виникло обов'язку повернення давальницького обладнання.
Приватне підприємство «ІНАЛ ПЛЮС» з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року у справі № 916/1265/18 скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 14)» на користь Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» суму основного боргу у розмірі 540 878 грн. 89 коп., пеню у розмірі 197421 грн. 20 коп., суму інфляції у розмірі 200 666 грн. 07 коп., 3 % річних у розмірі 48 827 грн. 16 коп., штраф у розмірі 37 861 грн. 52 коп., судові витрати та правову допомогу у розмірі 25000 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Приватне підприємство «ІНАЛ ПЛЮС» вважає, що місцевим господарським судом невірно було зазначено в ухвалах суду і рішенні суду про те, що сумою стягнення у даній справі є 467 673 грн. 20 коп., оскільки суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач у заявах про збільшення просив суд додатково (окрім заявлених раніше) стягнути з відповідача грошові кошти і до стягнення підлягають грошові кошти у сумі 1 025 254 грн. 84 коп.
Також в апеляційній скарзі позивач вказує, що Господарський суд Одеської області помилково послався на накладні № 37, № 53, № 26, № 56, № 50, № 46, № 47, які нібито підтверджують повернення обладнання, оскільки вказані накладні не містять всіх пунктів відповідно до порядкових номерів.
17.12.2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд залишити рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року у справі № 916/1265/18 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У відзиві вказано, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження наявності порушень умов договору підряду з боку відповідача.
Також відповідач вважає неправомірним те, що позивач надав список на залишок обладнання, яке він не вимагає повернути, а вимагає сплатити його вартість, хоча це суперечить умовам договору.
Відповідач у відзиві зазначає, що ОСОБА_1 звірки розрахунків, згідно з яким борг відповідача станом на 01.10.2015 року становить 246310 грн. 89 коп., не може бути прийнятий до уваги в якості належного і допустимого доказу у справі, оскільки в силу вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинним бухгалтерським документом. Згідно з висновком щодо застосування норм права, який викладено у постанові Верховного Суду від 08.10.2018 року у справі №916/1316/17, акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, а тому не є доказом наявності заборгованості або доказом визнання боргу. Поряд з цим, із первинних бухгалтерських документів, наявних у справі, неможливо встановити наявності заборгованості відповідача саме у зазначеному в акті розрахунків розмірі, оскільки узгоджені сторонами норми витрат матеріалів позивачем до суду не надані. Водночас саме наявність узгоджених між сторонами норм витрат матеріалів надає можливість суду встановити обставини наявності залишку матеріалів після виготовлення відповідачем відповідної продукції.
Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 22.01.2019 року представники сторін підтримали свої доводи і заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. У судове засідання 04.02.2019 року представники сторін не з'явились, про дату, час та місце продовження розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить розписка сторін.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне переглянути справу у межах доводів апеляційної скарги, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в справі № 916/1265/18 та наданих представниками сторін пояснень.
Суд апеляційної інстанції у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України в межах заявленої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року у справі № 916/1265/18 підлягає скасуванню з процесуальних підстав з прийняттям нового рішення про відмову у позові, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством «Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 14)» (підрядник) і Приватним підприємством «ІНАЛ ПЛЮС» (замовник) було укладено договори підряду від 05.07.2007 року № 173 та від 06.10.2008 року № 115, за умовами яких підрядник зобов'язався за завданням замовника з сировини замовника виконати роботу по виготовленню продукції.
У заяві про збільшення позовних вимог від 12.09.2018 року позивач зазначив, що за умовами вказаних договорів підряду до теперішнього часу підрядник продукцію з наданої сировини не виготовив, а сировину (матеріали) не повернув, тому позивач вважає, що є підстави для стягнення вартості сировини, яка підтверджується копією акту звірки взаєморозрахунків та штрафних санкцій.
Між Державним підприємством «Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 14)» (підрядник) і Приватним підприємством «ІНАЛ ПЛЮС» (замовник) було укладено договір підряду від 25.02.2014 року № 25/02/Г-8, за умовами якого підрядник зобов'язався за завданням замовника виконати своїми засобами по кресленням, з матеріалів і на устаткуванні замовника роботу по виготовленню: ліжка металеві, чохол матрацу, вироби з ламінованого ДСП та металу, вироби з пластмаси, швейні вироби, механічні прилади, механізми та обладнання.
У п. 1.2 договору підряду вказано, що робота виконується поетапно у відповідності до чергового замовлення, що надається замовником відповідальній особі підрядника, зазначеній у п. 4.5 цього договору, не пізніше ніж за один робочий день до початку виконання замовлення.
Згідно з п. 1.3 договору перелік переданого устаткування приведений в акті прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 6 до цього договору).
Серед обов'язків підрядника у п. 2.1 договору, зокрема визначено: вживати всіх необхідних заходів для збереження устаткування і матеріалів, отриманих від замовника, повернути замовнику обладнання, устаткування, надлишки матеріалів та відходи у разі їх наявності.
За умовами п. 1.7 договору, забезпечення збереження устаткування, матеріалів та результатів роботи покладається на підрядника. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження устаткування, матеріалів та результатів роботи несе замовник.
Відповідно до п. 3.2 договору замовник зобов'язаний на протязі 5 робочих днів після письмового повідомлення про виконання чергового замовлення прийняти виконану роботу, оглянути її та у разі відступів від умов договору або інших недоліків, негайно заявити про це підряднику. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право в майбутньому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі, за винятком випадків виявлення прихованих дефектів. Порядок виявлення та оформлення прихованих дефектів здійснюється згідно з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю П-7.
Робота вважається прийнятою після підписання Замовником видаткових накладних на чергову партію виготовленої продукції.
Оплата виконаної роботи здійснюється замовником шляхом перерахування на банківський рахунок підрядника 100 % попередньої оплати вартості чергової партії виконаної роботи згідно виставлених підрядником рахунків за цінами, вказаними в додатку № 7 до цього договору (п. п. 3.3, 3.4 договору).
Згідно з п. 4.2. договору, підрядник несе відповідальність за втрату та пошкодження матеріалів, устаткування, обладнання, наданих замовником, що сталось з його вини або недбалості в розмірі обґрунтованої вартості матеріалів, устаткування, обладнання або ремонту устаткування, обладнання.
Термін дії цього договору у відповідності до п. 5.1 договору: з моменту підписання по 31 грудня 2014 року.
Додатковою угодою від 03.01.2015 року № 1 до договору підряду від 25.02.2014 року № 25/02/Г-8 сторонами погоджено, що термін дії цього договору починається з моменту підписання, а закінчується 30 липня 2015 року.
Підряднику було передано устаткування та матеріали для виконання обумовлених договором підряду робіт відповідно до видаткових накладних від 01.08.2014 року № 1, 2, 3 загальною вартістю обладнання 2 298 016 грн. 00 коп., які підписані та скріплені печатками обох сторін.
Також підряднику було передано устаткування та матеріали для виконання обумовлених договором підряду робіт на загальну суму 21 900 грн. 00 коп. за видатковою накладної від 09.12.2014 року № 08-12 і ОСОБА_1 приймання-передачі від 09.12.2014 року №08-12.
Позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором підряду від 25.02.2014 року № 25/02/Г-8.
Водночас, з доданих до позовної заяви накладних №14, 25, 26, 27, 33, 34, 37, 40, 46, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 56, які були підписані сторонами протягом березня-липня 2015 року вбачається, що давальницьке обладнання було повернено замовникові на загальну суму 2 003 329 грн. 00 коп.
У позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог від 01.08.2018 року вказано, що підрядником не було повернуто залишок обладнання на суму 213 678 грн. 00 коп., обладнання на суму 21 900 грн. 00 коп. за накладною від 09.12.2014 року № 08-12, а також додаткове обладнання на суму 58 990 грн. 00 коп., яке було виявлено під час звірки обладнання.
Позивач звертався до відповідача з листами від 25.06.2015 року та від 02.07.2015 року, в яких просив дозволити вивіз давальницького майна за договором. Письмової відповіді на листи матеріали справи не містять.
Не виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173, від 06.10.2008 року № 115 і від 25.02.2014 року № 25/02/Г-8 з повернення обладнання і сировини стало підставою для звернення Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» з відповідною позовною заявою, заявами про збільшення позовних вимог про стягнення вартості не повернуто обладнання, сировини, інфляційних втрат, 3 % річних, штрафних санкцій.
Дослідивши фактичні обставини справи, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно, прийнявши заяви про збільшення позовних вимог, розглядав позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача саме 467 673 грн. 20 коп., а не 1 025 254 грн. 84 коп., виходячи з наступного.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, які кореспондуються із способами цивільного захисту, зазначеними у ст. 16 Цивільного кодексу України, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Разом з цим, під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту.
За приписами процесуального законодавства, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 Цивільного кодексу України, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального та процесуального права.
У п. 2. ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Заяви про збільшення позовних вимог були заявлені позивачем до закінчення підготовчого засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство «ІНАЛ ПЛЮС» у позовній заяві просило суд стягнути з відповідача вартість обладнання, інфляційні, 3 % річних і штрафні санкції за договором підряду від 25.02.2014 року № 25/02/Г-8, у заяві про збільшення позовних вимог від 01.08.2018 року також просило суд стягнути з відповідача вартість обладнання, інфляційні, 3 % річних і штрафні санкції за договором підряду від 25.02.2014 року № 25/02/Г-8, тоді як у заяві про збільшення позовних вимог від 12.09.2018 року Приватне підприємство «ІНАЛ ПЛЮС» просило суд стягнути з відповідача вартість сировини (матеріалів), інфляційні, 3 % річних і штрафні санкції за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173 та від 06.10.2008 року № 115.
Тобто, позовна заява і заява про збільшення позовних вимог від 01.08.2018 року мають однакові предмет і підставу позову, а у заяві про збільшення позовних вимог від 12.09.2018 року додатково вказано у якості підстави позову договори підряду від 05.07.2007 року № 173 та від 06.10.2008 року № 115.
При цьому, в кожній із заяв позивач у прохальній частині зазначав, що просить стягнути грошові суми додатково, крім заявлених, а у тексті заяви про збільшення позовних вимог від 12.09.2018 року вказано, що загальна сума, яку просить позивач стягнути з відповідача складає 1 025 254 грн. 84 коп.
У письмових поясненнях у дебатах від 25.10.2018 року, долучених місцевим господарським судом до матеріалів справи, детально розписано позивачем з яких сум складається ціна позову у розмірі 1 025 254 грн. 84 коп.
Суд першої інстанції долучив до матеріалів справи всі вищевказані заяви і пояснення та у своєму рішенні вказав, що заяви про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду. Сторонами не оскаржено прийняття цих заяв місцевим господарським судом.
Водночас, Господарський суд Одеської області в ухвалі від 20.09.2018 року та рішенні від 25.10.2018 року у справі № 916/1265/18 помилково вказав у вступній, описовій і резолютивній частинах предмет спору - стягнення 467 673 грн. 20 коп. заявлених до стягнення відповідно до заяви про збільшення від 12.09.2018 року за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173 та від 06.10.2008 року № 115, при цьому розглядав позовні вимоги у відповідності до первинної редакції позовної заяви і встановив відсутність підстав для стягнення заборгованості за обладнання за договором підряду від 25.02.2014 року № 25/02/Г-8.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
У даному випадку, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з процесуальних підстав, оскільки порушення норм процесуального права щодо розгляду тільки частини позовних вимог і не з'ясування всіх підстав позову призвело до порушення загальних засад процесуального законодавства.
Отже, предметом розгляду у даній справі є сума основного боргу у розмірі 540 878 грн. 89 коп., пеня у розмірі 197 421 грн. 20 коп., сума інфляції у розмірі 200 666 грн. 07 коп., 3 % річних у розмірі 48 827 грн. 16 коп., штраф у розмірі 37 861 грн. 52 коп. за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173 та від 06.10.2008 року № 115, від 25.02.2014 року №25/02/Г-8.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст. 175 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
За приписами ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Згідно з ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Статтею 852 Цивільного кодексу України визначено, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
У відповідності до ст. 841 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.
Слід зазначити, що у зв'язку з виконанням договору підряду у фактичному володінні підрядника знаходяться майнові цінності, зокрема матеріали, інструменти, устаткування, тощо.
При цьому, конкретні заходи щодо збереження майна замовника можуть бути встановлені: договором підряду; нормативно-правовими актами; за відсутності чітких вимог у договорі або в законодавстві вони визначаються із суті підрядного зобов'язання. В усякому випадку підрядник зобов'язаний вживати усіх можливих заходів із збереження майна, керуючись загальними принципами розумності та добросовісності.
З матеріалів справи вбачається, що за договором підряду від 25.02.2014 року №25/02/Г-8 наявний обов'язок підрядника повернути замовнику залишок невикористаної продукції, а не її вартість, про стягнення якої з відповідача заявлено позивачем у позові.
Позивач посилається на порушення відповідачем умов договору підряду і обґрунтовує свої вимоги ст. ст. 611, 852 Цивільного кодексу України. Водночас, позивачем не надано доказів на підтвердження порушення зобов'язань відповідача за договором підряду від 25.02.2014 року №25/02/Г-8, матеріали справи не містять будь-яких претензій або листів щодо не виконання замовлення під час дії договору. Натомість, позивач всупереч п.2.4. договору підряду від 25.02.2014 року №25/02/Г-8, за яким він мав право відмовитися від договору, починаючи з травня 2015 року розпочав вивозити своє обладнання, устаткування та матеріали, що підтверджується відповідними накладними.
За приписами ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач надав додатково накладну від 09.12.2014 року № 08-12 на суму 21 900 грн. 00 коп., проте зазначене у накладній обладнання вже було повернуто замовнику відповідно до накладних, які надав сам позивач до позовної заяви, а саме: п.34,35 накладної на ввіз №1 від 01.08.2014 року - накладна №56, п.38 - накладна №33, п.40 - №56, п.2 накладної №2 від 01.08.2014 року - № 48, п.28 накладної №3 від 01.08.2014 року - №37,п.29 - №33, п.35 - №37, п.37 - №34,п.40 - №56, п.2 накладної №8-12 від 09.12.2014 року - №56.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що накладні № 37, № 53, № 26, № 56, № 50, № 46, № 47 не підтверджують повернення обладнання через відсутність у накладних всіх пунктів відповідно до порядкових номерів, оскільки вказані накладні були надані саме позивачем до позовної заяви, вони підписані сторонами і скріплені їх печатками, а також дані цих накладних не спростовано іншими доказами у справі.
В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що обладнання у відповідача відсутнє, саме тому він вимагає стягнути грошові кошти. Але дані твердження є безпідставними, оскільки позивачем не було надано жодних доказів відносно відсутності у позивача давальницького обладнання. Натомість, листами від 25.06 2015 року та від 02.07.2015 року підтверджується той факт, що позивач звертався до відповідача і просив дозволити вивіз наявного у відповідача давальницького обладнання за договором. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на листах позивача від 25.06.2015 року та від 02.07.2015 року міститься віза керівника відповідача "бух. оформити" та підпис із зазначенням дати (т. 1, а. с. 31-32), що свідчить про надання згоди відповідача на вивіз давальницького обладнання та спростовує посилання позивача.
Посилання позивача на лист від 27.08.2018 року, як на підтвердження звернення про повернення майна, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки таке звернення було здійснено Приватним підприємством «ІНАЛ ПЛЮС» під час розгляду справи в суді першої інстанції та свідчить про те, що, стягуючи в судовому порядку вартість цього обладнання позивач також просить відповідача повернути і залишок обладнання в натурі.
Зазначені вимоги позивача є взаємовиключними, оскільки одночасне задоволення обох призведе до подвійної відповідальності, що є неприпустимим.
При цьому, умовами договору передбачено зобов'язання саме щодо повернення обладнання, а не стягнення його вартості.
Відповідно до п.1.7 договору підряду від 25.02.2014 року №25/02/Г-8 ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження устаткування, матеріалів та результатів роботи несе Замовник, що відповідає ст. 842 Цивільного кодексу України.
Доказів знищення або пошкодження спірного обладнання матеріали справи не містять.
Також після того, як сплив термін дії договору, аж до 27.08.2018 року позивач не звернувся до відповідача з метою повернути своє обладнання та матеріали, які зазначені у позовній заяві, не укладав договору зберігання тому відповідно до Цивільного кодексу України відповідальність за збереження майна несе власник майна.
З огляду на те, що позивач не звертався до суду з вимогами про повернення залишку обладнання, переданого для виконання договору підряду від 25.02.2014 року №25/02/Г-8, а відразу звернувся з вимогами про стягнення вартості обладнання, враховуючи не надання доказів відсутності у відповідача відповідного обладнання, а також недоведення належними і допустимими доказами у справі будь-яких порушень відповідачем умов договору підряду від 25.02.2014 року №25/02/Г-8, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 294568 грн. 00 коп. основного боргу не підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що інфляційні, 3 % річних і штрафні санкції, нараховані за договором підряду від 25.02.2014 року №25/02/Г-8, є похідними вимогами, в їх задоволенні також слід відмовити.
Щодо позовних вимог про повернення вартості сировини (матеріалів) за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173, від 06.10.2008 року № 115, судова колегія зазначає наступне.
За приписами ст. 840 Цивільного кодексу України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків. Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу.
З аналізу договорів підряду від 05.07.2007 року № 173, від 06.10.2008 року № 115, вбачається, що замовник має право на відшкодування збитків у разі втрати, псування сировини, комплектуючих, обладнання та результатів роботи у т.ч. у разі відхилень від вказівок Замовника щодо виконання роботи або не забезпечення умов належного збереження сировини, обладнання або результатів роботи, до моменту підписання акту приймання-передачі виконаної роботи, або акту приймання-передачі невикористаної сировини (п. 7.2 договорів підряду).
У даному випадку позивач не заявив вимог про відшкодування збитків, а просив про повернення вартості сировини (матеріалів).
У п. 5.4.6 договорів визначено, що один раз на місяць надавати Замовнику звіт про використання сировини, витраченої на виготовлення кожної чергової партії продукції за формою, приведеною у додатку № 10 до цього договору та повернути на вимогу Замовника її залишок на протязі 10 днів з дня припинення дії цього договору.
Тобто, умовами договорів підряду від 05.07.2007 року № 173, від 06.10.2008 року №115 визначено умови, за яких можна повернути сировину, а саме наявність вимоги Замовника протягом 10 днів після припинення дії договору.
Позивач не підтвердив належними і допустимими доказами наявність у нього підстав для повернення вартості сировини, оскільки не надав жодного первинного документу за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173, від 06.10.2008 року № 115 та не надав доказів на підтвердження наявності у нього права на повернення сировини за п. 5.4.6 договорів підряду.
Водночас, судова колегія не вважає наданий позивачем ОСОБА_2 звірки взаєморозрахунків станом на 01.10.2015 року достатнім доказом наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за вказаними договорами підряду, з огляду на таке.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки-даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (пп. 2.1. - 2.4. Положення).
Для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ у суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.
При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
ОСОБА_2 звірки розрахунків - це документ, який застосовується сторонами у господарській практиці, але правова природа цього документу не визначена. Цивільним законодавством України такого документу не передбачено.
ОСОБА_2 звірки є документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо).
Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі №910/6352/15-г.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вартості сировини за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173, від 06.10.2008 року №115 не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю.
Враховуючи те, що інфляційні, 3 % річних і штрафні санкції, нараховані за договорами підряду від 05.07.2007 року № 173, від 06.10.2008 року №115, є похідними вимогами, в їх задоволенні також слід відмовити.
Відповідач у суді першої інстанції заявляв про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, проте судова колегія зазначає, що перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В даному випаду, у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, немає підстав для застосування строків позовної давності.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року у справі №916/1265/18 підлягає скасуванню с процесуальних підстав з прийняттям нового рішення про відмову у позові повністю.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року у справі № 916/1265/18 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 року у справі №916/1265/18 - скасувати.
Відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «ІНАЛ ПЛЮС» до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14)» про стягнення 1 025 254 грн. 84 коп. у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.02.2019 року.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4
ОСОБА_1