Єдиний унікальний номер 234/7452/18 Номер провадження 22-ц/804/339/19
Суддя-доповідач Никифоряк Л.П
Головуючий у 1 інстанції Ткачова С.М.
Категорія 27
Іменем У К Р А Ї Н И
06 лютого 2019 року Донецький апеляційний суд колегією в складі:
головуючого судді Никифоряка Л.П.
суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.
за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.
розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м.Бахмут справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якій подано апеляційну скаргу Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» на рішення Краматорського міського суду від 01 листопада 2018 року, -
В позові пред'явленому до суду 24 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» /надалі Банк/ просило суд стягнути з позичальника ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 90268,55 грн., з яких 4000,00 грн. заборгованість за кредитом, 77293,11 грн. заборгованість по процентах, 4200,00 грн. пеня та комісія, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 4274,69 грн. Існування такої заборгованості Банк пов'язував із неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань взятих на підставі кредитного договору від 03 жовтня 2013 року.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що підтверджені обставини щодо укладення Кредитного договору про надання банківських послуг від 03 жовтня 2013 року між Банком та ОСОБА_2, також підтверджено отримання позичальником кредитного ліміту в сумі 4000,00 грн. Разом з тим, суд зробив висновок про те, що останній платіж в рахунок погашення позики за кредитним договором відповідач здійснив 05 серпня 2014 року та Банк реалізував своє право та звернувся до позичальника з вимогою про повернення кредиту 24 травня 2018 року тобто використав своє право за межами строків позовної давності, що має своїм наслідком відмову в позові.
В апеляційній скарзі представник Банку просив рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що судом помилково застосовано строк позовної давності, оскільки перебіг позовної давності починається із закінченням останнього дня місяця дії кратки, тобто з 1 серпня 2016 року та Банком подано позовну заяву до суду в межах строку позовної давності.
Переглядаючи справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України /далі ЦПК України/ суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Доводи викладені у відзиві за своєю суттю є фактично ідентичними тим що були викладені в відзиві на позовну заяви та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов необґрунтованого та незаконного висновку.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
03 жовтня 2013 року ОСОБА_2 підписав Анкету - заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг /а.с. 6/.
Згідно розрахунку заборгованості за договором від 03 жовтня 2013 року укладеним між Банком та ОСОБА_2 станом на 30 жовтня 2013 року заборгованість за кредитом становить 90268,55 грн. та останнє погашення заборгованості відбувалось 05 серпня 2014 року в сумі 300,00грн. /а.с.4-5/.
З Довідки Банку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_2 за картковим рахунком № НОМЕР_1 збільшено кредитний ліміт з 03 жовтня 2013 року до 4000,00 грн. /а.с. 70/.
Відповідно до довідки Банку термін дії кредитної кратки за кредитним договором від 03 жовтня 2013 року № НОМЕР_1 з датою відкриття 03 жовтня 2013 року до липня 2016 року /а.с. 71/.
Випискою з карткового рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 за період з 03 жовтня 2013 року по 30 квітня 2018 року підтверджено, що позичальник користувався карткою зокрема знімав готівку з картки та частково поповнював картку в терміналах самообслуговування /а.с. 74-76/.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з'ясував обставини у справі, однак неправильно застосував норми матеріального права.
В судовому засіданні підтверджені обставини щодо існування між Банком та ОСОБА_2 кредитних взаємовідносин, що виникли на підставі Договору в яких сторони погодили істотні умови щодо розміру ліміту кредитної лінії, строку дії картки, процентну ставку за користування кредитною лінією і порядок погашення кредитної заборгованості.
Суд вважає що користування позичальником платіжною карткою отриманою 03 жовтня 2013 року, отримання коштів, їх часткове погашення охоплюється поняттям кредитний договір що наведено в статті 1054 Цивільного кодексу України /надалі ЦК України/.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом наведеної норми права кредитні взаємовідносини не вичерпують свою дію фактом припинення строку дії платіжної картки та виконання взятих за кредитним договором зобов'язань не ставиться в залежність від необхідності отримання діючої платіжної картки.
Також у даній справі існування кредитних правовідносин між Банком та ОСОБА_2 підтверджується фактичними діями з боку позичальника, оскільки згідно виписки з рахунку відкритого на ім'я відповідача починаючи з 03 жовтня 2013 року останній періодично користувався кредитними коштами.
Позичальник не заперечував обставин наявності кредитних правовідносин із Банком, письмово пояснюючи у відзиві на позовну заяву що дійсно підписував Договір від 03 жовтня 2013 року отримав кошти в розмірі 4000,00грн., однак стверджував що Банк неправомірно в односторонньому порядку збільшив процентну ставку та просив застосувати строк позовної давності.
Отже Договір що засвідчений підписом ОСОБА_2, свідчить про виникнення між сторонами кредитного зобов'язання, розкривають суть договору кредитування, свідчать про погодження сторонами істотних умов кредитного договору та є вирішальним для розгляду даної справи, оскільки жодного спростування відповідачем не надано.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже за загальним правилом договірне зобов'язання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладення договору.
Встановивши факт неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором та дійшовши висновку про наявність заборгованості, суд апеляційної інстанції виходить із розрахунку заборгованості наданого позивачем.
Необхідність стягнення суми боргу в розмірі визначеному в розрахунку зумовлена тим, що відповідач не надав жодного доказу в спростування сум зазначених в розрахунку, разом з тим, відповідач заявив про застосування строків позовної давності.
До спірних правовідносин підлягали застосуванню положення чинного законодавства щодо позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Чинним законодавством статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором охоплюється дією саме цієї статті.
Та суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір встановив окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, та незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
А відтак, згідно висновків суду перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Разом з тим, без належної правової оцінки залишились обставини, які підтвердженні в ході судового розгляду та які сторони не оспорювали з приводу того, що відповідно до досягнутих сторонами домовленостей повернення кредитних коштів мало відбутись не пізніше липня 2016 року по закінчення терміну дії картки.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, також має значення для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором.
Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором в даній справі пов'язаний із спливом строку кредитування.
Згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 цієї статті).
Таким чином трирічний строк позовної давності, перебіг якого розпочався із спливом строку виконання в липні 2016 року спливає в липні 2019 року.
Враховуючи наведене, суд дійшов невірного висновку про відмову у позові, оскільки банком не пропущено строк позовної давності по вимогам про стягнення кредитної заборгованості з вищенаведених підстав.
А тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно наданого Банком розрахунку відповідач кредитні зобов'язання за Договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2018 року позивачем нарахована заборгованість в розмірі 90268,55 грн., з яких 4000,00 грн. - заборгованість за кредитом, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 77293,11 грн., заборгованість за пенею та комісією - 4200,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 4274,69 грн.
Апеляційний суд, виходячи зі змісту наданого позивачем розрахунку, а також виписки з карткового рахунку відповідача вважає доведеним факт наявності заборгованості за кредитом у визначеному позивачем розмірі - 4000,00 грн., що стороною відповідача не спростовано.
Отже, в цій частині вимоги позивача суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.
Разом з тим, з розрахунку кредитної заборгованості, наданої позивачем вбачається, що позивачем збільшувався розмір процентної ставки за кредитним договором. Проте позивачем не надані докази щодо погодження з відповідачем таких змін умов кредитного договору.
Апеляційний суд не бере до уваги умови кредитного договору, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, долучених до матеріалів справи, оскільки вони не підписані відповідачем, при цьому суд виходить з того, що Умови надання банківських послуг застосовуються виключно за наявності підпису позичальника, який відсутній.
Отже розмір процентної ставки, який має бути застосований до спірних правовідносин дорівнює 30,00 % річних, оскільки саме такий розмір процентної ставки зазначений в «Заяві позичальника» та в «Умовах кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льотного періоду», які підписані позичальником ОСОБА_2 та в суді підтверджено, що саме виходячи з такого розміру процентної ставки банком нараховувалась, а відповідачем погашалась заборгованість за кредитним договором.
З розрахунку заборгованості вбачається, що з 01 вересня 2014 року банком запроваджена збільшена процентна ставка, а саме проценти на поточну та прострочену заборгованості нараховані за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року у розмірі 34,80%, а за період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2017 року застосовано ставку 43,20% річних, що більше від обумовленої договором процентної ставки.
Крім того, з наданих банком Заяви позичальника та виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що за кредитною карткою з рахунком № НОМЕР_1 проценти за користування кредитом нараховані Банком по 30 квітня 2018 року, тобто після закінчення строку виконання та дії картки по липень 2016 року.
Згідно умов Кредитного договору кредит надавався відповідачу з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто до останнього дня липня 2016 року.
Нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору апеляційний суд також вважає неправомірним, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, враховуючи обставини викладені вище, з урахуванням трирічного строку позовної давності та моменту звернення Банку до суду за захистом порушеного права, з позичальника підлягає стягненню заборгованість по процентах за користування кредитними коштами за період з 24 травня 2015 року по 31 липня 2016 року виходячи з обумовленої кредитним договором процентної ставки 30% річних, в такому розмірі
(4000,00 грн. х 30%/360 днів) х 434 днів прострочення (з 24.05.2014 року по 31.07.2016 року) = 1446,67 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення процентів підлягають частковому задоволенню в розмірі 1446,67 грн.
Щодо нарахування банком штрафу (фіксована частина) в розмірі 500 грн. та штрафу (процентна складова) 4274,69 грн., апеляційний суд виходить з наступного.
02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набув чинності з 15 жовтня 2014 року (далі - Закон № 1669 -УП).
Відповідно до ст. 2 Закону № 1669-УП на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція (ч.1). Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції (ч.2).
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669 -УП цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
На виконання абзацу 3 п.5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. у № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».
02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
Пунктом 1 та 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053».
Як встановлено апеляційним судом та вбачається з копії паспорта, останнім відомим місцем проживання ОСОБА_2 за реєстрацією є м. Краматорськ Донецької області (а.с.32).
Місто Краматорськ Донецької області відповідно до розпоряджень КМУ від 30.10.2014 р. та від 02.12.2015 р. входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
За наведених підстав апеляційний суд вважає вимоги про стягнення з відповідача штрафів є необґрунтованими.
Враховуючи наведене, вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь банку заборгованості в розмірі 5446,67грн., яка складається з 4000,00 грн. - заборгованість за кредитом та 1446,67грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов частково.
Відповідно до статті 382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції повинна містити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжного доручення від 05 травня 2018 року, звертаючись до суду з позовом, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. (а.с.38), а згідно платіжного доручення від 28 листопада 2018 року при зверненні до суду з апеляційною скаргою банком сплачено 2643,00 грн. (а.с.77).
В апеляційній скарзі банк просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та частково задовольнити позовні вимоги банку в розмірі 5446,67грн., тобто на 6,03% від первісної ціни позову.
Тому з відповідача на користь банку підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної зави та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі - 265,68грн. (1762,00грн.*6,03%)+(2643,00 грн.*6,03%) .
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду від 01 листопада 2018 року скасувати.
Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 жовтня 2013 року в розмірі 5446(п'ять тисяч чотириста сорок шість)67гривен, з яких: 4000 (чотири тисячі),00гривен заборгованість за кредитом та 1446(одна тисяча чотириста сорок шість),67гривен заборгованість по процентах за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 265(двісті шістдесят п'ять),68 гривен.
В задоволення іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2019 року.
Головуючий: Л.П.Никифоряк
Судді: Г.В. Новікова
А.В. Гапонов