Справа № 127/7858/18
Провадження № 22-ц/801/47/2019
Категорія: 24
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Копаничук С. Г.
31 січня 2019 рокуСправа № 127/7858/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого : Копаничук С.Г.
суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К.
при секретарі : Богацькій О.М.
учасники справи:
позивач - Одеський державний університет внутрішніх справ
відповідач - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду від 01.10.2018 року ,постановлене о 13 год. 43 хвилин в приміщенні цього суду суддею Венгрин О.О. за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування втрат на навчання ,-
У квітні 2018 року Одеський державний університет внутрішніх справ (далі-ОДУВС) Міністерства внутрішніх справ України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування вартості навчання. Послався на те, що наказом ОДУВС № 139 від 18.08.2008 року відповідача було зараховано курсантом ОДУВС та поставлено на всі види продовольчого і речового забезпечення, а 22.09.2008 року між сторонами укладено договір про підготовку фахівця відповідно до умов якого відповідач зобов'язався отримавши освіту за рахунок держави приступити до виконання службових обов'язків за посадою ,на яку призначений Замовником і відпрацювати не менше 3 років. У разі звільнення з органів внутрішніх справ до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати фактичні витрати ,пов'язані з утриманням в навчальному закладі .Посилаючись на те, що після закінчення навчання відповідача за державним замовленням у ОДУВС у червні 2012 року ,останній передбачений трирічний строк не прослужив і був звільнений з органів внутрішніх справ 29.10.2013 року за власним бажанням та не відшкодував витрати за навчання у виші, розмір яких становить 55 958,85 грн. Просив стягнути з відповідача на користь університету вказану суму та витратим зі сплати судового збору 1762 грн.
Рішенням Вінницького міського суду від 01.10.2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Одеського державного університету внутрішніх справ 55958,85 грн. витрат на навчання та 1762 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а по справі постановити нове рішення ,яким в задоволенні позову просить відмовити повністю. Зазначив, що у матеріалах справи міститься договір ,на якому відсутній підпис ректора університету , суд не застосував строки давності до вимог про стягнення коштів, які позивачем пропущені.
У відзиві на апеляційну скаргу Одеський державний університет внутрішніх МВС України вважає доводи останньої безпідставними ,такими ,що не грунтуються на діючих нормах права, а рішення вважає законним і обгрунтованим. Зазначив, що відповідач в судовому засіданні не оспорював укладення сторонами договору про підготовку фахівця ,не ставив під сумнів його дійсність та, заперечуючи проти скарги, надав більш вдалу копію договору з підписом ректора ОДУВС.
Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши доповідача, осіб ,що беруть участь в справі , перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд в складі колегії вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 наказом ОДУВС МВС України № 139 від 18.08.2008 року було зараховано курсантом ОДУВС МВС України та поставлено на всі види продовольчого і речового забезпечення, а 22.09.2008 року між сторонами укладено тристоронній договір про підготовку фахівця відповідно до умов якого відповідач зобов'язався отримавши освіту за рахунок держави у вказаному університеті, приступити до виконання службових обов'язків за посадою ,на яку призначений Замовником і відпрацювати не менше 3 років. Проте відповідач свого обов'язку не виконав і звільнився з органів внутрішніх справ до витіку вказаного строку за власним бажанням.
Розглядаючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спір пов'язаний з вимогою позивача відшкодувати понесені витрати на навчання у вищому навчальному закладі і невиконанням відповідачем умов цивільно-правової угоди ,внаслідок чого у останнього виникло зобов'язання відшкодувати вартість навчання .При цьому суд не розглядав ці вимоги як такі ,що стосуються проходження відповідачем публічної служби в органах внутрішніх справ.
Разом з тим з таким висновком погодитись не можна.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до визначення термінів ,наведених у ст.4 КАС України, зокрема, в п.п.1,2,7,8,9,16,17 ч.1 її :
адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;
відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;
адміністративний договір - спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону;
публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних відносин, на курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів МВС, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
Відповідно до статті 18 Закону № 565-XII підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів МВС у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
З наведених норм убачається, що ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнився 29.10.2013 року за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, як це було визначено умовами трьохстороннього договору від 22.09.2008 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС.
Суд першої інстанції не звернув увагу ,що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби .
В той же час у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС у редакції Закону № 2147-VIII, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 грудня 2018 року в справі №804/285/16 , якою переглянула попередні висновки з цього питання у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, в яких спори з питання відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням особи під час навчання у вищому навчальному закладі МВС, яка у подальшому перебувала на публічній/державній службі, Верховний Суд відносив до юрисдикції цивільного суду .
Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.4 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право ,зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства рішення суду незалежно від доводів апеляційної скарги підлягає скасуванню ,а провадження у даній цивільній справі підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст.255,367,374,377 ЦПК України,ст.ст.4,19 КАС України ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду від 01.10.2018 року скасувати, а провадження у цивільній справі за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ МВС України до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на навчання , закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Копаничук С.Г.
Судді: Медвецький С.К.
Оніщук В.В.