Справа № 733/569/16-а Суддя (судді) першої інстанції: Овчарик В.М.
05 лютого 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3, Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області та Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по виплаті щомісячної допомоги на дитину, -
ОСОБА_3 звернулась до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому просила:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати щомісячної допомоги на дитину відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 лютого 2014 року по 31 березня 2016 року в сумі 16 394 грн.
- зобов'язати виплатити їй заборгованість із щомісячної допомоги на дитину відповідно до пункту 6 частини 1статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 лютого 2014 року по 31 березня 2016 року в сумі 16 394 грн.
Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року у справі № 733/569/16-а скасовано повністю і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надалі позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій остання просила визнати дії Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області неправомірними та зобов'язати останнє виплатити їй заборгованість по виплаті щомісячної допомоги на дитину відповідно до п. 6 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 лютого 2014 року по 06 квітня 2017 року в сумі 28 047 грн.
Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2018 року за клопотанням позивача залучено до участі в справі як співвідповідача Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2018 року даний адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради щодо невиплати ОСОБА_3 щомісячної допомоги на дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до п. 6 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року неправомірними.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щомісячну допомогу на дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до п. 6. статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат з урахуванням виплачених сум, починаючи з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради щодо невиплати ОСОБА_3 щомісячної допомоги на дитину - ОСОБА_4 відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року є неправомірними, тому необхідно останнє зобов'язати останнє нарахувати та виплатити позивачу щомісячну допомогу на дитину відповідно до норм саме Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2007 року № 649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звузила обсяг встановлених законом прав останньої.
Разом з тим, суд зазначив, що роз'яснення, викладене в ухвалі Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 квітня 2014 року щодо роз'яснення обов'язку відповідача нараховувати та виплачувати позивачу допомогу на сина до досягнення ним 18 років, не дає підстав позивачу для стягнення такої допомоги по 06 квітня 2017 року включно, оскільки при винесенні даної ухвали суддя висловлював особисту думку, тобто тлумачив резолютивну частину рішення з урахуванням сталого на той час законодавства, і не міг передбачити обставин за яких Закон, який надавав право таку виплату, міг втратити чинність, що і сталося 01 січня 2015 року на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIІI, яким п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був виключений.
На вказане рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що управління в 2014 році у своїх діях керувалося не підзаконними нормативно-правовими актами, а саме Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який має таку ж юридичну силу, що і Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, з апеляційною скаргою звернувся позивач, просив рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ОСОБА_3 є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та відноситься до 2-ї категорії, що підтверджується відповідною копією посвідчення серії НОМЕР_1.
Позивач має сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який має статус дитини, потерпілої внаслідок аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2.
Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2011 року дії УПСЗН Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області визнано неправомірними та зобов'язано останнє нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 щомісячну допомогу на ОСОБА_4 відповідно до п. 6 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50 процентів мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат з урахуванням виплачених сум за період з 29 жовтня 2010 року та проводити перерахунок виплат в зв'язку із збільшенням мінімального розміру заробітної плати.
Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 квітня 2014 року роз'яснено постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2011 року, в якій зазначено, що відповідача зобов'язано нараховувати та виплачувати позивачу допомогу на сина до досягнення ним 18 років.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно довідки Ічнянського РС УДМС України в Чернігівській області від 28 листопада 2013 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Прип'ять Київської області, значиться знятою з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 з 04 квітня 2013 року. Остання разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вибула до м. Чернігів (а.с. 20).
Крім того, з 01 лютого 2014 року ОСОБА_3 знята з обліку пільгових категорій населення та її особові рахунки закриті у зв'язку з вибуттям останньої на постійне місце проживання до м. Чернігова.
Особова справа ОСОБА_3 надіслана до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, де вона була поставлена на облік та перебувала там до 31 серпня 2014 року, що підтверджується копіями судових рішень (а.с. 181-183, 184-185, 188-190, 191-193), а з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року ОСОБА_3 перебувала на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради, що підтверджується листом останнього від 03 жовтня 2018 року та довідкою про нарахування виплат (а.с. 195-196).
Статтею 27 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні діти, які, зокрема, народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п.6 ч.1 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: щомісячна виплата 50 процентів мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.
Суд першої інстанції в обґрунтуванні свого рішення вказав на те, що управління всупереч п. 6 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дитині позивача щомісячну допомогу виплачувало відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2007 року № 649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте судом першої інстанції не взято до уваги, що призначення і виплата вищезгаданої допомоги у період з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року проводилась у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та постанови КМУ № 649 від 20 квітня 2007 року, тому вона не потребує перерахунку.
Так, Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року. У відповідності до пункту 6-7 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Тобто саме в Законі України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлювався порядок виплати вищезгаданої допомоги.
Таким чином, управління в 2014 році у своїх діях керувалося не підзаконними нормативно-правовими актами, а саме Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який має таку ж юридичну силу, що і Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, слід зважати, що Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого Закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Разом з тим, оскільки Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прийнятий Верховною Радою України пізніше, ніж Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то пріоритетним у даному випадку має бути положення статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».
Враховуючи викладене, управління, здійснюючи нарахування та виплату позивачу допомоги, діяло відповідно до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розмір виплати вказаної допомоги, та дотрималось вимог, передбачених ч. 2 статті 2 КАС України.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про обов'язок відповідача виплачувати допомогу на дитину до досягнення нею 18 років.
У постанові Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2011 року визначена лише дата, з якої особа має право на отримання щомісячної допомоги та не вказана кінцева дата. За загальним правилом це означає, що допомога повинна виплачуватись один раз на місяць до настання обставин, з якими закон пов'язує припинення виплати такої пенсії чи виплату її в іншому розмірі.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII пункт 6 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключений з 01 січня 2015 року.
При цьому, як слушно було зазначено судом першої інстанції, роз'яснюючи вказану постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області, суддя тлумачив резолютивну частину рішення з урахуванням сталого на той час законодавства, і жодним чином не міг передбачити обставин, за яких Закон, що надавав право на таку виплату, міг втратити чинність, що і сталося 01 січня 2015 року на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIІI, яким п. 6 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був виключений.
Таким чином, наразі існує обставина, з якою закон пов'язує припинення виплати такої допомоги на дитину - відсутність відповідної правової норми. Тобто, підстав для задоволення позовних вимог позивача немає.
З огляду на наведене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що відповідачем не порушено вимоги Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позову в цій частині.
Таким чином, в частині відмови в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті справи, однак, в частині задоволення позовних вимог судом було неповно з'ясовано обставини справи та помилково застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Натомість доводи апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та є підставою для його скасування.
Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради - задовольнити.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2018 року - скасувати та ухвалити нову постанову.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області та Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по виплаті щомісячної допомоги на дитину - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Файдюк В.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.