П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 січня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/1845/18
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Стас Л.В..
суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря - Худика С.А.
за участю представника апелянта - Ліхунжан Н.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії щодо видання наказу про звільнення, про скасування наказу про звільнення, зобов'язання видати наказ про тимчасове звільнення від виконання обов'язків, внести зміни до трудової книжки, виплатити середньомісячний заробіток, компенсацію за невикористану відпустку та провести індексацію доходів, -
23 квітня 2018 року, позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточнень та доповнень до позовної заяви (а.с. 42-46), просив:
- поновити строк звернення до суду;
- визнати протиправними дії відповідача щодо незаконного видання наказу № 5 від 14.01.2015 року про звільнення за п. 3 ст. 36 КЗпП України, не виплати середньомісячного заробітку за період звільнення з посади старшого наукового співробітника В/Ч НОМЕР_1 , у зв'язку з призовом на військову службу, у зв'язку з виконанням військових обов'язків у В/Ч НОМЕР_1 до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації з 15.01.2015 року по теперішній час;
- скасувати наказ В/Ч НОМЕР_1 № 5 від 14.01.2015 року про звільнення з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 видати наказ з правильним формулюванням: тимчасово звільнити від виконання обов'язків за посадою старшого наукового співробітника в/ч НОМЕР_1 у зв'язку з виконанням військових обов'язків у В/Ч НОМЕР_1 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 внести зміни до трудової книжки, зробивши запис з новим, правильним формулюванням: звільнити від виконання обов'язків за посадою старшого наукового співробітника В/Ч НОМЕР_1 у зв'язку з виконанням військових обов'язків у В/Ч НОМЕР_1 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 здійснити виплату середньомісячної заробітної плати починаючи з 15.01.2015 року по теперішній час, відповідно до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий, встановленого Постановою КМУ№ 105 від 04.03.2014 року, із змінами внесеними Постановами КМУ № 911 від 04.11.2015 року;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 виплатити компенсацію за невикористану чергову відпустку у 2015 році, терміном 37 діб, у зв'язку з призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу в січні 2015 року та повернути грошові кошти, утримані з заробітної плати наукового працівника ЗС України СНС під час роботи на посаді СНС в В/Ч НОМЕР_1 та грошового забезпечення військослужбовця В/Ч НОМЕР_1 ;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 провести індексацію доходів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, заява позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду - залишена без задоволення.
Позовна заява ОСОБА_1 - залишена без розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не повне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирушення питання щодо поновлення строку звернення до суду, просить скасувати оскаржувану ухвалу, поновити строк звернення до суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що він не ознайомлювався в установленому законом порядку із записами в трудовій книжці та з наказом про звільнення, а лише 02.02.2015 року при ознайомлені з поточними документами в В/Ч НОМЕР_1 , помилково, не оглядаючи титульний лист книги обліку та руху трудових книжок В/Ч НОМЕР_1 , розписався в цій книзі. Проте, апелянт зазначає, що свою трудову книжку та розрахунок, станом на 02.02.2015 року, він не отримував
Апелянт звертає увагу на те, що питання щодо дотримання строку звернення до суду, було порушено безпосередньо судом першої інстанції, який зобов'язав відповідача надати будь-які відомості щодо вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Апелянт зазначає, що він випадково дізнався про наявність його підпису за отримання трудової книжки у лютому 2015 року. Проте трудові відносини в В/Ч НОМЕР_1 продовжуються, але вже як з військовослужбовцем, за контрактом про проходження військової служби.
Військова частина НОМЕР_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому звертає увагу суду на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.01.2015 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с. 10-11).
14.01.2015 року командиром Військової частини НОМЕР_1 виданий наказ № 5 (по стройовій частині), яким звільнено з 14.01.2015 року ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника науково-інформаційного відділу, відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП у зв'язку із призовом на військову службу (а.с. 12, 64, 65). Також була виплаченого вихідна грошова допомога в розмірі 2436 грн. (за відрахуванням податків 1959,51 грн.).
15.01.2015 року командиром Військової частини НОМЕР_1 виданий наказ № 6 (по стройовій частині), яким полковника ОСОБА_1 , призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.01.2015 року № 12 на посаду начальника науково-інформаційного відділу науково-дослідного інституту Збройних Сил України «Державний океанаріум», ВОС-8503002, який прибув з Приморського районного військового комісаріату м. Одеси, з 15.01.2015 року зараховано до списків особового складу, на усі види забезпечення і вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с. 8, 62, 63).
Відповідно до матеріалів справи (а.с. 104-106) 02.02.2015 року ОСОБА_1 була видана його трудова книжка.
За наслідками аудиторського звіту південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю від 04.06.2015 р. № 234/3/2/28/аз, на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 11.09.2015 р. № 25 здійснено утримання вихідної допомоги на суму 2436 грн. з грошового забезпечення полковника ОСОБА_1 ( платіжне доручення 3 1 від 23.09.2015 р. (а.с. 15, 52-53, 59-61).
18.08.2015 року, 27.08.2015 року, 09.09. 2015 року, 08.09.2016 року, 22.03.2017 року, 04.08.2017 року, 13.08.2018 року, 27.09.2018 року, 16.10.2018 року ОСОБА_1 подавав рапорти до командира В/Ч НОМЕР_1 з приводу спірних питань, які є предметом спору в цій справі (а.с. 16, 17, 18, 54, 55, 170, 171, 173), також позивач звертався до південного територіального управління військової служи правопорядку - відповідь від 20.04.2018 року (а.с. 19), до департаменту фінансів міністерства оборони України - відповідь від 13.09.2017 року (а.с. 20).
25.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просив заявлені позовні вимоги тотожні вимогам в цій справі. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.10.2017 року у справі № 521/17618/17 відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частин и НОМЕР_1 , та роз'яснено право на звернення з такими позовними вимогами в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до матеріалів справи з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суд 23 квітня 2018 року.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що про порушені права позивач був обізнаний з 02.02.2015 року - з дати отримання трудової книжки, проте позов поданий лише 23.04.2018 року, в той час як доводи щодо поважності причин не є переконливими.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування приписів ч. 4 ст. 123 КАС України, визнання неповажними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції за наступних обставин.
Згідно матеріалів справи, предметом спору в цій справі є оскарження дій Військової частини НОМЕР_1 щодо видання наказу № 5 від 14.01.2015 року про звільнення за п. 3 ст. 36 КЗпП України, оскарження самого наказу та стягнення невиплаченої заробітної плати внаслідок протиправних дій відповідача. Також позивачем заявлені вимоги на відновлення порушеного, на його думку, права.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 та ч. 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до пункту першого резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №9-рп/2013, Суд роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
За змістом ст. 123 та ст. 171 КАС України, якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то суд має з'ясувати чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Крім того, як вказує ЄСПЛ, у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див.mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), що в свою чергу, ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
Таким чином, враховуючи те, що укладення контракту та звільнення відбулись під час дії особливого періоду, що сторонами не оспорюється, а також те, що численні звернення апелянта до відповідача залишились без будь-якого реагування з боку В/Ч НОМЕР_1 , відсутність доказів своєчасності видачі апелянту трудової книжки, тривале перебування апелянта на лікуванні та відмову у відкритті провадження у справі з аналогічними вимогами за правилами ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені підстави є достатніми для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. При цьому, колегія суддів керується необхідністю забезпечення прав апелянта, встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема права на розгляд справи справедливим судом.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, які мають значення для вирішення питання щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права та помилкового залишення позовної заяви без розгляду, а тому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року - скасувати.
Прийняти постанову, якою справу за позовом ОСОБА_1 - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 04.02.2019 року.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.